УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 -7044 2006р. Головуючий судця у 1-ій
Категорія - 10 інстанції - Мороз В.П.
Доповідач - Поплавський В.Ю.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2006 року колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Гайдук В.І.,
суддів - Дерев'янко О.Г., Поплавського В.Ю.,
при секретарі - Колесніченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня та додаткове від 29 вересня 2006 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
встановила:
Позивачка в липні 2004 року звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що вона у серпні 1999г. приватизувала квартируАДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську. Вона звернулася до ОСОБА_3 про допомогу у прописці ОСОБА_4 (її чоловіка) в спірній квартирі і переоформити його пенсію, для чого відповідачу була видана довіреність від 20.11.2002г. Проте, ОСОБА_3 уклав 17 вересня 2003 року з ОСОБА_1 договір купівлі - продажу квартири, хоча вона не мала наміру її продавати і таких повноважень не давала. Просила визнати недійсним доручення в частині розпорядження квартирою, недійсним договір та свідоцтво про право власності.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня за позовом ОСОБА_2 було задоволено частково. Додатковим рішенням від 29 вересня 2006 року суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто ЗО 300 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати І в задоволені позову відмовити, оскільки судом невірно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне скаргу частково задовольнити, рішення скасувати і направити справу на новий розгляд з наступних обставин.
Відповідно до матеріалів справи позивачці на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 3.08.1999г. (а.с. 8), видане згідно розпорядженню від 03.08.1999р. за НОМЕР_1.
20 листопада 2002 року ОСОБА_2 видала довіреність на ім'я ОСОБА_3, в тому числі і на розпорядження її майном (а.с, 5).
17.06.2003 р. ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 уклав угоду купівлі-продажу квартири з ОСОБА_1 (а.с. 9).
Задовольняючи вимоги ОСОБА_2, суд прийшов до висновку, що видача довіреності від 20.11.2002г. була здійснена позивачкою внаслідок помилки, бо в самому тексті відсутня пряма вказівка на право повіреного укладати договори відчуження вказаної квартири.
Крім того, суд на підставі ст. 56 ЦК УРСР (в ред. 1963 p.) визнав недійсною угоду купівлі-продажу спірної квартири від 17.06.2003 p., як вчиненої в наслідок помилки, що має істотне значення. Проте з такими висновками погодитися не можна.
Як видно з позовної заяви та особистих пояснень ОСОБА_2, нею в обгрунтування своїх вимог зазначені обставини про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК України ( в ред. 1963 p.) щодо зловмисної угоди її представника ОСОБА_3 з ОСОБА_1 стосовно заволодіння її квартирою, бо за квартиру гроші вона не отримала. Не зважаючи на відсутність допустимих доказів позовних вимог, суд в супереч ст. 11 ЦПК України, без згоди позивачки змінив підстави позову і визнав угоду недійсною по ст. 56 ЦК, тобто в наслідок помилки ОСОБА_2 щодо правових наслідків видачі доручення та наступного укладання від її імені угоди. Таким чином, суд першої інстанції фактично позовні вимоги не розглянув, а також не звернув уваги, що відповідно до постанови про відмову в порушені кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 факт зловмисної угоди не встановлено.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що після постановления рішення
суду ОСОБА_2, отримавши свідоцтво про право власності на спірну квартиру, продала її
ОСОБА_5.
Згідно письмових пояснень ОСОБА_3, гроші за продаж квартири він отримав повністю від ОСОБА_1 і за них, за домовленістю з ОСОБА_2 повинен був купити для неї будинок в селі.
Відповідно до цих обставин, районному суду необхідно було врахувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 16 №3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику у справах про визнання операцій недійсними» про те, що невиконання або неналежного виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. В цьому випадку сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків.
Оскільки свідоцтво про право власності ОСОБА_1 не отримувала і на даний час угода за рішенням суду нотаріусом скасована, а право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5, районному суду слід було залучити останніх до участі по справі.
В судовому засіданні сторони пояснили, що в провадженні того ж суду є цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання повторної угоди купівлі -продажу спірної квартири недійсною, яка призупинена. Оскільки сторони оспорюють право власності на спірну квартиру, то колегія суддів вважає, що районному суду необхідно було обговорити питання щодо об'єднання цих цивільних справ в одне провадження.
Враховуючи, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду та додаткове рішення відповідно до ст. 311 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки допущені недоліки не можуть бути виправлені під час розгляду справи в апеляційному суді.
Керуючись ст.ст. 307,311 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.