Єдиний унікальний номер 258/10169/13-ц Номер провадження 22-ц/775/723/2014
Категорія - 27 Головуючий у 1 інстанції - Дорошенко В.Г.
Доповідач - Зінов'єва А.Г.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Ларіної Н.О.
Азевича В.Б.
при секретарі: Забавіній О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 26 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,-
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 26 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені: на його користь з ОСОБА_2 стягнуто суму боргу в розмірі 88000 грн., 3% річних - 4607 грн. 34 коп. та судовий збір - 926 грн. 07 коп., а всього стягнуто - 93533 грн. 41 коп.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив ухвалити нове рішення, яким визнати договір займу безгрошовим та недійсним у зв'язку з його укладенням під впливом обману.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що ухвалюючи рішення на користь позивача, суд першої інстанції не звернув уваги на його доводи про введення його позивачем в оману. Зокрема: суд не звернув уваги на те, що вказаний договір займу був укладений на забезпечення виконання довіреності, виданої на ім'я позивача щодо продажу належної йому земельної ділянки. Останній разом з ОСОБА_4, користуючись його довірою, уклали угоди , у зв'язку з якими він фактично залишився без земельної ділянки та з боргом в 93000 грн. Суд також безпідставно не прийняв до уваги його доводи про те, що коли ним позивачу були передані належним чином оформлені документи на земельну ділянку, останній від повернення договору займу відмовився.
В судовому засіданні відповідач апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити у повному обсязі.
Позивач проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не піддягає.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
При розгляді справи судом було встановлено, що 01.11.2011 р. між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв грошові кошти в розмірі 88000 грн. строком до 02.12.2011 р. (далі Договір). При цьому, згідно умов Договору кошти відповідачу були передані до його підписання з обговоренням можливості передачі даного Договору до виконання у разі неповернення ним займу. Прийняті на себе зобов'язання боржник не виконав і отримані кошти до тепер не повернув.
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як встановлено судом в ході слухання справи, позивач передав, а відповідач прийняв у борг кошти в сумі 88000 грн., про що свідчить наданий ОСОБА_3 Договір, підписаний сторонами і посвідчений нотаріусом.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи з встановлених обставин, відповідач прийняті на себе зобов'язання не виконав і у встановлений Договором строк суму боргу не повернув.
Позичальник, відповідно з вимогами ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Виходячи з наведеного, оскільки сума боргу до тепер не повернута, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 88000 грн.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, згідно ст. 1050 ЦК України, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_3, ним ставиться питання про стягнення 3% річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання з визначенням період прострочення з 02.12.2011 р. по 01.09.2013 р.
Виходячи з встановлених судом першої інстанції обставин, 3% річних за договором позики за період з 02.12.2011 р. по 01.09.2013 р. (визначені позивачем) буде складати - 4607 грн. 34 коп. (88000 х 3% : 365 дн. х 637 дн.).
За вказаних обставин сума боргу за станом на 01.09.2013 р. за підрахунками позивача, проведеними у відповідності з вимогами діючого законодавства складатиме 92607 грн. 34 коп., яку суд, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_3
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про те, що Договір був укладений у зв'язку із введенням його в оману самим позивачем та ОСОБА_4, оскільки вони необґрунтовані.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
При цьому, як вбачається з вимог ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підтвердження своїх вимог позивачем надано письмово укладений, нотаріально посвідчений і підписаний сторонами договір позики, який відповідачем не спростований. Факт власноручного підписання Договору відповідач не оспорює. У встановленому діючим законодавством порядку Договір недійсним не визнаний, як і не оспорена та не скасована довіреність, видана на ім'я ОСОБА_3 щодо розпорядження земельною ділянкою
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив відповідачу у допиті в якості свідка ОСОБА_4, оскільки відповідно до діючого законодавства, безгрошовість правочину не може доказуватися поясненнями свідка. Щодо начебто отримання ОСОБА_4 від позивача коштів, то це правовідносини між останніми і у даній справи вони не є предметом спору.
Безпідставні також доводи апелянта про відмову позивача повернути договір позики при передачі йому документів на земельну ділянку, оскільки Договір не передбачає можливості взаємозаміни коштів на документи щодо земельної ділянки.
Щодо вимог відповідача про визнання Договору недійсним і таким, що вчинений під впливом обману, то вони не заслуговують уваги, оскільки таких позовних вимог останнім не заявлялося і вони не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 26 листопада 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: