Єдиний унікальний номер 256/4616/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2980/2014
Категорія - 20 Головуючий у 1 інстанції - Федорчук М.М.
Доповідач - Зінов'єва А.Г.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Азевича В.Б.
Ларіної Н.О.
при секретарі: Стефановій Я.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк Восток» на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 11 лютого 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Банк Восток» (далі Банк) до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,-
В С Т А Н О В И В:
У червні 2013 року Банк звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 листопада 2006 р. між ЗАТ «Агробанк», останнім правонаступником якого є ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту №77.840.06.11 цільового призначення (придбання квартири) в розмірі 45500 доларів США під 14,5% річних строком на 15 років (до 26.11.2021 р.) (далі Договір). В цей же день на забезпечення виконання умов Договору між його сторонами був також укладений договір іпотеки, предметом якого стала придбана за кредитні кошти квартира АДРЕСА_1. Умови Договору ОСОБА_2 виконувалися неналежним чином у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 45420,20 доларів США, для стягнення якої 31 липня 2007 року був вчинений виконавчий напис №3884. В ході примусового виконання виконавчого напису відділом державної виконавчої служби було описане майно боржника, зокрема предмет іпотеки, який був виставлений на прилюдні торги за оціночною вартістю 335370 грн. 30 коп. Примусова реалізація нерухомого майна двічі не відбулася і актом державного виконавця від 15.11.2010 р. нереалізована квартира була передана стягувачу за його згодою. 06.05.2011 р. Банком було отримане нотаріально посвідчене свідоцтво про право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Належним чином Банк своє право власності не зареєстрував. 23.10.2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вчинений за договірною ціною сторін - 94550 грн.
Оскільки договір купівлі-продажу був укладений особою, яка не мала права на його відчуження, просили визнати договір недійсним. Крім того, вважали, що вказаний договір є фіктивним, оскільки був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Також просили скасувати реєстрацію права власності і витребувати у ОСОБА_3 спірну квартиру.
В ході слухання справи Банк змінив свої позовні вимоги і просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 23.10.2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним та витребувати квартиру у ОСОБА_3 з незаконного володіння.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 11 лютого 2014 року ПАТ «Банк Восток» у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач посилався на те, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову. Так, обґрунтовуючи відмову неповідомленням відповідачки ОСОБА_2 про вчинення виконавчого напису, суд першої інстанції не звернув уваги, що вказану дію нотаріус вчиняє на підставі певного пакету документів, одним з яких є повідомлення боржника про наявність заборгованості і наслідків у разі її непогашення. Крім того, вказаний напис не пов'язаний з набуттям ними права власності на спірну квартиру. Посилаючись в своєму рішенні на факт передачі Банком іншій фінансовій установі права вимоги щодо кредиту та іпотеки, укладених з ОСОБА_2; погашення останньою заборгованості та витяг з Державного реєстру прав власності, як на підтвердження права власності відповідачки на спірну квартиру, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що до договору відступлення права вимоги, яким передавалася ціла низка договорів кредитів та іпотечних договорів, вищевказаний іпотечний договір ОСОБА_2 був переданий помилково. При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до вимог ст. 593 ЦК України, на той час договір іпотеки був вже припинений, оскільки предмет іпотеки перейшов у право власності іпотекодержателя. Банком було отримане свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яке ніким не оспорене, на підставі якого об'єкт нерухомості був прийнятий Банком на баланс і останнім внесені кошти на погашення заборгованості за договором кредиту ОСОБА_2 в розмірі 398554 грн. Залишок заборгованості в розмірі 23858,32 доларів США перейшов до нового кредитору. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що видача новим кредитором довідки про відсутність у ОСОБА_2 заборгованості за договором кредиту як і необізнаність останньої про нового власника квартири не скасовує їх право власності, набуте в результаті проведення прилюдних торгів.. Посилаючись в своєму рішенні, як на підставу відмови у задоволенні позову на неповідомлення ОСОБА_2 про проведення прилюдних торгів, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність у останньої доказів на підтвердження даного факту. Таким чином, відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 спірної квартири відбулося при наявності у Банку свідоцтва про право власності і тому договір купівлі-продажу повинен бути визнаний недійсним, оскільки фактично укладений особою, яка не мала права на його укладання.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідачки ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Інші сторони до судового засідання не прибули, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав.
