Справа № 697/543/14-ц

№ пров. 2/697/218/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 року

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді Бурлака О.В.

за участю секретаря с/з Комендант Л.В.

позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Каневі, Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Корсунь-Шевченківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: відділ Державної виконавчої служби у м.Канів та Канівському районі Канівського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ :

Позивачі звернулися в суд із позовом до Корсунь-Шевченківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: відділ Державної виконавчої служби у м.Канів та Канівському районі Канівського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області про звільнення майна з-під арешту. Свій позов мотивують тим, що позивачі є власниками квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. З метою оформлення спадщини ОСОБА_2, звернулася до Канівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Коли звернулися до нотаріальної контори для оформлення спадщини то дізналася, що на підставі ухвали Канівського міського суду №2-72 від 21.02.2000 року, постанови Канівської міської державної виконавчої служби серії В/Л № 1-68 від 30.11.2000 року, постанови Канівської міської державної виконавчої служби № 3909 від 30.11.2000 року накладено арешт на майно ОСОБА_4, а саме: 1/4 частину квартири АДРЕСА_1. Наявність арешту на нерухоме майно та забороною здійснювати його відчуження порушується їхнє право власності, оскільки вони обмежені у його здійсненні.

Просять суд звільнити майно з-під арешту, який накладений на підставі ухвали Канівського міського суду №2-72 від 21.02.2000 року, постанови Канівської міської державної виконавчої служби серії В/Л № 1-68 від 30.11.2000 року, постанови Канівської міської державної виконавчої служби № 3909 від 30.11.2000 року на майно ОСОБА_4, а саме 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали повністю посилаючись на обставини викладені у позові, та просять їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - Корсунь-Шевченківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи. Повідомлення про причину неявки в засідання відповідача до суду не надійшло, а тому суд вважає за можливе відповідно до п.4 ст. 169 ЦПК України провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник третьої особи - відділу Державної виконавчої служби у м. Канів та Канівському районі Канівського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області - в судове засідання не з'явився, надав заяву відповідно до якої просить розглядати справи за його відсутності (а.с.44).

Суд, вислухавши пояснення позивачів, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи приходить до наступного.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що власниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частинах по 1/3 - були ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.23-26).

Співвласник квартири ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 25.03.2011р. (а.с.45).

З огляду на викладене судом встановлено та не оспорюється сторонами, що позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджено також копією технічного паспорта на квартиру виданого на їх ім'я (а.с.23).

Під час оформлення спадщини ОСОБА_2 після смерті її сина ОСОБА_4, Канівською державною нотаріальною конторою було відмовлено в оформленні спадщини, оскільки вищевказана квартира є об'єктом обтяження.

В подальшому було з'ясовано, що арешт був накладений на підставі ухвали Канівського міського суду №2-72 від 21.02.2000 року, постанови Канівської міської державної виконавчої служби серії В/Л № 1-68 від 30.11.2000 року, постанови Канівської міської державної виконавчої служби № 3909 від 30.11.2000 року на майно ОСОБА_4, а саме: 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.

Виконавче провадження з даного приводу закінчено, а виконавчий лист повернуто в Канівський міський суд (а.с. 16).

Частиною 1 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, а відповідно до ч. 2 цієї статті арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на момент виникнення спірних відносин було передбачено, що у разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання.

Аналогічні положення щодо обов'язку державного виконавця зняти арешт з майна у випадку виконання рішення суду до реалізації цього майна містить закон України «Про виконавче провадження» в нині діючій редакції.

Вказаний арешт квартири порушує конституційні права позивачів, зокрема, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають можливості своєчасно і безперешкодно оформити спадщину та використовувати свою власність.

Зазначена норма кореспондується із законодавчими приписами ст.16 Цивільного кодексу України щодо захисту цивільних прав, зокрема, шляхом визнання права та припинення дії, які його порушують.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 позивачами набуто правомірно, що підтверджується свідоцтвом про право власності №1828 від 30.09.1994 р. (а.с.27).

Позивачі мають правоустановчий документ, що підтверджує їх право власності на арештовану квартиру. Державний виконавець, який накладав арешт на квартиру, діяв в зв'язку з виконанням судових рішень про стягнення грошових коштів з іншої особи, а не позивача.

Частина перша статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» чітко закріплює, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Право державного виконавця за заявою стягувача накласти арешт на майно (крім коштів боржника з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення при відкритті виконавчого провадження передбачено частиною шостою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».

У даному випадку, квартира позивача не належить вказаній у постановах державного виконавця про накладення арешту від 22.03.2006 року та від 29.06.2006 року.

Згідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як вбачається зі ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року кожна фізична або юридична особа має право вільно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають змоги значний час прийняти спадок після смерті ОСОБА_4, тому суд вважає, що вимоги позивачів про зняття арешту зі спірної квартири такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61,88, 215, 224-227, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Корсунь-Шевченківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: відділ Державної виконавчої служби у м.Канів та Канівському районі Канівського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області про звільнення майна з-під арешту - задовольнити повністю.

Звільнити майно квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з-під арешту який накладений на підставі ухвали Канівського міського суду №2-72 від 21.02.2000 року, постанови Канівської міської державної виконавчої служби серії В/Л № 1-68 від 30.11.2000 року, постанови Канівської міської державної виконавчої служби № 3909 від 30.11.2000 року, та яким описано і накладено арешт на майно ОСОБА_4, а саме 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий О . В . Бурлака