ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2а-311/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» вересня 2008 року                                                                

Львівський окружний адміністративний суд в складі

Головуючого - судді                                                          Костіва М.В.

при секретарі судового засідання                                  Мельникович Л.В.

з участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши справу у відкритому судовому засіданні в м. Львові за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації про стягнення невиплаченої щорічної разової грошової допомоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації про стягнення невиплаченої щорічної разової грошової допомоги  за 2005 -2007 в розмірі 3303 грн. 00 коп.

Позивач в позовній заяві вважає, що йому всупереч вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та п.3 ст.22 Конституції України разова грошова допомога учаснику війни виплачувалась не в повному обсязі.

В судове засідання позивач не з'явився, однак 30.07.2008р. направив до суду  письмове клопотання про розгляд справи без його участі (вх..№1699 від 04.08.2008р.). 

Відповідач у запереченні на позов від 01.08.2008 року №1997 проти позову заперечує та вважає, що він здійснює лише виплату разової грошової допомоги, однак розпорядником таких коштів є Державне казначейство України. Відповідач також  просить застосувати термін позовної давності відповідно до ст.ст.99,100 КАС України та розглядати справу за відсутності його представника.

Розглянувши матеріали справи, сукупно оцінивши докази,  які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон 3551), Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником війни, що підтверджується  відповідним посвідченням  серії  НОМЕР_1 від 03.04.2002р.

Згідно із положеннями частини 5 статті 14  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, в редакції від 9 липня 2007 року - щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Згідно з частиною 1 статті 17¹ цього ж Закону - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

А тому позивач, у відповідності до згаданої статті, правомірно визначив відповідача у даній справі, оскільки звернувся саме до того органу, на який законодавством покладено обов'язок виплачувати щорічну разову грошову допомогу.

В позовній заяві  позивач вказує, що у 2005 - 2007 роках грошова допомога йому виплачувалась не в повному обсязі, а саме: у 2006 році - 50грн.00коп. (ст. 30 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік»); у 2007 році - 55грн.00коп. (ст. 29 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік»).

Тобто, було занижено розмір встановленої разової грошової допомоги Позивачу, та здійснено її часткову виплату за  відповідні періоди. Таким чином, фактично одноразова грошова допомога позивачу виплачувалася лише частково.

Такі дії відповідача обумовлені тим, що законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, ніж встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

 Таким чином, дії Відповідача суперечать нормам Конституції України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, судом враховано рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (далі - Рішення). В рішенні, зокрема, зазначено, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, учасникам війни в розмірі 55 грн. 00 коп., не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто обставини, викладені в ньому, не потребують додаткового доказування при прийнятті рішень судами.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією Позивача щодо порушення його права на отримання грошової допомоги у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 92 Кодексу адміністративного судочинства - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивачу, як зазначено в позовній заяві, допомога за 2005-2007 роки виплачувалась не в повному обсязі, а відповідно до пункту 4 статті 17-1 Закону 3551 - він мав право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги, саме з цього моменту Позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, суд погоджується з відповідачем про порушення строку звернення позивача  до суду щодо вимог виплати допомоги у 2005-2006 роках.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

  На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати  Управління праці та соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації провести перерахунок щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) як учаснику війни за 2007рік , виходячи з 3 мінімальних пенсій за віком, та здійснити відповідну додаткову виплату.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного  розгляду   справи.   Якщо   строк   апеляційного   оскарження   буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява   про   апеляційне   оскарження   та   апеляційна   скарга   подаються   до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив   оскаржуване   судове  рішення.   Копія   апеляційної  скарги   одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                                                         М.В. Костів