Справа № 22-1346 2006 року                            Головуючий суддя у І інстанції - Мичка І.М.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк 3.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

28 грудня 2006 року                                                                                                         місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка 3.І.

суддів Шимківа С.С, Ковалевича С.П.

з участю секретаря судового засідання Іванової І.С.,

сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішен­ня Здолбунівського районного суду від 25 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Волинь-Цемент" про поновлення на роботі, стягнення заробі­тку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

Рішенням Здолбунівського районного суду від 25 вересня 2006 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ВАТ "Волинь-Цемент" про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В поданій апеляційній скарзі позивачка, відмовившись від поновлення на роботі, просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати, змінити формулю­вання причини її звільнення за скороченням штатів на звільнення у зв"язку з виходом на пенсію, та ухвалити нове рішення про задоволення решти її позовних вимог. Вивільнен­ня працівників рахує безпідставним і таким, що не викликалося об"єктивною необхідні­стю, Її було звільнено з роботи без дотримання 2-місячного строку попередження про наступне вивільнення; без врахування переваг на залишення на роботі; без пропонуван­ня іншої роботи (завідуючої канцелярією, інженера з підготовки кадрів, економіста), не­зважаючи на наявність на підприємстві вакансій, на які пізніше були прийняті нові лю­ди; без попередньої згоди профспілкового комітету і всупереч рішенню останнього.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких під­став.

Судом встановлено, що позивачка працювала у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв"язку зі змінами в органі­заційній структурі підприємства, які відповідач здійснював у себе відповідно до ст. 64 ГК України за рішенням Спостережної ради та згідно з рішенням Дирекції товариства від 20 вересня 2005 року і своїх наказі НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 10 листопада 2005 року, ОСОБА_1 10 січня 2006 року з роботи була звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв"язку зі скороченням штату працівників, у тому числі займаної нею посади ІНФОРМАЦІЯ_1. У день звільнення позивачці була видана трудова книжка та проведений повний розрахунок.

На час вивільнення ОСОБА_1 з роботи у відповідача не було вакантних посад, на які її можна було б перевести, про що свідчать штатні розклади товариства станом на 4 жовтня 2005 року, на 1 січня та на 11 січня 2006 року, через що інша робота ОСОБА_1 не пропонувалася. Достовірних доказів про згоду позивачки працювати за робітни­чими спеціальностями та про наявність таких вакансій у відповідача, які б вона могла обійняти, в матеріалах справи немає.

Про скорочення своєї посади і наступне звільнення з роботи позивачка була попе­реджена відповідачем за два місяці.

Згідно з ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

З рішення профспілкового комітету ВАТ "Волинь-Цемент" від 5 січня 2006 року та додатку до нього вбачається, що вони не містять конкретного обгрунтування відмови в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того, в пода­льшому своїми рішеннями від 12 і 17 травня 2006 року профспілковий комітет товарис­тва своє рішення від 5 січня 2006 року переглянув і відкликав його, а 22 травня 2006 ро­ку його скасував та дав відповідачу свою згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Тому за таких обставин місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що відповідач мав право звільнити позивачку з роботи.

Доводи ОСОБА_1 про неврахування відповідачем її переваг у залишенні на ро­боті стосовно ОСОБА_2, яка також працювала інженером з організації та нормування праці відділу управлінського контролю, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що кваліфікація ОСОБА_2 була вищою. Зокрема, ОСОБА_2 доб­ре оволоділа комп'ютером; освоїла автоматизовану систему нарахування заробітної плати; закінчила бухгалтерську школу; обслуговувала цехи відповідача, яким була за­проваджена електронна форма розрахунку заробітної плати, з великою кількістю пра­цюючих; більш тривалий час працювала саме за економічними спеціальностями. Анало­гічно вищу кваліфікацію мала і ОСОБА_3, яка до того ж була ще й одинокою ма-тір"ю і сама утримувала неповнолітнього сина.

Позивачка ж, у свою чергу, з 2003 року є особою пенсійного віку, вела табелі об­ліку робочого часу лише в паперовій формі, не оволоділа комп'ютером, зазнавала труд­нощів при нарахуванні заробітної плати працюючим, була завантажена роботою всього 8-9 днів у місяць.

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 відмовилася від поновлення на роботі у відповідача і просила апеляційний суд лише змінити формулювання причини її звіль­нення з роботи "за скороченням штатів" на "звільнення у зв"язку з виходом на пенсію". При цьому колегії суддів не дала однозначних і зрозумілих пояснень з цього приводу, не пояснила мету таких своїх вимог.

Твердження апелянта про її звільнення з роботи через упереджене ставлення до неї з боку відповідача не підтверджені матеріалами справи.

Інші ж доводи апеляційної скарги позивачки правильності зроблених місцевим судом висновків не спростовують.

Беручи до уваги те, що суд першої інстанції достатньо повною мірою і всебічно з"ясував дійсні обставини справи, постановлене ним рішення відповідає вимогам проце­суального і матеріального закону, керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 25 вересня 2006 року залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 30 грн. витрат на інформаційно-технічне за­безпечення, що пов"язані з розглядом справи, перерахувавши їх на розрахунковий раху­нок Апеляційного суду Рівненської області № 37313005001930 ЗКПО 02893096 в Управлінні Державного казначейства України в Рівненській області МФО 833017.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.