АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №: 22-ц/191/332/14Головуючий суду першої інстанції:Казацький В.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія в складі:

головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,

суддівРоманової Л.В., Редько Г.В.,

при секретаріПомазан В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за скаргою ОСОБА_6, заінтересовані особи: ВДВС Ленінського РУЮ, державний виконавець ВДВС Ленінського РУЮ Копилова Ганна Сергіївна про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця від 08.11.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження, за апеляційною скаргою Відділу Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції на ухвалу Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця та просила визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця від 08 листопада 2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом АРК на виконання ухвали Ленінського районного суду АРК від 01 листопада 2011 року по справі № 2-931/11, якою було вирішено спір між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про розділ сумісно нажитого майна.

Вимоги мотивовані тим, що ухвалою Ленінського районного суду АРК від 01.11.2011 року було припинено провадження по вказаній цивільній справі у зв'язку із затвердженням судом мирової угоди, укладеної між сторонами по справі. У зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_8 умов мирової угоди в строк до вересня 2012 року, виконавчий лист був пред'явлений до примусового виконання у відділ ДВС Ленінського РУЮ. Постановою державного виконавця від 08.11.2013 року їй було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із тим, що виконавчий документ не містить відомостей, з яких боржник ОСОБА_9 зобов'язаний здійснити певні дії або утриматися від їх скоєння, тобто фактично не зазначений примусовий порядок виконання рішення суду.

Заявник вважає, що статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений порядок виконання рішень суду, тому державний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження та виконати зазначену ухвалу.

Ухвалою Ленінського районного суду від 09 грудня 2013 року скаргу ОСОБА_6 було задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця ВДВС Ленінського РУЮ Копилової Г.С. від 08.11.2013 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-931/11 виданого Ленінським районним судом АРК 19.04.2013 року (ВП № 40732485).

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції АРК подав апеляційну скаргу, в якій йдеться про скасування ухвали суду першої інстанції.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийняв ухвалу із порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.

На думку апелянта, державним виконавцем при винесенні постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 08 листопада 2013 року були виконані вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державна виконавча служба повинна виконувати рішення суду про зобов'язання боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а у виконавчому листі, наданому на виконання ОСОБА_6, відсутні відомості щодо зобов'язання боржника здійснити певні дії або утриматися від їх здійснення, тобто фактично не зазначений примусовий порядок виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що ухвалою Ленінського районного суду АРК від 01 листопада 2011 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, відповідно до якої ОСОБА_6 відмовляється від своїх позовних вимог до ОСОБА_8 про розподіл сумісно нажитого майна, а ОСОБА_8, в рахунок виділення в натурі майна ОСОБА_6, зобов'язується до вересня 2012 року придбати їй житло, яке буде складатися з двох жилих кімнат, приблизною вартістю 80 тисяч гривень. Провадження у справі щодо розподілу майна між сторонами було закрито. (а.с.3) Ухвала про визнання мирової угоди не оскаржувалася і набрала законної сили.

Ухвалою Ленінського районного суду АРК від 17 жовтня 2013 року ОСОБА_6 було поновлено строк на пред'явлення до примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом АРК 19 квітня 2013 року на підставі ухвали Ленінського районного суду АРК від 01 листопада 2011 року про визнання мирової угоди і закриття провадження у справі № 2-931/11..

06 листопада 2013 року ОСОБА_6 звернулася до відділу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання ухвали суду про визнання мирової угоди. (а.с. 5).

08 листопада 2013 року державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції Копиловою Г.С. було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження». (а.с.5)

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що з боку державного виконавця були допущені порушення вимог ст.26 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вказаних вимог законодавства, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України. ( ст.1,7 Закону України «Про державну виконавчу службу)

З положень ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено обов'язки державного виконавця, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Порядок та підстави визнання мирової угоди встановленні ст. 175 ЦПК України.

Відповідно до вимог зазначеної норми закону мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Доводи апелянта про те, що вказана мирова угода не підлягає виконанню у примусовому порядку, колегія суддів вважає неспроможними.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно п. 2 ч. 2 цієї ж статті ЗУ «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 14 ЦПК України судові рішення (рішення суду та ухвали), що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч. 1 ст. 208 ЦПК України судові рішення викладаються у таких формах: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови.

Таким чином за умов, що наданий ОСОБА_6 виконавчий документ відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», він підлягає примусовому виконанню в порядку встановленому ЗУ «Про виконавче провадження».

З доводами апелянта про те, що державний виконавець дотримався вимог ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» при прийнятті постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, посилаючись на відсутність в ухвалі суду відомостей щодо примусового порядку її виконання, не можна погодитись з таких підстав.

Частиною 1 статті ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження.

З постанови державного виконавця від 08.11.2013 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження вбачається, що підставою для відмови у відкритті провадження є п. 8 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження». (а.с. 5)

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Так, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 Закону про виконавче провадження; неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; наявності інших, передбачених законодавством, обставин, які виключають можливість здійснення виконавчого провадження тощо (стаття 26 Закону про виконавче провадження). До інших обставин, що можуть бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, можна віднести, наприклад, звернення за виконанням рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з порушенням вимог статей 35, 36 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4002-ХІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж» щодо попереднього звернення стягувача до компетентного суду з клопотанням про визнання й виконання рішення зазначеного третейського суду.

Наведені обставини містяться в п. 21 постанови № 6 від 07 лютого 2014 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», проте постанова державного виконавця їм не відповідає.

Крім того, ухвала суду від 01.11.2011 року про затвердження мирової угоди містить зобов.язання ОСОБА_8 щодо ОСОБА_6 і строк виконання відповідних зобов.язань, що спростовує посилання апелянта на те, що виконавчий документ не містить відомості щодо зобов'язання боржника здійснити певні дії або утриматися від їх здійснення.

За такими обставинами суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що державним виконавцем неправильно розтлумачено п. 8 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що відсутність в ухвалі суду про затвердження мирової угоди відомостей про примусовий порядок її виконання є правовою підставою для винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.

Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст.312, ст.314,315 ЦПК Укоаїни, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції на ухвалу Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2013 року - відхилити.

Ухвалу Ленінського районного управління юстиції на ухвалу Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголощення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Судді:

Т.І.Моісеєнко Г.В.Редько Л.В.Романова