Справа № 22-10618/2006 Головуючий у 1 інстанції - Папоян В.В.
Категорія-21 Доповідач - Гурова О.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ЗО листопада 2006 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючої- Гурової О.М.,
суддів - Могутової Н.Г., Шевченко В.Ю. при секретарі - Миснянко М.П., за участю - представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань у м. Селидове Донецької області на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Селидове Донецької області про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Селидове Донецької області звернулось до Апеляційного суду. Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2006 року, яким позовні вимоги задоволено . частково і стягнуто на користь позивача 20000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Селидове Донецької області просить скасувати зазначене рішення у зв'язку з тим» що згідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання" від 23.09.1999 p., всі види соціальних послуг і виплат повинні бути підтверджені висновком МСЕК; стягуючи на користь позивача 20 000 грн., у відшкодування моральної шкоди, суд не навів у рішення мотивів, відповідно до яких він прийшов до такого висновку. Крім того, відповідно до п.27 ст. 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік, зупинено дію абзацу 4 ст. 1( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту „є" п.1, ч.1,ст. 21, ч.З ст. 34 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності".
Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1, посилався на те, що позивач працював в Десятому воєнізованому гірничо-рятувальному загоні. 16 жовтня 2002 р. він приймав участь в ліквідації наслідків аварії на шахті ім. Гайового та при проведенні аварійно-рятувальних робіт отруївся шкідливими та токсичними речовинами.
За висновками МСЕК від 25.02.2005 року йому встановлена третя група інвалідності та 35%. втрати працездатності в зв"язку з вказаним нещасним випадком на виробництві. Враховуючи тяжкість стану здоров"я, тривалий термін лікування, необхідність додаткових
зусиль для організації його життя, порушення звичайних життєвих стосунків, суд вважав за можливе стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1. - 20000 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд 1-ї інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Встановлено, що судом при розгляді даної справи таких порушень припущено не було, тому підстави для скасування рішення відсутні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював респіраторщиком в Десятому воєнізованому гірничо-рятувальному загоні. 16 жовтня 2002 р. він приймав участь в ліквідації наслідків аварії на шахті ім. Гайового та при проведенні аварійно-рятувальних робіт отруївся шкідливими та токсичними речовинами. Після цього до кінця січня 2005 року ОСОБА_1
продовжував лікуватись, а 8 лютого 2005 року його було звільнено з роботи в зв"язку з неможливістю її виконання за станом здоров"я.
Рішенням МСЕК від 25.02.2005 року йому встановлена третя група інвалідності та 35% втрати працездатності в зв"язку з вказаним нещасним випадком.
Відповідно до ст. 21 п.1 пп. „е" та ст. 28 Закону України „Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов»язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, виплачуючи йому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відшкодування моральної шкоди застрахованим особам є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника і передбачено ст. 1 згаданого Закону незалежно від відшкодування майнової шкоди.
5Ік зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 p., моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв»язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я.
Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров»я тощо.
Ушкодження здоров»я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов»язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Встановлення Законом обов»язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Встановлюючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, суд першої інстанції урахував конкретні обставини справи, характер І ступінь моральних- страждань позивача, перебування останнього на лікуванні у зв'язку із травмою, постійні приступи болю, загальну слабкість, підвищену емоційну напруженість в зв"язку з
знаходженням в небезпечній для життя ситуації, порушення нормального укладу життя і обгрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального і матеріального права і підстави для
його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Селидове про втрату позивачем права на відшкодування моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносини виникли під час дії Закону України «„Про загальнообов»язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві...», який передбачає відшкодування потерпілим на виробництві моральної шкоди і до вказаного Закону не внесені відповідні зміни. Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не скасована відповідальність відповідача перед позивачем в частині відшкодування моральної шкоди, а тому він не має зворотної сили.
Безпідставні й доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відділення виконавчої дирекції Фонду є неналежним відповідачем по справі, оскільки вони суперечать вимогам статей 21, 28, 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, Апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидове відхилити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.