Справа № 22ц-6148 /2006 р. Категорія: про повернення податку

Головуючий: 1-ї інстанції -

Ніколаєнко І.В. Доповідач:     Карімова Л.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

12   грудня     2006  року  судова  колегія   судової  палати   в   цивільних  справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Карімової Л.В.,

суддів:   Зазулинської Т.П., Кірсанової Л.І., при секретарі   Зелінській І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційними скаргами відділу Державного казначейства у Київському районі м. Харкова та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1до відділу Державного казначейства у Київському районі м. Харкова, треті особи: Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про повернення надмірно сплаченого податку на прибуток, сплаченого з доходу від продажу житлового приміщення,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2005 року ОСОБА_1звернулася до суду з позовом до відділу Державного казначейства (ВДК) у Київському районі м. Харкова про стягнення надміру виплаченого податку на прибуток у розмірі 7636 грн.20 коп. при оформленні нею договору купівлі-продажу квартири від 16.02.2005 р.    Вказувала, що зазначений податок вона не повинна була сплачувати у зв'язку зі змінами до Закону України „Про державний бюджет на 2005 рік „ (а.с.4).

У червні 2006 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги і просила стягнути з зазначеного відділу казначейства надлишково сплачену суму податку на прибуток у розмірі 3316 грн.20 коп. Посилалася на те, що на момент оформлення нею правочину купівлі-продаїжу належної їй квартири вартістю 86 000 грн. податок на прибуток складав 5% від вартості квартири, що становить 4320 грн. Оскільки податок був оплачений нею у сумі  7636,20 грн., надлишок суми податку, який підлягає поверненню на її користь, складає  3316 грн. 20 коп.    Просила також стягнути на її користь сплачене державне мито у сумі 76 грн. (а.с. 75-76)

Представник відповідача -ВДК у Київському районі м. Харкова позов не визнав, вважаючи ВДК неналежним відповідачем, оскільки останній не є розпорядником бюджетних коштів, куди були зараховані сплачені позивачкою суми податку.   Крім того, вказував, що квартира позивачки придбана 11.02.2005 року, тому повинна оподатковуватися за ставкою податку, яка дорівнює  13% від об'єкту оподаткування.

Притягнута у якості третьої особи Державна податкова інспекція (ДПІ) у Київському районі м. Харкова, проти позову також заперечувала, вказуючи, що відповідно до п. 22.3 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" з 01.01.2004 р. до 31.12.2006 р. ставка оподаткування встановлюється на рівні 13% від об'єкта оподаткування, у зв'язку з чим приватним нотаріусом правомірно нарахована сума податку при посвідченні договору купівлі-продажу квартири.

Рішенням  Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: на її користь з ВДК у Київському районі м. Харкова стягнуто суму надмірно сплаченого податку з доходу у розмірі 3316 грн.20 коп., а також державне мито у сумі 51 грн.(а.с. 110).

В апеляційних скаргах ВДК у Київському районі м. Харкова та ДІЛ у Київському районі м. Харкова просять скасувати вказане рішення районного суду у зв'язку з порушенням районним судом норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення, яким: відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

При цьому ВДК у Київському районі м. Харкова посилається на те, що органи державного казначейства здійснюють повернення помилково та надміру сплачених податків лише за поданням ДШ, такого самостійного права вони не мають.  З заявою до ВДК про повернення вказаних сум позивач не зверталася. Вважає також, що ВДК не є належним відповідачем по справі, оскільки не є розпорядником бюджетних коштів, куди була зарахована спірна сума податку.

ДПІ у Київському районі м. Харкова у своїй скарзі зазначає, що при посвідченні договору купівлі-продажу квартири ставка оподаткування дорівнювала 13% від вартості об'єкту оподаткування, яку нотаріус правильно визначив. Вказує також, що ОСОБА_1 просить повернути податок на прибуток, хоча нею оплачений податок з фізичних осіб.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з постановлениям по справі нового рішення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні та посвідченні 16 лютого 2005 року договору купівлі-продажу квартири, належній ОСОБА_1, остання відповідно до вимог ст. 11.1.2 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" повинна була сплатити податок у сумі 4320 грн., тобто 5% від вартості квартири, яка становила 86 400 грн. Оскільки позивачем був сплачений податок у сумі 7636 грн.20 коп., то надлишково сплачену суму податку з доходу у розмірі 3316 грн.20 коп. слід повернути ОСОБА_1  При цьому суд вважав необгрунтованими посилання відповідача на те, що суми сплаченого податку не підлягають поверненню з державного бюджету відповідно до вимог ч.І ст. 58 Конституції України, оскільки Закон України від 25.03.2005 р. „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" не вносить змін щодо застосування будь-яких видів відповідальності громадян і тому не має зворотної сили у часі.

Судова колегія не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням вимог матеріального закону.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку та розмірах, встановлених законом.

Як убачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями сторін у судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1на підставі свідоцтва про право власності від 11.02.2005 р. належала АДРЕСА_1, яку позивачка продала 16.02.2005 року.

Згідно п.5 договору купівлі-продажу зазначеної квартири (а.с.5)   ОСОБА_1 відповідно до квитанції №НОМЕР_1 оплатила на рахунок ВДК в Київському районі м. Харкова податок від продажу квартири у сумі 7636,20 грн. (а.с. 6).

Відповідно до пункту 7.1 статті 7  Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" (який набрав чинності з 01 січня 2004 року) ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Згідно пунктів 11.2 та 11.2.1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" прибуток, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року будинку, квартири чи кімнати, які були набуті після набрання чинності цим законом, оподатковується за ставкою податку, визначеного пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону.

Між тим відповідно до пункту 22.3 статті 22 Прикінцеві положення Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб"   починаючи з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті цього Закону, встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

Таким чином приватний нотаріус ОСОБА_2, який посвідчував договір купівлі-продажу вказаної квартири, та є податковим агентом, який перераховує суму податку до бюджету, відповідно до зазначених вимог Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" визначив розмір суму податку, який і був сплачений ОСОБА_1 до державного бюджету.

Посилання в рішенні суду першої інстанції на необхідність оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна за ставкою 5% відповідно до вимог пункту 11.1.2 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" є безпідставними, оскільки зазначений пункт норми права регулює оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна, яке вже перебувало у власності платника податку на момент набрання чинності цим Законом (тобто нерухоме майно платника податку вже належало йому на 01 січня 2004 року).

Між тим як підтвердила у суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру вона оформила лише 11.02.2005 року, тобто після набрання чинності Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб".

За таких обставин спірні правовідносини повинні регулюватися не пунктом 11.1, а пунктом 11.2 вказаного Закону, який регулює оподаткування операцій з продажу об'єкта нерухомості, набутого у власність платником податку після набрання чинності цим Законом.

Крім того, судова колегія не може погодитися з посиланням позивача ОСОБА_1 й на ті обставини, що відповідно до п.п. 22.1.5 статті 22 Закону № 889 від 22.05.2003 р. в редакції Закону України № 2505 від 25.03.2005 р. (п.8 розділ 17) „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" стаття 11 Закону в частині оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна набирає чинності лише з 01.01.2006 р.

Відповідно до Прикінцевих положень зазначеного Закону він набрав чинності з дня опублікування, тобто з 31.03.2005 року. Оскільки спірні правовідносини виникли до 31.03.05 року, нормами вказаного Закону вони регулюватися не можуть.

За таких обставин судова колегія вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, а рішення районного суду як постановлене з порушенням вимог матеріального права підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 11,15,16,509, 510 ЦК України ст.ст. 303,304. п.2 ч.І ст. 307, ст. 309, ст.ст. 313,314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги відділу Державного казначейства у Київському районі м. Харкова та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити.

Скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2006 року та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1до відділу Державного казначейства у Київському районі м. Харкова, треті особи: Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про повернення надмірно сплаченого податку на прибуток, сплаченого з доходу від продажу житлового приміщення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий: