Єдиний унікальний номер 260/6144/13-ц Номер провадження 22-ц/775/859/2014
Категорія - 27 Головуючий у 1 інстанції - Трофименко Р.Л.
Доповідач - Зінов'єва А.Г.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 лютого 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Ларіної Н.О.
Азевича В.Б.
при секретарі: Стефановій Я.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 28 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Ощадний банк України» (далі Ощадбанк), треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору кредиту недійсним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 28 листопада 2013 року ОСОБА_2 у задоволенні вищевказаного позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилався на те, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову. Розглядаючи справу, суд не звернув уваги на суть його вимог, яка полягала в отриманні недостовірної інформації при укладанні договору. Маючи намір придбати автомобіль, він звернувся до відповідача для отримання кредиту, робітниками якого йому була надана інформації про те, що кредит йому може бути наданий лише у разі його придбання за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності. На вказані умови він вимушений був погодитися, оскільки за інших підстав у видачі кредиту йому було відмовлено. Документи для оформлення кредиту ним були передані робітникам відповідача, які у вироку зазначені як невстановлені особи і, знаходячись у приміщенні відділення Ощадбанку, він не міг допустити, що відносно нього скоєно злочин. В ході слухання кримінальної справи встановлено, що ним був підписаний договір кредиту на 93000 грн., з яких відповідачем торгівельній організації перераховано лише 61125 грн. В ході слухання справи судом також встановлено, що всі банківські операції проводилися в межах одного відділення, оскільки розрахунковий рахунок ПП «ОСОБА_5» був відкритим у цьому ж відділенні. Лише в ході розслідування кримінальної справи йому стало відомо, що фактично йому продано автомобіль з іншою комплектацією меншою вартістю. В результаті шахрайських дій щодо нього, він був введений в оману і помилявся стосовно укладеного ним договору кредиту, оскільки заплативши за автомобіль більшу вартість, він фактично вимушений нести більші витрати на його погашення.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Інші сторони до судового засідання не прибули, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.
При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що 15.02.2008 р. між Ощадбанком та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту №718923 цільового призначення (придбання автомобілю) на суму 93000 грн. строком на п'ять років (до 14.02.2013 р.) під 16,5% річних (далі Договір). Вказана сума кредиту була перерахована на розрахунковий рахунок ПП ОСОБА_5 в рахунок оплати обраного позивачем автомобілю.
Вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 05 грудня 2012 р. ОСОБА_3 було визнано винним в шахрайських діях, зокрема вчинених щодо позивача з приводу укладання останнім договору купівлі-продажу автомобілю за кредитні кошти і призначено йому міру покарання у вигляді штрафу в розмірі 1000 грн.
Постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 05 грудня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за вищевказані дії звільнено від кримінальної відповідальності за спливом строку давності.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ставиться питання про визнання договору кредиту недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 229, 230 ЦК України, тобто у даному випадку йдеться про оспорюваний правочин.
Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
При цьому згідно п.п.19,20 Постанови Пленуму Верховного Суду України, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. №9 (в редакції за станом на день виникнення правовідносин) (далі постанова), відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ставиться питання про визнання недійсним договору кредиту, укладеного між сторонами по справі.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, вироком та постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 05.12.2012 р. встановлені шахрайські дії третіх осіб, які не знаходилися у трудових відносинах з відповідачем, вчинені ними при укладанні договору купівлі-продажу.
В ході слухання справи позивачем не надано і судом першої інстанції не встановлено факту укладання договору кредиту в результаті помилки чи під впливом обману. У позивача був намір отримання кредиту у певній сумі (93000 грн.), який йому і був наданий відповідачем. Саме вказана сума була зарахована на рахунок позивача і 15.02.2008 р. платіжним дорученням №24757 кошти в розмірі 93000 грн. переведені на рахунок ПП ОСОБА_5 При цьому, заінтересованість Ощадбанку в покупці позивачем автомобілю конкретної моделі чи марки не доведено, як і не доведено факту надання робітниками відповідача неналежної інформації споживачу.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про те, що Банком йому була надана недостовірна інформація щодо умов кредитування, оскільки таких доказів позивачем не надано, як не конкретизовано яку саме інформацію він вважає недостовірною. Стосовно інформації щодо певної моделі автомобілю, то доказів отримання такої інформації від робітників Банку ОСОБА_2 не представлено.
Необгрунтовані доводи апелянта про те, що недостовірна інформація полягає у відмові в укладенні договору у разі придбання іншого автомобілю чим за ціною визначеною суб'єктом оціночної діяльності, оскільки доказів відмови Банку в укладенні договору кредиту позивачем не надано. Факт підписання договору останній не оспорює. Крім того, ОСОБА_2 не позбавлений був права вибору кредитора.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що відповідачем з 93000 грн. фактично торгівельній організації було перераховано лише 61125 грн., оскільки вони безпідставні. Як вбачається з платіжного доручення кредитні кошти в розмірі 93000 грн. платіжним дорученням №24757 від 15.02.2008 р. перераховані на рахунок ПП ОСОБА_5, з якою позивачем і укладений договір купівлі-продажу. Такі обставин встановлені також вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 05 грудня 2012 р. щодо ОСОБА_3 і постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 05 грудня 2012 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 28 листопада 2013 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили з дня її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: