Єдиний унікальний номер 237/4098/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2102/2014

Категорія - 37 Головуючий у 1 інстанції - Ліпчанський С.М.

Доповідач - Зінов'єва А.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Зінов'євої А.Г.

суддів: Азевича В.Б.

Ларіної Н.О.

при секретарі: Стефановій Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 08 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - Мар'їнська державна нотаріальна контора та відділ Держкомзему у Мар'їнському районі Донецької області про визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вони з відповідачкою є рідними сестрами. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема, у вигляді двох земельних ділянок площею відповідно 7,090 га та 5,72 га, розташованих на території Мар'їнської сільської ради, належних спадкодавцю на праві приватної власності на підставі Державних актів ДН№046583 та ДН№133917, виданих за розпорядженням голови Мар'їнської районної державної адміністрації відповідно №242/1 від 06.06.2005 р. та №495 від 30.11.2004 р. та зареєстрованих в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю відповідно за №1АА007291-010516300682 від 10.01.2006 р. та №1АА007291-010616300763. У встановлені законом строки вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом їй було відмовлено з підстав відсутності правовстановлюючих документів на землю. Просила визнати за нею право власності на Державний акт ДН№046583 та на земельну ділянку площею 7,090 га.

В ході слухання справи позивачка неодноразово змінювала свої вимоги і в остаточному вигляді просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину земельних ділянок площею відповідно 7,090 га та 5,72 га, розташованих на території Мар'їнської сільської ради, належних спадкодавцю на праві приватної власності на підставі Державних актів ДН№046583 та ДН№133917. Також просила стягнути на її користь судові витрати, які складають з оплати судового збору та витрат на правову допомогу.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 08 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені: за позивачкою в порядку спадкування за законом визнано право власності на 1/2 частину земельних ділянок - розміром 7,090 га та 5,72 га, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Мар'їнської сільської ради, належних на праві власності ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі державних актів відповідно ДН№046583 та ДН№133917. Також на користь позивачка з ОСОБА_2 стягнуто судові витрати: судовий збір в розмірі 1234 грн. 45 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 500 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідачка принесла апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просила ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилалася на те, що при розгляді справи судом були порушені її права, щодо надання доказів. Зокрема, суд не задовольнив її клопотання про виклик і допит свідків, чим порушив процесуальне законодавство. Суд не звернув уваги на те, що у позивачки не було підстав для застосування заходів для отримання дублікатів державних актів, оскільки факт їх знаходження у неї був відомий останній. За життя мати передала державні акти на землю їй, оскільки вона здійснювали за нею догляд, витрачала свої кошти на лікування і це була воля покійної, що могли підтвердити у судовому засіданні свідки. Більш того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачка усунулася від виконання своїх обов'язків щодо батьків і тому не має права на спадкування.

В судовому засіданні відповідачка та її представник апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити у повному обсязі. Також звернули увагу на те, що у суду першої інстанції не було підстав для стягнення на користь позивачки судових витрат.

Представник позивачки проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано задовольнив вимоги позивачки.

Разом з тим, при стягненні витрат на правову допомогу, надану фахівцем у галузі права ОСОБА_5, суд порушив норми процесуального та матеріального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставами для зміни судового рішення.

Так, при розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що згідно Державних актів ДН№046583 та ДН№133917, виданих на підставі розпорядження голови Мар'їнської районної державної адміністрації відповідно №242/1 від 06.06.2005 р. та №495 від 30.11.2004 р., зареєстрованих в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю відповідно за №1АА007291-010516300682 від 10.01.2006 р. та №1АА007291-010616300763 від 13.04.2006 р., ОСОБА_4 на праві власності належали земельні ділянки площею відповідно 7,090 га та 5,72 га, розташовані на території Мар'їнської сільської ради, передані їй для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла і після її смерті відкрилася спадщина на вказані земельні ділянки, щодо яких останньою за життя заповіт не складався. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є рідними доньками померлої і її спадкоємицями першої черги, які у встановлені діючим законодавством строки звернулися до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право власності в порядку спадкування на вищевказані земельні ділянки. Згідно матеріалів спадкової справи вбачається, що зазначені свідоцтва з 2008 р. до тепер не видані, зокрема позивачці у зв'язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на землю, які знаходяться у ОСОБА_2

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 січня 2011 року, яке набуло чинності, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про усунення ОСОБА_3 від спадкування.

Рішенням Мар'їнського районного суду від 01 березня 2013 року ОСОБА_2 зобов'язано передати вищевказані Державні акти на землю до Мар'їнської державної нотаріальної контори і не чинити ОСОБА_3 перешкоди в отриманні свідоцтва на спадщину.

Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При цьому, як вбачається з вимог ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_4 за життя заповіт не укладався.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В ході слухання справи судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є рідними доньками померлої ОСОБА_4 і тому віднесені до спадкоємців першої черги.

Як вбачається з вимог ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

При цьому, згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України (в редакції за станом на день виникнення правовідносин), спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

В ході слухання справи судом першої інстанції було встановлено, що спадщина (земельні ділянки) належать сторонам по справі з 31.01.2008 р., оскільки в межах шестимісячного строку вони звернулися до нотаріальної контори із заявами про її прийняття.

Відповідно до вимог ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно ч.1 ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

В ході слухання справи судом першої інстанції було встановлено, що після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, позивачці свідоцтво про право власності на спадщину не було видане з підстав відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В ході слухання справи судом першої інстанції було встановлено, що відповідачка чинить ОСОБА_3 перешкоди в отриманні свідоцтва про спадкування, утримуючи правовстановлюючі документи на землю, чим позбавляє останню можливості реалізувати своє право власника.

За вказаних обставин у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України на її користь підлягають стягненню судові витрати.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно вимог ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході слухання справи позивачкою був укладений договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_5 За вказаним договором останній прийняв на себе певні зобов'язання, за виконання яких отримав від позивачки оплату в розмірі 500 грн.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_5 участі у судових засіданнях по даній справі не приймав і доказів надання іншої правової допомоги з розрахунками витрати робочого часу позивачкою не представлено.

За вказаних обставин у суду першої інстанції не було підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки витрат на правову допомогу в розмірі 500 грн.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про порушення судом її права, щодо надання доказів, зокрема не задоволення клопотання про виклик і допит свідків, оскільки вони безпідставні.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, як вбачається з вимог ст. 63 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги, відповідачка просила викликати свідків, які мають підтвердити факт того, що позивачка не надавала спадкоємцю допомоги, не здійснювала догляд і не опікувалася останньою, яка потребувала сторонньої допомоги. Вказані обставини, на думку ОСОБА_2, підтверджують той факт, що позивачка не має права на спадщину.

Між тим, вказаний факт не підлягає доказуванню, оскільки є таке, що набрало чинності рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 січня 2011 року, яким ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про усунення ОСОБА_3 від спадкування. За вказаних обставин, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив відповідачці у виклику і допиті свідків по даній справі.

Безпідставними також є доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 був відомим факт знаходження правовстановлюючих документів у ОСОБА_2, оскільки вони не впливають на правові висновки суду. Даний факт встановлений рішенням Мар'їнського районного суду від 01 березня 2013 року, яким ОСОБА_2 зобов'язано передати Державні акти на землю до Мар'їнської державної нотаріальної контори і не чинити ОСОБА_3 перешкоди в отриманні свідоцтва на спадщину. Вказане рішення відповідачкою не виконане, що позбавляє позивачку можливості реалізувати своє право власності.

Таким чином, рішення суду в частині визнання права власності на частину земельних ділянок в порядку спадкування та стягненні судового збору відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 08 січня 2014 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати.

ОСОБА_3 у стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 500 (п'ятсот) грн. відмовити.

В іншій частині рішення залишити без зміни.

Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: