Єдиний унікальний номер 260/9365/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1190/2014

Категорія - 5 Головуючий у 1 інстанції - Кротінов В.О.

Доповідач - Зінов'єва А.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Зінов'євої А.Г.

суддів: Азевича В.Б.

Ларіної Н.О.

при секретарі: Стефановій Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 20 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Донецька міська рада, Державна архітектурно-будівельна інспекція про зобов'язання припинити незаконне будівництво та знесення самочинних забудов,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 20 грудня 2013 року ОСОБА_2 у задоволенні вищевказаного позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивачка принесла апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просила ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилалася на те, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку із законністю дій відповідача щодо будівництва. Ухвалюючи таке рішення, суд не звернув уваги на наявність у відповідача двох декларацій, які є суперечливими. В ході слухання справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 здійснював самочинне будівництво і даний факт був підтверджений як самим відповідачем, так і відповідним органом на її запит. Згідно діючого законодавства на будівництво як і на реконструкцію необхідно отримання дозволу, оформлення проектної документації та виконання робіт підрядником, який має ліцензію на їх виконання. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції також не звернув уваги на Закон України «Про планування і забудову території», згідно якого формування об'єктів нерухомості проводиться у відповідності з проектом межування території, яке проводиться у відповідності з розробленими Правилами. Поза увагою суду залишилися ті обставини, що будівництво виконується на земельній ділянці багатоквартирного будинку, розподіл якої проводиться пропорційно до кількості квартир. За вказаних обставин, земельна ділянка, яка знаходиться у користуванні власників квартир багатоквартирного будинку не може без згоди останніх передаватися у власність іншій особі. Відповідач незаконно зайняв земельну ділянку, будівництво на якій проводив без узгодження з іншими власниками та відповідними державними органами, чим істотно порушив, зокрема, і її права, захист яких передбачений діючим законодавством.

Представник позивачки у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.

Інші сторони до судового засідання не прибули, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано відмовив позивачці у задоволенні вимог.

При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2007 р. ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 87,5 кв.м. та жилою - 46,9 кв.м. Право власності останнього зареєстроване належним чином. Згідно договору №9/5458 від 28.02.2013 р. з розрахунком оплати (назва об'єкту - прибудова до квартири), укладеному між Донецькою міською радою та ОСОБА_3, останньому надано у користування земельну ділянку площею 50 кв.м. за вищевказаною адресою без виносу її меж в натурі, на якій знаходиться прибудова до квартири. Вказаний договір набирає чинності після підписання його сторонами, реєстрації в управлінні земельних ресурсів Донецької міської ради та діє до моменту оформлення і державної реєстрації права на земельну ділянку відповідно до діючого законодавства, але не більш двох років. На підставі даного договору 29.03.2013 р. ОСОБА_3 надані містобудівельні умови та обмеження забудови земельної ділянки і 24.04.2013 р. - декларацію про початок будівельних робіт з відповідними проектами та розрахунками. 10.07.2013 р. відповідачем отриману декларацію про готовність об'єкту ІІ-ї категорії до експлуатації, генеральним проектувальним якого було ПП «ДОНПКТБМЕСТПРОМ».

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 25 вересня 2013 р. дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Донецької області щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.ч.1,7 ст. 96 КУпАП визнані неправомірними.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України (в редакції за станом на день виникнення правовідносин), житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30.03.2012 р. №6 (далі Постанова), при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

При цьому, як вбачається з п. 5 Постанови, відповідно до вимог ст. 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Згідно п.17 Постанови, позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених ст.ст. 391, 396 ЦК, ст. 103 ЗК України.

Як вбачається з матеріалів справи, до суду з позовом про знесення самочинної забудови звернулася фізична особа.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 25 вересня 2013 року, яка набрала чинності, дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Донецької області щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.ч.1,7 ст. 96 (порушення вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил під час будівництва) КУпАП визнані неправомірними. Тобто, вказаною постановою встановлено, що відповідачем не було допущено порушень діючого законодавства при здійсненні будівництва і вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

За вказаних обставин доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на діюче законодавство, яким регулюються дії щодо проведення будівництва, реконструкції тощо, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою не надано доказів на підтвердження факту порушення діями відповідача її прав власника чи користувача. Також ОСОБА_2 не надано доказів того, що виконане ОСОБА_3 будівництво чинить їй перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном.

Крім того, згідно п. 22 Постанови, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до п. 24 Постанови, знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Доказів притягнення відповідача до відповідальності, а також неможливості застосуванні інших заходів у разі встановлення відповідним до діючого законодавства способом істотного порушення ним будівельного проекту позивачкою не надано.

За вказаних обставин у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову ОСОБА_2, тим більш, що останнього не надано доказів свого правового статусу як власника, володільця, наймача чи користувача.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про те, що у відповідача дві декларації, які суперечать одна одній, порушення останнім вимог діючого законодавства щодо здійснення будівництва, неправомірності укладання договору оренди тощо, оскільки за вказаними доводами право вимоги усунення порушень належить компетентним органам, до переліку яких фізичні особи не включені.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 20 грудня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: