Справа № 764/10983/13-ц
Провадження № 2/764/361/2014
Категорія 45
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"07" лютого 2014 р. Ленінський районний суд м. Севастополя в складі
головуючого судді - Рубан М. В.,
за участю секретарів -Райзерової О.Ю., Бурчуладзе С.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить розподілити в рівних частках між сторонами у справі квартиру АДРЕСА_1, яка є об'єктом спільної сумісної власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що з 16 березня 2001 року він перебував у шлюбі з відповідачем. Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 29.11.2013 року шлюб між сторонами у справі розірвано. Під час перебування сторін у справі у зареєстрованому шлюбі відповідач в 2006 році придбала квартиру АДРЕСА_1, отже, враховуючи приписи ст. 60 СК України позивач вважає, що вказана квартира є спільним майном подружжя, тому він має право розподілити в рівних частках вказану квартиру, як об'єкт спільної сумісної власності.
В судовому засіданні позивач та його представник уточнений позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити. Позивач пояснив, що придбана відповідачем квартира не була пристосована для проживання, оскільки потребувала ремонту, якій був здійснений за його рахунок. Крім того, відповідач придбала таку квартиру в період знаходження сторін у зареєстрованому шлюбі в інтересах сім'ї, тому вказана квартира є спільним майном подружжя, яке підлягає розподілу між сторонами у справі.
Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення уточненого позову в повному обсязі, пояснив, що вказана квартира була придбана відповідачем за особисті кошти, тому не є спільним майном подружжя, отже, не підлягає розподілу між сторонами у справі.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 16.03.2001 року, якій розірвано 29.11.2013 року.
06.03.2003 року за договором дарування відповідач набула право власності на квартиру АДРЕСА_2. (а.с. 52-53).
25.12.2003 року між відповідачем та ПМП «Морской клуб» було укладено договір про спільну пайову участь у будівництві житлового будинку № т-25, предметом якого є придбання відповідачем квартири АДРЕСА_1 за ціною 232300,00 грн.
15.05.2006 року відповідач продала квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально, за ціною 5053,86 грн. (а.с. 54).
Згідно довідки ПМП «Морской клуб» № 5-15/1 від 15.05.06 відповідач станом на 15.05.2006 року повністю сплатила вартість квартири АДРЕСА_1, що також вбачається з наданих відповідачем квитанцій (а.с. 57, зворотній бік) про сплату коштів за вказаним договором про спільну пайову участь у будівництві 04.05.2006 року в сумі 25250,00 грн. та 15.05.2006 року в сумі 207050,00 грн., а всього - 232300,00 грн.
Відповідач зареєструвала право власності на вказану квартиру, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 26.03.2009 року.
Допитана в судовому засіданні відповідач в якості свідка пояснила, що вартість спірної квартири була сплачена нею за рахунок коштів від продажу квартири АДРЕСА_2, яка була передана їй у власність на підставі договору дарування. Вказану квартиру вона продала за суму еквівалентну 45000,00 доларам США. На початку травня 2006 року вона отримала аванс в сумі 5000,00 доларів США та сплатила вказану суму за квартиру 04.05.2006 року в сумі 25250,00 грн., а залишок суми отримала в день укладення договору купівлі-продажу в сумі еквівалентної 40000,00 доларам США, і в цей день внесла за рахунок цих коштів пайовий внесок. У договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ціна продажу квартири занижена з метою ухилення від сплати податків, про що наполягав сам позивач, оскільки на момент продажу квартири та сплати вартості спірної квартири, який відбувся одночасно, сторони у справі не мали доходу. Пояснила, що позивач коштів у сім'ю не вкладав, вона навіть не знала розмір його доходів, однак визнала, що позивач у подальшому зробив особисто ремонт у придбаній квартирі приблизною вартістю 80000,00 грн.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем надана довідка суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Мультидом» від 04.02.2014 року, з якої вбачається, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 на момент її продажу (травень 2006 року) становила 222200,00 грн.
Згідно відомостям, наданим Державною податковою інспекцією в Ленінському районі м. Севастополя щодо отримання ОСОБА_2 доходів за період з січня 2001 року по червень 2006 року, вбачається, що відповідач мала постійне місце роботи та дохід в середньому розмірі від 110,00 грн. до 820,00 грн. на місяць, у 2006 році отримувала соціальні виплати.
