Єдиний унікальний номер 258/14502/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2976/2014
Єдиний унікальний номер 258/14502/13-ц
Номер провадження 22ц-775/2976/14
Головуючий в 1 інстанції Подолянчук І.М.
Категорія 44 Доповідач: Іванова А.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого ЛІСОВОГО О.О.,
Суддів: КІЯНОВОЇ С.В., ІВАНОВОЇ А.П.,
При секретарі Ганжела М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку
справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 26 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особа - Житлово-будівельний кооператив «МИР-175», ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Кіровського районного суду м.Донецька від 26 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особа - Житлово-будівельний кооператив «МИР-175», ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, не є доведеними обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, крім того, судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов висновку про не проживання відповідача в спірній квартирі з поважним причин, а тому не позбавив її права користування жилим приміщенням, враховуючи тільки пояснення відповідача. Крім того, суд першої інстанції до оцінки пояснень відповідачки ставився некритично та не об'єктивно, не надав оцінки наступним обставинам: факту тривалості не проживання відповідачки в спірній квартирі протягом чотирьох з половиною років, тобто з серпня 2009 року; в правоохоронні органи із заявами про усунення перешкод в проживанні в спірній квартирі вона не зверталась, суду таких доказів не надала; до суду із заявою про вселення її в квартиру не зверталась; відповідач не заявляла клопотання про допит сина ОСОБА_3, який міг би пояснити про відомі йому факти в частині наявності перешкод в проживанні в квартирі. Крім того, суд першої інстанції неправильно застосував норми ст.ст. 116, 145,148 ЖК України. Зазначив, що ордер на вселення № 637, виданий на родину із трьох осіб, на який послався в рішенні суд першої інстанції, був виданий на інший склад родини, та відповідач в нього не входить.
Позивач ОСОБА_1, звернувшись з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку, зазначив, що на праві власності йому належить квартира АДРЕСА_1, яка входить до житлового фонду ЖБК «МИР-175». Пайовий внесок за цю квартиру сплачений в червні 1992 року. В зазначеній квартирі зареєстровані позивач, відповідач - колишня дружина ОСОБА_2, та їх син ОСОБА_3. Відповідач не проживає в квартирі з серпня 2009 року без поважних причин. За користування квартирою та комунальними послугами оплату не вносить, добровільно знятись з реєстраційного обліку не бажає.
Треті особи - Житлово-будівельний кооператив «МИР-175», ОСОБА_3, до судового засідання не з'явилися, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Згідно ч.2 ст.305 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, представника позивача ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду достовірних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_2, як колишній член сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу, після розірвання шлюбу без поважних причин не проживає у спірній кооперативній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, та вважав, що ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі з поважних причин.
Судом встановлено, що на підставі ордеру, виданого виконавчим комітетом Кіровської районної ради народних депутатів м.Донецька від 15.02.1990 року, позивачу з сім'єю з 3 осіб надано право на зайняття житлового приміщення жилою площею 29,55кв.м., що складається з 2 кімнат за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Позивач ОСОБА_1 є членом ЖБК «МИР-175», утворення якого затверджено рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради народних депутатів від 22.09.1988року № 337/1, та пайовий внесок за квартиру повністю сплачений в червні 1992 року. В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.14).
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 09.06.2009р.
З відповіді КП «БТІ м.Донецька» від 27.11.2013 року № 261768 вбачається, що право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 в КП «БТІ м.Донецька» не зареєстроване (а.с.18).
З акту, складеного 14.02.2013 року ЖБК «МИР-175», вбачається, що ОСОБА_2 не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2009 року по теперішній час (а.с.16).
Главою 5 Житлового кодексу України регулюється правовий режим забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування ними.
Зокрема, статтею 141 ЖК України передбачено, що особі, прийнятій до членів житлово-будівельного кооперативу, за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, надається окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім'ї, суми її пайового внеску і граничного розміру жилої площі, передбачуваного Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу. Заселення квартир у будинку житлово-будівельного кооперативу провадиться за ордерами, що видаються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Відповідно до ст.145 ЖК України члени сім'ї, які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. Такого ж права набувають особи, які вселилися в жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу як члени сім'ї, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Члени сім'ї члена кооперативу, крім дружини, що має право на частину паєнагромадження, не вправі вимагати поділу приміщення, його обміну і здачі в найом, а також вселення інших осіб, за винятком неповнолітніх дітей.
Крім того, ч.5 ст. 145 ЖК України передбачено, що до членів сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з членом кооперативу не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним жилим приміщенням. У разі відсутності угоди між членом кооперативу і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені частиною п'ятою статті 144 цього Кодексу.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.85р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» передбачено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Крім того, відповідно до п.10 вказаної постанови у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до вимог ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:
1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і
військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі;
2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності,
у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;
5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;
6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;
7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Оскільки позивачем в судовому засіданні не спростовано посилань відповідача про неможливість потрапити в спірну квартиру з огляду на зміну замків та ненадання їй ключів від нової квартири, суд першої інстанції правильно зазначив, що у такий спосіб позивачем створено перешкоди в користуванні спірною кооперативною квартирою.
Позивач підтвердив зміну замків у вхідних дверях в спірній квартирі, що не суперечить доводам відповідача про чинення перешкод у користуванні квартирою.
Позивачем ОСОБА_1 не надано суду беззаперечних доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі з неповажних причин.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач особисто підтвердив, що у 2009 році він змінив замки на вхідних дверях спірної квартири, тому суд 1 інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачці чинили перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1
Рішення суду 1 інстанції відповідає вимогам закону , тому підстав для його скасування чи зміни не має.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідач не проживала в спірній квартирі без поважних причин безпідставні, оскільки суперечать встановленим обставинам.
Інші доводи апеляційної скарги позивача також не впливають на правильність висновків суду 1 інстанції.
Посилання суду 1 інстанції на норму ст.116 ЖК України помилкове, оскільки підставою позову є визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 26 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді