ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
06 липня 2006 р. |
№ 20-8/035 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
Головуючого |
Кочерової Н.О. |
|
суддів: |
Черкащенка М.М. Самусенко С.С. |
|
розглянув касаційну скаргу |
товариства з обмеженою відповідальністю “ЕкоСан” |
|
на рішення |
від 10.04.2006 господарського суду м. Севастополя |
|
у справі |
№ 20-8/035 |
|
за позовом |
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 |
|
до |
товариства з обмеженою відповідальністю “ЕкоСан” |
|
про за зустрічним позовом до про треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні ТОВ |
стягнення 26367,26 грн. товариства з обмеженою відповідальністю “ЕкоСан” суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 визнання договорів недійсними приватне підприємство “Тэсса” Управління житлового господарства Севастопольської міської державної адміністрації |
за участю представників сторін:
від позивача не з'явилися
від відповідача не з'явилися
від третіх осіб не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
В січні 2005 року приватний підприємець ОСОБА_1 пред'явив суді позов до товариства з обмеженою відповідальністю “ЕкоСан” про стягнення боргу та штрафних санкцій за невиконання договірних зобов'язань в сумі 26367,26 грн., з яких 25515,35 грн. сума боргу, 851,91 грн. 3% річних.
В обгрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до укладеного між сторонами договору субпідряду № НОМЕР_1 виконав в повному обсязі роботи по поточному ремонту системи центрального опалення по АДРЕСА_1 (під'їзди ІНФОРМАЦІЯ_1) на загальну суму 21684 грн., що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт підписаним обома сторонами 25.09.2003 року.
В лютому 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю “ЕкоСан” звернулось до господарського суду з зустрічною позовною заявою до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів субпідряду №НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 і додаткову угоду до нього від 15.09.2003 з моменту їх укладення, оскільки останні укладені з порушенням діючого законодавства в частині зміни предмету договору субпідряду відносно предмета основного договору підряду № НОМЕР_4, та у зв'язку з відсутністю у СПД ОСОБА_1 ліцензії на здійснення спеціальних видів робіт по капітальному ремонту.
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 20.04.2005 року за клопотанням суб'єкта підприємницької діяльності призначено судово-технічну експертизу, проведення якої доручено спеціалістам Севастопольського відділення Харківського НДІ судових експертиз імені професора Бокаріуса Н.С.
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 01.02.2006 року залучено до участі у справ у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача по основному позову -приватне підприємство “Тэсса” та Управління житлового господарства Севастопольської міської державної адміністрації.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 10.04.2006 року (суддя Ткаченко М.І.) первісний позов задоволено повністю.
Стягнуто з ТОВ “ЕкоСан” заборгованість в розмірі 26 367,26 грн., в тому числі основний борг в сумі 21 684 грн., індекс інфляції 3 831,35 грн., три відсотки річних в сумі 851,91 грн.
Зустрічний позов залишено без задоволення.
Задовольняючи первісний позов та стягуючи заборгованість, господарський суд виходив з того, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, оскільки не оплатив виконані належним чином субпідрядні роботи.
Відмовляючи в зустрічному позові щодо визнання правочинів недійсними, господарський суд виходив з необґрунтованості та недоведеності цих вимог, оскільки дії сторін були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю “ЕкоСан” просить скасувати рішення господарського суду в повному обсязі і прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи і їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Звертаючись з позовом, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 в обгрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання у зв'язку з чим просив стягнути збитки від інфляції в сумі 3831,35 грн., які виникли за період з 01.10.2003 року по 01.01.2005 року та 3% річних в сумі 851,91 грн. за період з 01.10.2003 року по 20.01.2005 року.
Задовольняючи позовні вимоги і стягуючи збитки від інфляції та 3 % річних, господарський суд виходив з того, що зобов'язання, які виникли між сторонами регулюються Цивільним кодексом України, а саме ч. 2 ст. 625, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте, з таким висновком суду погодитися неможна, враховуючи слідуюче.
Виносячи рішення про стягнення з відповідача суми відсотків річних та інфляційних витрат у заявленому позивачем розмірі, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що розрахунок вказаних сум, заявлених до стягнення, здійснено позивачем за період з 01.10.2003 року по 01.01.2005 року -інфляційні, та 3% річних за період з 01.10.2003 року по 20.01.2005 року.
При цьому, обґрунтовуючи прийняте рішення посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, господарський суд не проаналізував зміст положень ч. 2 ст. 9 ЦК України, ст. 7, ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України (набрав чинності з 01.01.2004 року) відповідно до яких особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Види, склад та розмір, а також підстави і порядок застосування господарських санкцій визначені в ст. 224 -226, 230 -232, 235 -237 Господарського кодексу України.
Оскільки пунктами 6.1, 6.2, 6.3 договору від 15.09.2003 року сторони обумовили за порушення договірних зобов'язань стягнення пені, а також покладання відповідальності у відповідності з чинним законодавством України, господарський суд, приймаючи рішення про стягнення відсотків річних за період з 01.10.2003 по 20.01.2005 року та інфляційних витрат за період з 01.10.2003 року по 01.01.2005 року не вказав, яка правова природа цих стягнень, а відтак, чи підлягають вони віднесенню до господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України.
При цьому Вищий господарський суд України звертає увагу та те, що позов про стягнення річних і інфляційних в частині було пред'явлено за період дії Цивільного кодексу України і у відсутність Господарського кодексу України.
Задовольняючи первісний позов в частині стягнення основного боргу, господарський суд в порушення ч.2 ст. 34 ГПК України, яка передбачає принцип допустимості доказів, засобів доказування, у якості підстав для стягнення заборгованості за договором субпідряду послався на акт виконаних робіт від 25.09.2003 року та висновок будівельно-технічної експертизи № НОМЕР_5.
Проте, дані документи містять недостовірні відомості та спростовують одне одного, у зв'язку з чим не відповідають вимогам ст.ст. 32, 34 ГПК України.
Так, як вбачається з акту виконаних робіт від 25.09.2003 року СПД ОСОБА_1 виконав роботи по капітальному ремонту в житловому домі АДРЕСА_1.
З договору субпідряду № НОМЕР_6 року та додаткової угоди до нього від 15.09.2003 року вбачається, що СПД ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання по виконанню робіт по поточному ремонту системи ВДВС та прочищення і промивання системи центрального опалення в під'їздах №№ ІНФОРМАЦІЯ_1 жилого дома АДРЕСА_1.
З висновків будівельно-технічної експертизи від 15.09.2005 НОМЕР_7 вбачається, що роботи суб'єктом підприємницької діяльності, враховуючи зміни до договору від 15.09.03, відносяться до поточного ремонту, при цьому експертиза проводилась на об'єкті у під'їздах № ІНФОРМАЦІЯ_2.
За таких обставин висновок господарського суду про те, що СПД ОСОБА_1 у повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання є передчасним.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення” (зі змінами та доповненнями), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в яком повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Пункт 6 цієї Постанови передбачає, що мотивувальна частина рішення має містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
При цьому, мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних відносинах.
Проте, судове рішення цим вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Так, касаційна інстанція не може погодитися з висновком господарського суду щодо відмови в зустрічному позові у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки місцевий суд в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, щодо повного, всебічного і об'єктивного встановлення обставин справи не з'ясував обставин справи на підтвердження вимог товариство з обмеженою відповідальністю “ЕкоСан” щодо визнання недійсними договорів субпідряду №НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 і додаткову угоду до нього від 15.09.2003 з моменту їх укладення.
Так, місцевий господарський суд не з'ясував чи були спірні договори укладені з порушенням діючого законодавства в частині зміни предмету договору субпідряду відносно предмета основного договору підряду.
Враховуючі вимоги ст. 1117 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові рішення у справі про стягнення відсотків річних та інфляційних витрат підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “ЕкоСан” задовольнити частково.
Рішення від 10.04.2006 господарського суду м. Севастополя у справі № 20-8/035 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Кочерова
Судді С.Самусенко
М.Черкащенко