Справа №22-8939/06 р. Головуючий у 1 інстанції - Шульженко Л.Б.
Категорія-21 Доповідач- Зінов'єва А.Г.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 грудня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого: Бугрим Л.М.
суддів: Олєйникової Л.С.
Зінов'жвої А.Г.
при секретарі: Іванові В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 3 серпня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Донвуглереструктуризація" та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве про відшкодування шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2004 р. позивач ОСОБА_1. звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у період з червня 1959 р. по жовтень 1988 р. він знаходився у трудових правовідносинах з шахтою „Юний комунар". На підставі висновку ВТЕК від 13 серпня 1985 p., йому було встановлено професійне захворювання вібраційна хвороба і 25% втрати професійної працездатності. Згодом, при повторному огляді, в нього було встановлено друге професійне захворювання - пневмоконіоз, за яким згідно висновку МСЕК від 27 березня 1992 р. визначено 60% втрати професійної працездатності безстроково. Всі необхідні документи ним були надані на підприємство і йому проведені відповідні розрахунки із середнього заробітку по підприємству за професією забійника. Вважає, що розрахунки йому були проведені неправильно, оскільки середній заробіток необхідно брати за січень-квітень 1992 р. за професією, який за станом на 1 травня 1992 р. складає 13550 крб. Крім того вважає, що на день передання справи до Фонду підприємством застосовані не всі коефіцієнти, які мали місце на підприємстві, тому сума втраченого заробітку занижена. Просив стягнути з підприємства на його користь недоплату у розмірі 17189 грн. 75 коп. та з Фонду - 19377 грн. 12 коп. Зобов'язати Фонд сплачувати йому щомісячно страхові виплати у розмірі 910 грн. 94 коп.
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 3 серпня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1. було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи. Просив постановити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1. посилався на те, що суд неправильно провів розрахунки, безпідставно не застосував коефіцієнт - 2,38 і визначив обмеження на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1100, оскільки це суперечить діючому законодавству.
У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.
Позивач та представники відповідачів до судового засідання не прибули, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення-суду скасуванню з ухваленням нового за таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив, з того, що розрахунки позивачу проведені правильно і суми втраченого заробітку по підприємству виплачені у повному обсязі. Коефіцієнти до втраченого заробітку застосовано відповідно до їх фактичного застосування по підприємству і розмір втраченого заробітку, з якого проводяться Фондом страхові виплати, відповідає вимогам діючого законодавства.
Між тим, такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Як було встановлено судом, позивач знаходився у трудових відносинах з шахтою „Юний комунар" (на теперішній час шахта увійшла в склад ДП ,,Донвуглереструктуризація") з 11 червня 1959 р. по 10 жовтня 1988 p., де працював забійником. На підставі висновку ВТЕК від 13 серпня 1985 р. йому за професійним захворюванням - вібраційна хвороба встановлено 25% втрати професійної працездатності, а згодом виявлене друге професійне захворювання - пневмоконіоз, за яким на підставі висновку МСЕК від 27 березня 1992 р. встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково.
Таким чином, правовідносини, які виникли між сторонами регулюються законодавством, яке діяло до дня набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і до введення в дію Правил відшкодування шкоди, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №472 від 23.06.1993 р.
Відповідно до наданих доказів, на підставі наказів по підприємству (шахта „Юний комунар"), починаючи з 1985 р. позивачу проводилися виплати втраченого заробітку.
Згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 31.12.1991 р. №391 „Про перерахунок відшкодування шкоди, заподіяної робітнику пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" та від 26.05.1992 р. №276 „Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України від 29 квітня 1992 р. „Про підвищення соціальних гарантій для населення", необхідно було проводити перерахунок сум в рахунок відшкодування шкоди, виходячи з середнього заробітку за січень-квітень 1992 р.
Як вбачається з довідки, наданої відповідачем, яка не оспорюється позивачем, середній заробіток забійника за вищевказаний період складає 13550 крб. (0,14 грн.).
