Справа    №    22-ц-6423/ 2006 p.                                                                          Головуючий 1 інст. Харченко A.M.

Категорія відшкодування шкоди                                                                       Доповідач                   Швецова Л.А.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2006 р.

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого    -    судді Луспеника Д.Д.,

суддів                -                Швецової Л.А., Яцини В.Б.,

при секретарі    -                Шевченко О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановила:

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі вказаним вище позовом.

Позивач вказував, що 8 жовтня 2002 року, о 7 годині 30 хвилин, з вини відповідача ОСОБА_2, який управляв автомобілем ВАЗ-2109, державний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності на перехресті ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулася ДТП. Відповідач виїхав на смугу зустрічного руху, порушив Правила дорожнього руху України та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2101 державний номер НОМЕР_2, яким він управляв та який належить йому на праву власності. В результаті дорожньої пригоди позивачу були причинені тілесні ушкодження, а автомобілю ВАЗ 2101 були спричинені суттєві механічні пошкодження, добровільно відшкодувати шкоду відповідач не бажає. З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути на його користь матеріальну шкоду в розмірі 9731,94 грн., яка складається з вартості пошкоджень автомобіля ВАЗ 2101 державний номер НОМЕР_2 у сумі 8173,43 грн., витрат на оплату телеграми відповідачу 2,52 грн., витрат на транспортування автомобіля -150 грн., витрат на знаходження автомобіля на штрафплощадці 51 грн., витрат на медичне обстеження та придбання лікарських засобів на суму 675 грн., витрат на придбання харчів для додаткового харчування у стаціонарі у сумі 310 грн., витрат на поїздки до поліклініки в період амбулаторного лікування - 120 грн., витрат на оплату послуг адвоката 250 грн.

Крім того, просив стягнути з відповідача причинену моральну шкоду в розмірі 25000 грн., посилаючись на те, що в результаті ДТП зазнав моральних страждань, оскільки знаходився у стресовому стані у зв"язку з знаходженням на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, крім того, автомобіль потребував значного ремонту, зменшилася його ринкова вартість.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав. Вказав що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини пішохода ОСОБА_3 та в його діях мала місце крайня необхідність.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2006 р. позов задоволений   частково.Суд стягнув   з   ОСОБА_2  на     користь   ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 8799,90 грн., 250 грн., витрати пов"язані з оплатою правової допомоги, всього 9049 грн, моральну шкоду в розмірі 3000 грн., а також на користь держави судовий збір в розмірі 99 грн. і 30 грн. на інформційно-техничне забезпечення розгляду справи. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1. просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог стосовно стягнення з відповідача витрат на медичне обстеження 200 грн., витрат за знаходження автомобілю ВАЗ 2101 на штрафній площадці 51 грн., витрат на придбання харчів для додаткового харчування 310 грн., витрат на поїздки до поліклініки 120 грн, а також моральної шкоди скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, в іншій частині просив рішення залишити без змін, крім цього просив додатково стягнути з відповідача 500 грн. за надання юридичної допомоги, зазначаючи, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушені норми матеріального і процесуального права.

При цьому вказав, що суд не дав належної оцінки всім обставинам справи, а саме тому факту, що ОСОБА_1. у зв"язку з отриманими травмами неоднарозово проходив медичне обстеження, приїздив до лікарні, потребував додаткового харчування і тому вважає, що суд безпідставно відмовив йому у задоволенні цих вимог, крім того вважає не суттєвим посилання в рішенні суду на те, що у квитанції про находження автомобілю на штрафній площадці вказані ініціали його сина, який забирав автомобіль з штрафплощадки і що на думку суду є підставою для відмови йому в задоволенні цих вимог.

