Справа № 764/12565/13-ц
Проевадження2/764/531/2014
Категорія 38
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 березня 2014 року Ленінський районний суд м. Севастополя у складі:
головуючого судді - Кукурекіна К.В.
при секретарі - Яцук Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просить зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, викладену у листі від 23.11.2012 р., вх. № 394 на її ім'я таким же засобом, яким вона була розповсюджена, а саме шляхом написання листа на ім'я ОСОБА_1 із спростуванням цієї інформації та передачі копій листа співробітникам Державного професійно-технічного навчального закладу «Севастопольське вище професійне училище засобів зв'язку та інформаційних технологій» - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тими обставинами, що 23.11.2012 року відповідач звернувся на її ім'я, як директора училища, із листом, який було зареєстровано в журналі реєстрації вхідної кореспонденції за вх. № 394. Із вказаним листом відповідач ознайомив співробітників училища - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. У цьому листі відповідач написав, що позивач видала наказ № 209 від 27.04.2012 р., при цьому вказав що цей наказ: „вызвал у меня разные эмоции: безграничная некомпетентность этого приказа может посоперничать только с бестолковой поспешностью его рождения и с бескрайней уверенностью в своей безнаказанности человека, его подписавшего.", „желая сделать мелкую пакость (скорее даже мерзость) мне и моим работникам...", „После того, как Высший Хозяйственный суд Украины камня на камне не оставил от организованных Вами и Вашими покровителями решений Ваших карманных Севастопольских судов, и полностью подтвердил мою правоту,..", „Предлагаю Вам не надеяться, что Ваше самодурство будет бесконечно долго прикрывать Ваш таинственный покровитель, назначивший Вас на Вашу нынешнюю должность. Вы сами прекрасно знаете, что это не может продолжаться долго и очень скоро закончится."
Позивач зазначає, що розповсюджена відповідачем інформація є недостовірною, її поширення ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію. ОСОБА_1 вважає, що поширення зазначеної інформації відповідачем мало на меті умисне приниження її честі, гідності та ділової репутації. Відповідачем була зроблена заява про факти, які є неправдивими, з наміром принизити позивача в очах її колег. Поширення відповідачем недостовірної інформації принизило честь, гідність, та ділову репутацію позивача, а також заподіяло їй моральну шкоду, яка виразилася моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги позивача. Позивач вважає, що завдана йому моральна шкода може бути відшкодована шляхом стягнення з відповідача 10 000,00 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позову.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилався на необґрунтованість позову, зазначав, що між ним та позивачем склались неприязні стосунки, у тому числі, внаслідок численних судових процесів, просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши письмові докази по справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, заслухавши та дослідивши пояснення сторін, суд вважає їх належними та достатніми для вирішення справи по суті, та такими, що відповідають вимогам статей 59-60 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 23.11.2012 р. Відповідач у своєму листі на ім'я директора Державного професійно-технічного навчального закладу „Севастопольське вище професійне училище засобів зв'язку та інформаційних технологій" ОСОБА_1 написав, що вона видала наказ № 209 від 27.04.2012 р., при цьому вказав що цей наказ: „вызвал у меня разные эмоции: безграничная некомпетентность этого приказа может посоперничать только с бестолковой поспешностью его рождения и с бескрайней уверенностью в своей безнаказанности человека, его подписавшего.", „желая сделать мелкую пакость (скорее даже мерзость) мне и моим работникам...", „После того, как Высший Хозяйственный суд Украины камня на камне не оставил от организованных Вами и Вашими покровителями решений Ваших карманных Севастопольских судов, и полностью подтвердил мою правоту,..", „Предлагаю Вам не надеяться, что Ваше самодурство будет бесконечно долго прикрывать Ваш таинственный покровитель, назначивший Вас на Вашу нынешнюю должность. Вы сами прекрасно знаете, что это не может продолжаться долго и очень скоро закончится." (а.с. 6).
Відповідно до ст. 3 Конституції України, честь і гідність людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 28 Конституції України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. роз'яснено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширена інформація стосується певної фізичної особи, тобто позивача, оскільки містить посаду, ім'я та прізвище позивача.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р., вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України, кожен має право на свободу висловлення своєї думки. За текстом цієї статті це право включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і поширювати інформацію про ідеї.
У судовому засіданні встановлено і не заперечувалось сторонами та підтверджено матеріалами справи, численною перепискою між позивачем та відповідачем, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини, велись раніше судові розгляди, у зв'язку з чим сторони повинні були бути готовими до наявності з кожного боку критики їх особистої поведінки та висловлювань. Звернення відповідача із листом до позивача не є фактичними твердженнями, а є оціночним судженням дій позивача відповідачем та не підлягають спростуванню і доведенню їх правдивості. В ході розгляду справи, будь-яких доказів про те, що відповідач якимось чином принизив честь та гідність позивача, не здобуто.
Відповідно до ст. 277 ЦК України і ст. 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті і немайнові права.
Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що, висловлювання відповідача у листі від 23.11.2012 р. є оціночним судженням та особисті і немайнові права ОСОБА_1 не були порушеними. При цьому суд констатує, що жодних доказів про будь-яку дискредитацію імені позивачем не доведено, а судом не здобуто. Оскільки в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження неприязні стосунки, що склалися між сторонами, однак, не доведено умислу відповідача на приниження честі та гідності та поширення з цією метою будь-якої недостовірної інформації, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, у тому числі вимоги про відшкодування моральної шкоди.
На підставі Закону України «Про інформацію», ст.ст. 23,277,1167 ЦК Україна, керуючись ст.ст. 10,11,60,88,179,212-215, 218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено у Апеляційному суді м. Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суду м. Севастополя, у 10-тиденний строк з моменту проголошення рішення.
Суддя -підпис.
З оригіналом згідно.
Суддя Ленінського районного
суду м. Севастополя К.В. Кукурекін