Таким чином, на 1 травня 1992 р. втрачений заробіток позивача складає 0,08 коп. (0,14 х 60%). Встановлений втрачений заробіток підлягає коригування на коефіцієнти підвищення тарифних ставок і окладів робітників (у даному випадку) підприємства, як це передбачено вищевказаними постановами і згодом знайшло своє відображення в п. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472.
Враховуючи надані підприємством коефіцієнти підвищення тарифних ставок та окладів, які не оспорюються позивачем, крім коефіцієнту 2,38, виплату позивачу втраченого заробітку повинні були нараховуватися таким чином:
з 1 травня 1992 р. по 1 липня 1992 p.:
0,08 х 2 місяця - 0,16 грн.;
з 1 липня 1992 р. по 1 листопада 1992 р. - коефіцієнт - 1.6:
0,08 х 1,6 х 4 м. = 0,51 грн.;
з 1 листопада 1992 р. по 1 лютого 1993 р. - К-2,56:
0,128х 2,56 х 3 м. = 0,98 грн.;
з 1 лютого 1993 р. по 1 квітня 1993 р. -К-1,29:
0,33 х 1,29 х 2 м. = 0,85 грн.;
з 1 квітня 1993 р. по 1 червня 1993 р. - К-1.498:
0,43 х 1,498 х 2 м. = 1,28 грн.;
з 1 червня 1993 p. по 1 вересня 1993 p. -K-2.78:
0,64 х 2,78 х 3 м. = 5,33 грн.;
з 1 вересня 1993 р. по 1 листопада 1993 р. - К-1.449:
1,78 х 1,449 х 2 м. = 5,15 грн.
з 1 листопада 1993 р. по 1 грудня 1993 р. -К-4,3:
2,58x4,3 = 11,09 грн.;
з 1 грудня 1993 р. по 1 жовтня 1994 р. - К-1.395: "
11.09 х 1,395 х 10 м. = 154,70 грн.;
з 1 жовтня 1994 р. по 1 березня 1995 р. - К-2:
15,47 х 2 х 5 м. = 154.70 грн.;
з 1 березня 1995 р. по 1 жовтня 1995 р. - К-ЗЛ67:
30,94 х 3,167 х7м. = 685,90 грн.
з 1 жовтня 1995 р. по 1 листопада 1995 р. - К-1,25:
98x1,25 = 122.50 грн.;
з 1 листопада 1995 р. по 1 серпня 1996 р. - К-1.2:
122.50 х 1,2 х 9 м. = 1323 грн.
Відповідно до наказу міністерства вугільної промисловості України №72 від 04.03.1996 p., підприємствам було запропоновано застосування з 1 квітня 1996 р. до втраченого заробітку коефіцієнту 2,38. Оскільки згідно діючого на той момент законодавства коефіцієнт для перерахунку втраченого заробітку не повинен бути більшим ніж коефіцієнт фактичного росту заробітної плати, то для подальшого розрахунку втраченого заробітку позивача необхідно застосовувати коефіцієнт - 1,47, на який фактично і була збільшена заробітна плата робітників шахти за професією позивача.
Таким чином,
з 1 серпня 1996 р. по 1 листопада 1997 р. - К-1.47:
147 xl,47 х 15 м. = 3241,35 грн.
Виходячи з наведеного, за станом на 1 листопада 1997 р. втрачений заробіток потерпілого повинен був складати 216 грн. 10 коп. (147 х 1,47).
Згідно ч. З п. 9 Правил відшкодування шкоди, визначений розмір втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності коригуванню у бік зменшення не підлягає.
Відповідно до п. 28 Правил, перерахування розміру відшкодування шкоди, зокрема втраченого заробітку, проводиться у разі:
зміни ступеня втрати професійної працездатності;
зміни складу сім'ї померлого;
підвищення розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в порядку, визначеному законодавством;
підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств.
Перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.
З 1 листопада 1997 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №1100 від 03.10.1997 p., згідно якої перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100% втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника за умови його роботи протягом повного календарного місяця.