Згідно відомостям, наданим Державною податковою інспекцією в Нахімовському районі м. Севастополя щодо отримання ОСОБА_1, доходів за період з січня 2001 року по червень 2006 року, а також з наданих відповідачем декларацій про доходи за 2006 рік (а.с. 73 - 76) вбачається, що позивач на той час був приватним підприємцем, однак за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року, тобто на момент сплати вартості спірної квартири, ним підприємницька діяльність не здійснювалася, що підтвердив позивач. Дохід в 2001 році позивач не отримував, в 2002 році дохід в середньому складав від 50, 00 грн. до 120,00 грн., в 2003 році - від 100, 00 грн. до 8500,00 грн., в 2004 році - від 700, 00 грн. до 800,00 грн., в 2005 році - від 140, 00 грн. до 900,00 грн.
Згідно з ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Враховуючи наведену норму права, суд доходить висновку, що кошти, отримані відповідачем від продажу квартири АДРЕСА_2, яку їй подарували, є її особистою приватною власністю. При цьому, враховуючи, що продаж такої квартири та сплата вартості спірної квартири відбулися в один день, відсутність доходу за цей період у позивача та отримання позивачем лише соціальних виплат, суд доходить висновку, що відповідачем доведено належними доказами джерело отримання нею доходів для придбання спірної квартири. Таким чином, враховуючи наведене та доводи позивача, які зводяться тільки до його участі у ремонті спірної квартири, враховуючи, що позивачем не доведено належними доказами вкладання його особистих коштів в придбання цього майна, суд вважає, що така квартира є особистою приватною власністю відповідача, оскільки придбана останньою за особисті кошти від продажу особистої квартири, яку їй подарували.
Отже, вимога позивача про розподіл в рівних частках квартири АДРЕСА_1, яка не є спільною сумісною власністю подружжя, є безпідставною, тому не підлягає задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивачем заявлена одна вимога про розподіл в рівних частках між сторонами у справі квартиру АДРЕСА_1, яка є об'єктом спільної сумісної власності.
З свідоцтва про право власності від 26.03.2009 року вбачається, що спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача. Отже, відомостей (юридичного факту) належності такої квартири на праві спільної сумісної власності в матеріалах справи немає та позивачем не надано таких доказів.
Однак позивачем заявлена вимога про розподіл в рівних частках між сторонами у справі квартиру АДРЕСА_1, яка майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, проте факт набуття цієї квартири, як майна подружжя, що б зумовило вимогу про розподіл цього майна подружжя, як спільної сумісної власності, ним не доводиться та вимоги такі не заявлені. Суд вважає помилковими доводи представника позивача, що факт належності спірної квартири на праві спільної сумісної власності подружжя є преюдиціальним, фактично визначеним в силу вимог ст. 60 СК України, тому підлягає безумовному розподілу спірне майно, оскільки між сторонами наявний спір з питання набуття ними цього майна як подружжям, спір щодо належності майна на праві спільної сумісної власності, відсутні правовстановлюючі документи у позивача на майно, тому така обставина підлягає доведенню та доказуванню саме позивачем.
Отже, за відсутності юридичної обставини встановлення належності спірної квартири на праві спільної сумісної власності сторонам (відсутність правовстановлюючих документів або за відсутності задоволення первісної позовної вимоги, зокрема, про визнання такої квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя) не підлягає задоволенню самостійна окрема вимога про розподіл квартири в рівних частках, яка є об'єктом спільної сумісної власності.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно із приписами ч. 1 ст. 62 СК України, відповідно до якої, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, враховуючи наведене та доводи позивача, які зводяться тільки до його участі у ремонті спірної квартири, останній не позбавлений був правової можливості звернутися із вимогами до відповідача про визнання такого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя або з вимогами про стягнення з відповідача грошової компенсації за збільшену вартість такого майна. Суд роз'яснив позивачу та його представнику право на зміну підстав чи предмету позову, збільшення, зменшення позовних вимог. Проте позивач та його представник наполягали на розгляді заявлених остаточно вимог із заявлених підстав. Однак письмово така підстава позову позивачем не заявлялася та не доводилася, тому суд позбавлений правової можливості виходити за межи заявлених позовних вимог, змінювати самостійно підстави позову.
Суд не бере до уваги доводи представника позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає розподілу між подружжям, оскільки придбана відповідачем в інтересах сім'ї, тому що такі підстави позову позивачем не заявлялися та така обставина ним не доводилася.
З огляду на викладені вище доводи суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючі приписи ст. 88 ЦПК України суд відносить судові витрати на рахунок держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та в позові відмовлено в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 6, 10, 11, 39, 57-61, 88, 169, 179, 212-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл в рівних частках квартири АДРЕСА_1, що є об'єктом спільної сумісної власності, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Севастополя шляхом подачі апеляційної скарги до Ленінського районного суду м.Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя - підпис
З оригіналом згідно
Суддя Ленінського районного суду
м.Севастополя М.В. Рубан