ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

18.03.2014Справа № 901/291/14

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Сімферопольського міського управління Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Євпаторія

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Представництво Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

про стягнення 28 692,33 грн. заборгованості

Представники:

від позивача- Вінцерська Є.Б., довіреність № 49/14917 від 27.12.2013

від відповідача- Барбаховська О.М., довіреність № 10/3 від 04.03.2014

від третьої особи - не з'явився

Суть спору: Сімферопольське міське управління Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Автономній Республіці Крим звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 28 692,33 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконання відповідачем обов'язків за договором оренди від 14.12.2009 року в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення до суду.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим 20.01.2014 року порушено провадження у справі.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів недодержання сторонами порядку укладання договору, що свідчить про його неукладеність.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ :

14.12.2009 року між Представництвом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі ( третя особа) та Сімферопольським міським управлінням Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Автономній Республіці Крим ( відповідач) укладений договір оренди № 138/2009-А ( а.с. 12-15).

У відповідності до пункту 1.1 названого договору, Орендодавець надає Орендарю, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно - вбудовані нежитлові приміщення №№ 1-6, загальною площею 77, 3 кв.м, розташовані у підвалі 1-поверхової адміністративної будівлі літ А відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в АРК за адресою: м. Сімферополь, бульвар Франко, 44, що знаходиться на балансі Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АРК.

Згідно із пунктом 3.6 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношення 50% на 50 щомісяця не пізніше 12 числа місяця.

Стаття 759 Цивільного кодексу України твердить, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пункт 1 статті 762 названого кодексу зазначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 3 статті 18 Закону України «Про оренду комунального майна» встановлена одним з обов'язків орендаря зобов'язання вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності до пункту 1 статті 19 вищеназваного Закону України орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Пункт 2 названої статті твердить, що методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Так, хоча позивач і не є стороною договору, відповідач взяв обов'язки оплатити 50% орендної плати на користь саме балансоутримувача, отже право вимоги на оплату цієї частини належить саме останньому.

Відповідач проти задоволення вимог заперечував, мотивуючи свою позицію тим, що договір не був посвідчений нотаріально посвідчений та не пройшов державної реєстрації, що свідчить про його недійсність, а отже й відповідно обов'язок щодо його виконання у сторін відсутній.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне:

У відповідності до пункту 10.1 договір укладений на строк до 13.12.2010 року включно.

Додатковою угодою № 2 від 22.07.2010 року строк дії договору продовжено на 2 роки 364 дні - по 12.12.2013 року включно.

Отже відповідач вважає, що строк дії договору перевищує три роки, що в свою чергу тягне необхідність його посвідчення та реєстрації.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити таке:

Під час укладання договору, строк його дії обмежений сторонами одним роком, що виключає необхідність нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Згідно із вимогами статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 794 названого кодексу передбачає, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Як зазначив Вищий господарський суд України в пункті 2.8 Постанови від 29 травня 2013 року N 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», слід мати на увазі, що з 01.01.2013 набрали чинності зміни до ЦК України, внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів". Цим Законом, зокрема, у новій редакції викладено частину третю статті 640 і статтю 794 ЦК України, за змістом яких відповідно договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, а державній реєстрації підлягає право користування нерухомим майном, яке виникло на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

У відповідності до пункту 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. В редакції, що діяла на момент укладання додаткової угоди до договору, наведена стаття твердила, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Закон вимагав та вимагає нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів оренди, що укладені строком більшим, ніж 3 роки.

Пункт 2.9 вищенаведеної постанови Пленуму твердить, що якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до частини другої статті 215 ЦК України відповідав вимогам частини другої статті 793 та статті 794 ЦК України.

У разі якщо внаслідок внесення змін до договору така його істотна умова як строк його дії сторонами визначено більше, ніж три роки (а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш ніж трирічний строк), то, за загальним правилом, передбаченим статтею 654 ЦК України, відповідна додаткова угода чи договір у редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на підставі статті 764 ЦК України чи частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (строк дії якого менший трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як вбачається з додаткової угоди № 2, строк договору встановлений сторонами до 12.12.2013 року. Тобто дія договору за первісно укладеними умовами розповсюджувалась на період до 13.12.2010 року, а додатковою угодою договір фактично продовжений до 12.12.2013 року. Отже строк пролонгації менший ніж три роки.

Невірним є розуміння відповідача, що строк договору становить 4 роки, оскільки сторонами договір був укладений на 1 рік, а уклавши додаткову угоду сторони лише скористались правом на його пролонгацію, яка не перевищує трирічний термін.

Крім того, Вищий господарський суд України висловив позицію у вже згаданій постанові Пленуму ВГСУ, що незалежно від форми власності об'єкта оренди господарські суди мають виходити з того, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем умови договору виконувались хоча й не в повному обсязі, проте регулярно.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати договір неукладеним чи недійсним, отже позовні вимоги підлягають розгляду на підставі наявності чи відсутності обов'язків за діючим договором.

Так, неналежне виконання обов'язків за договором призвело до утворення заборгованості за період з січня 2013 року по листопад 2013 року в розмірі 25 006, 40 грн.

Відповідач фактично погодив наявність вказаної заборгованості підписавши акт звірки ( а.с. 54).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 25 006, 40 грн.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 451, 46 грн. Пеня передбачена пунктом 3.7 Договору та обмежена подвійною обліковою ставкою НБУ за кожний день прострочення.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивач поділив нарахування пені на два етапи, один з яких обмежив 15.10.2013 роком.

Нарахування пені за цей період має бути здійснено так:

на заборгованість на квітень 2013 року період прострочення заборгованості розпочинається 13.05.2013 року

2 351, 92 грн. х 28 днів х 15%(подвійна облікова ставка НБУ до 10.06.2013 року)/365 днів = 27, 06 грн.

2 351, 92 грн. х 65 днів х 14%(подвійна облікова ставка НБУ до 13.08.2013 року)/365 днів = 58, 64 грн.

2 351, 92 грн. х 64 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 53, 61 грн.

на заборгованість на травень 2013 року період прострочення заборгованості розпочинається 13.06.2013 року

2 354, 27 грн. х 61 день х 14%(подвійна облікова ставка НБУ до 13.08.2013 року)/365 днів = 55, 08 грн.

2 354, 27 грн. х 64 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 53, 67 грн.

на заборгованість на червень 2013 року період прострочення заборгованості розпочинається 13.07.2013 року

2 354, 27 грн. х 31 день х 14%(подвійна облікова ставка НБУ до 13.08.2013 року)/365 днів = 27, 99 грн.

2 354, 27 грн. х 64 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 53, 67 грн.

на заборгованість на липень 2013 року період прострочення заборгованості розпочинається 13.08.2013 року

2 351,92 грн. х 64 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 53, 61 грн.

на заборгованість на серпень 2013 року період прострочення заборгованості розпочинається 13.09.2013 року

2 351,92 грн. х 33 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 27, 64 грн.

на заборгованість на вересень 2013 року період прострочення заборгованості розпочинається 13.10.2013 року

2 335, 46 грн. х 3 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 2, 50 грн.

Другий період обмежений вже 26.12.2013 року

Отже розрахунок має бути проведений так:

на заборгованість на червень 2013 року за період з 16.10.2013 року по 26.12.2013

2 354, 27 грн. х 103 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 86,37 грн.

на заборгованість на липень 2013 року за період з 16.10.2013 року по 26.12.2013

2 351,92 грн. х 103 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 86, 28 грн.

на заборгованість на серпень 2013 року за період з 16.10.2013 року по 26.12.2013

2 351,92 грн. х 103 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 86, 28 грн.

на заборгованість на вересень 2013 року за період з 16.10.2013 року по 26.12.2013

2 335, 46 грн. х 103 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 85, 68 грн.

на заборгованість на жовтень 2013 року період прострочення становить з 13.11.2014 року

2 344, 80 грн. х 44 дня х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 36, 75 грн.

на заборгованість на листопад 2013 року період прострочення становить з 13.12.2014 року

2 349, 49 грн. х 14 днів х 13%(подвійна облікова ставка НБУ з 13.08.2013 року)/365 днів = 11, 72 грн.

Отже матеріалами справи підтверджується сума пені в розмірі 779, 49грн., проте оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем сума пені в розмірі 451, 46 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просив суд стягнути 1 407, 14 грн. штрафу, який передбачений пунктом 3.8 договору та нараховується в розмірі 10 % від простроченої суми, що в даному випадку становить 1 408, 33 грн. від суми прострочення та підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 18.03.2014 оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 20.03.2014 року.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Сімферопольського міського управління Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Автономній Республіці Крим 25 006, 40 грн. заборгованості, 451, 46 грн. - пені, 1 407, 14 грн. - штрафу, 1 827, 33 грн. - судового збору.

3. Видати наказ.

Суддя А.М. Гризодубова