ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2014 року (12:00) Справа №801/1223/14
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Асєєвої Л. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції в АР Крим
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2
про визнання незаконними дій та скасування постанови,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_3;
відповідача - Шевцов Р.О., довіреність № 03-22/1172 від 17.02.2014 р., паспорт
серії НОМЕР_4;
третьої особи - не з'явився.
Суть спору:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції в АР Крим про :
- визнання незаконними дій держаного виконавця Відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції в АР Крим Літвінова І.О. в частині винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.01.2014 року відносно автомобіля CHEVROLET EPICA LF 69 реєстраційний номер НОМЕР_1 і ГАЗ 32213 ПЕ реєстраційний номер НОМЕР_2;
- скасування постанови від 24.01.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відносно автомобіля CHEVROLET EPICA LF 69 реєстраційний номер НОМЕР_1 і ГАЗ 32213 ПЕ реєстраційний номер НОМЕР_2, винесеної держаним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції в АР Крим Літвіновим І.О.
Ухвалою суду від 03.03.2014 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій державного виконавця по накладенню арешта на транспортні засоби, які станом на момент винесення спірної постанови втратили статус спільного сумісного майна подружжя та на підставі мирової угоди, укладеної між ОСОБА_5 (боржником за виконавчим провадженням) та ОСОБА_1 належать останньому на праві особистої приватної власності.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явилась, про час та місце судового засідання була проінформована належним чином, рекомендованою кореспонденцією.
Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд
ВСТАНОВИВ:
З матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції в АР Крим знаходиться виконавче провадження ВП № 37317718 про стягнення на користь ОСОБА_2 заборгованості з боржника ОСОБА_5 на підставі виконавчого листа № 1-56/11, виданого 18.04.2012 р. Білогірським районним судом АР Крим.
В рамках цього виконавчого провадження головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції в АР Крим Літвіновим Іллею Олександровичем винесено постанову від 24.01.2014 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Накладення державним виконавцем арешту на майно, що належить позивачу на праві особистої приватної власності стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог з наступних підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606 (далі - Закон № 606 в редакції, чинній на момент складання акта опису й арешту майна).
Згідно визначення, наведеного в ч. 1 ст. 1 Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 606 примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).
Частиною першою ст. 11 Закону № 606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону № 606 державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
З ч. 1 ст. 52 Закону № 606 вбачається, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону № 606 арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
З положень п. 5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5 (далі - Інструкція № 74/5), вбачається, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.
Відповідно до абз. 4 п. 5.6.2 Інструкції № 74/5 арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (аналогічна правова норма закріплена в абз. 4 ч. 2 ст. 57 Закону № 606).
Частиною третьою ст. 57 Закону № 606 передбачено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
Аналіз вищенаведених правових норм дозволяє суду зробити висновок, що звернення стягнення в рамках виконавчого провадження може здійснюватися виключно на майно, яке є власністю боржника.
Правом власності, згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
З наявної в матеріалах справи оскаржуваної постанови вбачається, що державним виконавцем було накладено арешт на 1/2 частки у транспортних засобах CHEVROLET EPICA LF 69, реєстраційний номер НОМЕР_1 та ГАЗ 32213 ПЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2, які належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1.
Втім, суд критично ставиться до викладених в мотивувальній та резолютивній частинах спірної постанови відомостях щодо належності зазначених транспортних засобів на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1, з приводу чого звертає увагу на таке.
Ухвалою Нижньогірського районного суду АР Крим від 17.12.2013 р. у справі № 112/2741/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розділ спільного сумісного майна подружжя визнано мирову угоду, за умовами п. 3 якої
ОСОБА_5 та ОСОБА_1, які діють осознанно, добровільно, по взаємній згоді та попередній домовленості, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, домовились, що з моменту визнання та затвердження мирової угоди судом спільне сумісне майно подружжя - автомобілі CHEVROLET EPICA LF69К, реєстраційний номер НОМЕР_1 та ГАЗ 32213 ПЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2 переходять у право особистої приватної власності ОСОБА_1.
Пунктом 4 зазначеної угоди передбачено, що ОСОБА_1 за частину загального сумісного майна - автомобілів CHEVROLET EPICA LF69К, реєстраційний номер НОМЕР_1 та ГАЗ 32213 ПЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2, сплатив ОСОБА_5 до підписання мирової угоди компенсацію в розмірі 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень).
Відповідно до п. 5 мирової угоди ОСОБА_5, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, визнає, що після визнання і затвердження мирової угоди від 17.12.2013 р. по справі № 112/2741/13-ц вона позбавляється прав на автомобілі: CHEVROLET EPICA LF69К, реєстраційний номер НОМЕР_1 та ГАЗ 32213 ПЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2.
Вказана ухвала суду набрала законної сили 27.12.2013 р., про що свідчить відповідна помітка.
Статтею 129 Конституції України обов'язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена як одна з основних засад судочинства.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, спірні транспортні засоби, які були спільним сумісним майном подружжя, з моменту визнання та затвердження мирової угоди перейшли у право особистої приватної власності ОСОБА_1.
За таких обставин та враховуючи, що звернення стягнення в рамках виконавчого провадження може здійснюватися виключно на майно, яке є власністю боржника, суд доходить висновку що відповідачем було безпідставно накладено арешт та оголошено заборону на відчуження транспортних засобів, які належать позивачу на праві особистої приватної власності.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В порушення зазначених правових норм, відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності накладення арешту та заборони відчуження транспортних засобів CHEVROLET EPICA LF69К, реєстраційний номер НОМЕР_1 та ГАЗ 32213 ПЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2, що є підставою для скасування спірної постанови.
В той же час, суд звертає увагу, що належним способом захисту, який в повній мірі забезпечує відновлення порушених прав позивача в даному випадку, є визнання протиправним та скасування постанови від 24.01.2014 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, у зв'язку з чим, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання незаконними дій держаного виконавця Відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції в АР Крим Літвінова І.О. щодо винесення спірної постанови. При цьому, слід зазначити, що позивачем під час розгляду справи не доведено факт того, що головний державний виконавець ВДВС Білогірського РУЮ в АР Крим Літвінов І.О. на момент прийняття спірної постанови був проінформований начальником відділу про наявність відповідного рішення суду про визнання мирової угоди між подружжям, за яким спірні транспортні засоби перейшли у право особистої приватної власності ОСОБА_1 та яке було спрямовано позивачем безпосередньо начальнику ВДВС разом із відповідною заявою, отриманою 17.01.2014 р.
Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 73,08 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету України.
В судовому засіданні 17.03.2014 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 19.03.2014 р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160 - 163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 24.01.2014 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції в АР Крим Літвіновим Іллею Олександровичем.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 73,08 грн. (сімдесят три гривні вісім копійок) судових витрат.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дудін С.О.