Інші учасники процесу рішення суду не оскаржили, тому апеляційний суд у відповідності до статті 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Судова колегія, вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судовим розглядом установлено, що 08.10.2002 року, біля 08.00 години ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ 21093 державний номер НОМЕР_1, рухався по ІНФОРМАЦІЯ_2  в напрямку вул. Механізаторської в м. Харкові. На шляху прямування в районі будинку і по вул. ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2 проявив злочинну недбалість, порушив п.п. 10.1, 11.4, 12,3 Правил дорожнього руху та при виникненні на смузі свого руху пішохода ОСОБА_3, який переходив проїжджу частину, не прийняв заходів для зменшення швидкості аж до самої зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об"їзду перешкоди, маючи таку можливість, змінив напрямок свого руху, не переконавшись в безпечності цього, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2101 державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, в результаті чого останньому були причинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, як такі, що викликали тривалий розлад здоров"я, а автомобілю причинені механічні пошкодження.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 19 січня 2006 року ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 286 ч. 1 КК України звільнений, а кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 закрита у зв"язку зі збігом строків давності. Цивільний позов ОСОБА_1 залишений без розгляду.

Вказана постанова суду ні ким не оскаржена та набрала законної сили.

Згідно з ч. 4 статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов"язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду , з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином вина у скоєнні ДТП ОСОБА_2 доведена, тому доказуванню підлягає лише розмір шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, сума матеріальної шкоди, причиненої власнику автомобіля ВАЗ 2101 держномер НОМЕР_2 у зв"язку з ДТП , відповідно до висновку судової авто-товарознавчої експертизи НОМЕР_3 складає 8173,43 грн., а саме встановлений розмір ринкової вартості автомобіля на момент ДТП.

У результаті ДТП позивач зазнав середньої тяжкості тілесних ушкоджень, як такі, що викликали тривалий розлад здоров"я, що підтверджено актом судово-медичного дослідження від НОМЕР_4.

Витрати позивача на оплату телеграми про виклик відповідача, на транспортування автомобіля, на лікування та медичні препарати всього на суму 626 грн.47 коп. знайшли своє підтвердження в судому засіданні.

На думку судової колегії, районний суд правомірно врахував та оцінив надані позивачем документи в підтвердження причиненої матеріальної шкоди, та стягнув на користь ОСОБА_1 суму 8799,9 грн. матеріальної шкоди, яка знайшла своє підтверждення.

Крім того, судова колегія вважає, що позивач у результаті ДТП зазнав моральної шкоди. При цьому відмічає, що рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 3000 грн. повністю відповідає вимогам ст. 440-1 ЦК ( в ред. 1963 р), а також роз'ясненням, даних в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

При цьому, судова колегія з'ясувала наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вину останнього в її заподіянні. Також судом з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Позивачеві моральна шкода спричинена тим, що йому завдані тілесні пошкодження, які вимагали певного стаціонарного лікування, що спричиняло додаткові нервові переживання, вимушено змінився його ритм життя, що вимагало додаткових зусиль.

Судова колегія вважає, що посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що з відповідача районний суд повинен був стягнути ще 681 грн причиненої матеріальної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутній висновок судово-медичної експертизи, та не має довідки лікаря-дієтолога, про те, яке саме харчування, та який саме раціон необхідно було встановити позивачеві. Крім цього позивач в судовому засіданні не зміг пояснити на підставі чого ним був проведений розрахунок суми 310 гривен затраченої на вітамінізоване харчування, а також не надав письмових доказів, підтверджуючих вказану суму.

Також ОСОБА_1 доказів, про необхідність використання транспорту за умови, що це було рекомендовано лікарем та викликалося крайньою необхідністю, а також підтверджується довідкою, що він у зв'язку із станом здоров'я потребував в послугах індивідуального транспорту, а не громадського, в судове засідання не надано.

Крім цього судова колегія вважає, що районний суд правильно дійшов до висновку про те, що сума 51 грн, сплачена ОСОБА_1 за знаходження автомобілю ВАЗ 2101 на штрафній площадці не підлягає стягненню з відповідача, оскільки даних про те, що саме позивач оплачував вказану суму в судове засідання надано не було.

Сплачена позивачем ОСОБА_1 за надання юридичної допомоги сума 500 гривень не може бути визнана як сплачена за апеляційний перегляд справи, оскільки вказана сума була сплачена 4.10.2006 року, тобто при розгляді справи в районному суді, крім цього клопотання про приєднання вказаної квитанції до матеріалів справи в районному суді представником позивача не заявлялося.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.І 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2006 року залишити без зміни.

            Ухвала апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 2 місяців із дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.