Справа 22 а-770 Головуючий по 1 інстанції - Алєйніков В.О.
Категорія - 39 Доповідач апеляційної інстанції- Данилова О.О.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2006 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючого Лисенка П.П.
суддів Данилової О.О., Кутової Т.З.
при секретарі Негрун І.О.
за участю позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2006 року по адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
до Управління міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області /далі
УМВС/, Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївський області / далі
Заводське РВ/ про стягнення вартості речового майна
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до УМВС про стягнення 2122 грн.84 коп. вартості речового майна, посилаючись на те, що на час звільнення його зі служби у березні 2005 року відповідач не розрахувався за невидане йому під час служби речове майно.
До участі у справі як другого відповідача залучено Заводське РВ.
Постановами Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня та 12 вересня 2006 року у задоволенні позову до УМВС та Заводського РВ відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, не погодившись з застосуванням судом норм матеріального права, просив постанову від 26 липня 2006 року скасувати.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд виходив з того, що ОСОБА_1 мав право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна лише на підставі ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХП /далі Закон № 2011/. Але Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року № 1459-Ш дію ч.2 ст.9 Закону №2011 призупинено.
За такого суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не має права на грошову компенсацію речового майна, яке він не отримав під час служби.
Але з таким застосування норм матеріального права погодитися не можна, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції і ухвалення нової постанови.
Так, право на речове забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ передбачено пунктом 12 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України / далі Положення про проходження служби/.
Відповідно до пункту 4.6 Положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, затверджених наказом Міністра внутрішніх справ 5.12.2003 року № 1489 в редакція, яка діяла до 30.12.2005 року, особам, які звільняються у запас, виплачується грошова компенсація обмундирування, належного на день звільнення.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та звільнився у запас з 28 березня 2005 року за власним бажанням за п.64 ж Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. На час звільнення позивача відповідач заборгував йому речове майно вартістю 2122 грн.84 коп., про що складено довідку НОМЕР_1/а.с.б/.
Таким чином, колегія вважає, що на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, а саме 28 березня 2005 року, ОСОБА_1 мав право на отримання 2122 грн.84 коп. грошової компенсації належного йому речового майна.
Право позивача на отримання грошової компенсації речового майна не заперечував і відповідач, посилаючись лише на неналежне фінансування цієї статті видатків та черговість погашення заборгованості / а.с.7,8/.
Доводи відповідача про те, що законами України про державний бюджет на 2003-2006 роки витрати на грошову компенсацію речового майна для звільнених у запас не передбачалися, не можуть бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на їх отримання, а тому і підставою для відмови у задоволенні його позову.
Обов'язок щодо виплати заборгованості має бути покладено на УМВД, яке здійснює розрахунок при звільненні зі служби та відповідальне за погашення заборгованості.
Оскільки суд вірно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Заводського РВ, підстав для скасування постанови суду від 12 вересня 2006 року колегія не вбачає. Керуючись ст.ст. 202, 207 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2006 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління внутрішніх справ України у Миколаївської області 2122 грн.84 коп. грошової компенсації речового майна.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом одного місяця з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного Суду України.