Згідно довідки, наданої відповідачем, середній заробіток по професії забійника за період серпень-жовтень 1997 р. складає 545 грн., тому втрачений заробіток позивача повинен складати 327 грн. 49 коп. (545.82 х 60%). Фактично втрачений заробіток потерпілого складає - 216 грн. 10 коп. Таким чином, втрачений заробіток підлягає збільшенню і позивачу належить виплатити:
з 1 листопада 1997 р. по 1 січня 1998 p.:
327,49 x 2 м. = 654,98 грн.;
з 1 січня 1998 р. по 1 травня 2000 p. (K-l,1458, середній заробіток працюючого - 571 грн.У. коефіцієнт не може бути застосованим до втраченого заробітку, оскільки він в перерахунку на 100% буде більшим заробітку працюючого.
Таким чином, позивачу підлягає виплаті втрачений заробіток у розмірі 342,60 грн. (571 х 60%) і за вищевказаний період йому слід було сплатити:
342,60 х 28 м. = 9592,80 грн.
З 1 травня 2000 р. по 1 квітня 2001 р. (К-1,2818, середній заробіток працюючого - 464,17 грн.):
коефіцієнт не може бути застосованим до втраченого заробітку, оскільки він в перерахунку на 100% буде більшим заробітку працюючого.
Таким чином, позивачу за вказаний період слід було виплатити:
342,60 х 11 м. - 3768,60 грн.
Згідно п. 43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472, якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Виплата суми відшкодування шкоди, яку своєчасно не одержав потерпілий чи особи, які мають на це право, провадиться за минулий час, але не більш як за три роки до подання заяви про відшкодування шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, з 1985 р. позивачу проводяться виплати втраченого заробітку, між тим розрахунок таких виплат, починаючи з травня 1992 р. відповідно до вищевказаного законодавства проведено невірно.
Відповідно до наданих документів за період з 1 травня 1992 р. по 1 квітня 2001 р. позивачу необхідно було виплатити - 19723 грн. 88 коп., тоді як фактично було сплачено - 18948 грн., недоплачена сума складає - 775 грн., яка підлягає стягненню з підприємства.
З 1 квітня 2001 р., у зв'язку з набранням чинності Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на користь позивача підлягають стягненню страхові виплати за рахунок коштів Фонду, виходячи з втраченого заробітку - 342 грн. 60 коп.
Відповідно до вимог ст. 29 вищевказаного Закону, Фондом проводиться перерахування сум щомісячних страхових виплат у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.
Постановою Правлення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31 січня 2002 р. №7 затверджено Порядок призначення та здійснення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей). Згідно вказаного Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата підлягає коригуванню у разі перерахування щомісячних страхових виплат з 1 березня кожного року. При цьому відкоригована заробітна плата не може перевищувати максимальну величину (граничну суму) заробітної плати (доходу) з якої сплачуються страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1., пред'явлені до Фонду підлягають задоволенню частково. Суд вважає за необхідне покласти на Фонд зобов'язання по проведенню розрахунків, виходячи з встановленого втраченого заробітку, починаючи з 1 квітня 2001 р. і сплатити позивачу нараховану заборгованість, виходячи з вищевказаних нормативних документів.
При розгляді справи суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, що згідно п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України, являється підставою для скасування рішення з ухваленням нового.
Оскільки позов ОСОБА_1. частково задовольняється, то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, на Державного підприємства „Донвуглереструктуризація" покладаються судові витрати.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.І п.2, 309 ч.1 п.З, 313 ч.2, 316 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 3 серпня 2006 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства „Донвуглереструктуризація" на користь ОСОБА_1 недоплачені в рахунок відшкодування шкоди суми за період з 1 травня 1992 р. по 1 квітня 2001 р. у розмірі 775 (сімсот сімдесят п'ять) грн.
Зобов'язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Єнакієве провести та виплатити Паніщеву Владиславу Володимировичу нарахування страхових виплат з 1 квітня 2001 p., виходячи з втраченого заробітку за станом на 1 квітня 2001 р. - 342 (триста сорок дві) грн. 60 коп. відповідно до діючого законодавства із застосуванням коефіцієнтів зростання середньої заробітної плати у галузях національної економіки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог Паніщеву Владиславу Володимировичу відмовити.
Стягнути з Державного підприємства „Донвуглереструктуризація" на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в
касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня
набрання чинності.