ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2006 р. | № 32/108пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. –головуючого, |
Ковтонюк Л.В., |
Чабана В.В., |
розглянувши матеріали | касаційної скарги Закритого акціонерного товариства “Донецькпромтранс”, м. Донецьк |
на | постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2006 |
у справі | господарського суду Донецької області № 32/108пд |
за позовом | Закритого акціонерного товариства “Донецькпромтранс” |
до | 1.Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядько”, м. Донецьк, 2.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області |
третя особа: | Державне підприємство “Донецьквугілля”, |
про | визнання недійсним договору оренди |
за участю представників сторін:
від позивача –Городзінська М.М.;
від відповідачів –не з’явилися;
від 3-ої особи –не з’явилися.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2004р. Закрите акціонерне товариство “Донецькпромтранс” звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядько” та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про визнання договору оренди недійсним.
Рішенням господарського суду (суддя: Сковородіна О.М.) від 22.02.2005р. відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не є стороною оспорюваної угоди, його права та обов’язки не були порушені при укладенні цього договору, а тому ЗАТ “Донецькпромтранс” –не належний позивач у справі.
04.01.2006р. господарським судом Донецької області ухвалено додаткове рішення у справі № 32/108пд, яким стягнуто з позивача на користь Інституту економіко –правових досліджень витрати за проведення судової експертизи в сумі 15 437,60 грн. При цьому суд, керувався вимогами ст. 88, 44 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. (судді: Діброва Г.І. –головуючий, Дзюба О.М., Шевкова Т.А.) додаткове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ЗАТ “Донецькпромтранс” просили судові рішення місцевого та апеляційного судів скасувати, посилаючись на те, що вони усупереч положенням Закону України “Про судову експертизу”, Постанову Кабінету Міністрів України № 710 від 01.06.1996р. про затвердження Інструкції, якою встановлено порядок і розміри виплати винагороди державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів та спеціалістів не правильно застосували положення ст.44 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши представника позивача та проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріали справи, колегія суддів визнає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи додаткове рішення про віднесення до судових витрат вартості проведеної економіко-правової експертизи за рахунок позивача, попередні судові інстанції виходили з того, що у процесі розгляду справи призначалась судова експертиза.
Разом з тим постановляючи ухвалу про призначення судової експертизи, господарський суд не перевірив на предмет відповідності вимогам ст.1 Закону України “Про судову експертизу” сформульовані у конкретних питаннях завдання, які повинна була вирішити експертиза та чи не відносяться вони безпосередньо до компетенції суду, з урахуванням того, що судова експертиза –це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема суду.
Доручаючи проведення судової експертизи Інституту економіко –правових досліджень, суд не перевірив повноважень інституту та осіб, які безпосередньо проводили наукову економіко-правову експертизу, здійснювати судово-експертну діяльність відповідно до вимог Закону України “Про судову експертизу”.
Ухвалюючи додаткове рішення 04.01.2006р. про стягнення із позивача судових витрат пов’язаних із проведенням судової експертизи, судом не достатньо обґрунтовано чому саме зазначені витрати покладено на позивача, з урахуванням підстав відмови у задоволенні позовних вимог, а також те, що оцінка висновків експертизи, як джерела доказування у рішенні від 22.02.2005р. взагалі не здійснено.
Ґрунтуючи свої висновки у частині розміру витрат, пов’язаних із проведенням судової експертизи, судом покладено в основу підписаний начальником відділу економіко-правових проблем кошторис витрат, не перевіривши його обґрунтованість та відповідність Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або інших органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково –дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів та спеціалістів затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996р. № 710.
Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.98 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.1998р. за № 705/3145 визначено основні види експертиз серед яких є економічна.
Що стосується правової експертизи, то питання правового характеру у розумінні вимог ст.1 Закону України “Про судову експертизу”, не можуть бути об’єктом експертного дослідження через те, що тлумачення та застосування актів законодавства має здійснюватись безпосередньо судом при ухваленні рішення.
Беручи до уваги, що призначена судова експертиза носила економіко-правовий характер судам необхідно було відокремити питання економічного змісту та з урахуванням цієї обставини визначитись щодо розміру судових витрат, пов’язаних із проведенням економічної судової експертизи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суди у порушення вимог ст.43 ГПК України ухвалили незаконні рішення.
Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів у справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин, ухвалене додаткове рішення та постанова про залишення його без змін підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 85, 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1.Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Донецькпромтранс” задоволити частково.
2.Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2006р. та додаткове рішення господарського суду Донецької області від 04.01.2006р. у частині стягнення витрат за проведення судової експертизи в сумі 15437,60 грн. у справі № 32/108 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий суддя | В.Я. Карабань |
Суддя | Л.В. Ковтонюк |
Суддя | В.В. Чабан |