Відмовляючи Банку у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набув права власності на спірну квартиру, оскільки не зареєстрував його належним чином. Крім того, оскільки вказана квартира як предмет іпотеки була передана Банком новому кредитору на підставі договору відступлення права вимоги, борги перед яким відповідачкою ОСОБА_2 були погашені, остання правомірно розпорядилася своїм майном. На момент укладання договору купівлі-продажу відсутня заборона щодо відчуження спірного нерухомого майна і тому відповідачка ОСОБА_3 є добросовісним набувачем.
Між тим, такі висновки суду не відповідають як фактичним обставинам справи, так і нормам матеріального права, що відповідно до вимог п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставами для скасування рішення з ухваленням нового.
Так, при розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що 27 листопада 2006 р. між ЗАТ «Агробанк», останнім правонаступником якого є Банк та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту №77.840.06.11 цільового призначення (придбання квартири) в розмірі 45500 доларів США під 14,5% річних строком на 15 років (до 26.11.2021 р.) (далі Договір). В цей же день на забезпечення виконання умов Договору між його сторонами був також укладений договір іпотеки, предметом якого стала придбана за кредитні кошти квартира АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням умов Договору ОСОБА_2 і утворенням заборгованості у розмірі 45420,20 доларів США, приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 31 липня 2007 року за заявою Банку був вчинений виконавчий напис №3884 про стягнення вказаної суми на користь Банку. На виконання даного напису відділом державної виконавчої служби було описане майно боржника, зокрема предмет іпотеки, який був виставлений на прилюдні торги за оціночною вартістю 335370 грн. 30 коп. Примусова реалізація нерухомого майна двічі не відбулася і актом державного виконавця від 15.11.2010 р. нереалізована квартира була передана стягувачу за його згодою. За вказаних обставин 06.05.2011 р. Банком було отримане нотаріально посвідчене свідоцтво про право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
19 грудня 2011 р. між Банком та ТОВ «Кредекс Фінанс» був укладений належним чином оформлений договір відступлення права вимоги, в тому числі за Договором та договором іпотеки, укладеними з ОСОБА_2 02.04.2012 р. останній новим кредитором був виданий гарантійний лист на виведення предмету іпотеки з Єдиного державного реєстру іпотек у разі погашення нею заборгованості за Договором в розмірі 170000 грн. В цей же день ОСОБА_2 новим кредитором видано довідку про відсутність заборгованості і 03.04.2012 р. за заявою ТОВ «Кредекс Фінанс» запис про заборону відчуження предмету іпотеки (спірна квартира) вилучений з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. 23.10.2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вчинений за договірною ціною сторін - 94550 грн., отримані продавцем при підписання договору.
Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вчинений сторонами за договірною ціною у розмірі 94550 грн., які отримані продавцем при підписання договору.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вказані обставини (ст. 203 ЦК України) є підставами для визнання правочину недійсним.
Виходячи з вимог позовної заяви, Банком ставиться питання про визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки він укладений особою, яка не мала права на відчуження майна та з підстав фіктивності даного правочину. За вказаних обставин йдеться про оспорюваний правочин.
Згідно вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Як вбачається з вимог ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
При цьому, виходячи з роз'яснень, викладених у п.5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності і інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 (далі Постанова), право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).
До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем. У разі укладення нового договору про відчуження раніше переданого покупцю майна без розірвання попереднього договору чи визнання судом його недійсним продавець несе відповідальність за його невиконання у виді відшкодування збитків новому покупцеві.
Як встановлено судом першої інстанції ході розгляду справи, 27.11.2006 р. між ЗАТ «Агробанк», останнім правонаступником якого є ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту №77.840.06.11 на суму 45500 доларів США під 14,5% річних строком на 15 років (далі Договір). В цей же день на забезпечення виконання умов Договору між ними був укладений договір іпотеки, предметом якого стала придбана за кредитні кошти квартира АДРЕСА_1. 19.12.2011 р. між Банком та ТОВ «Кредекс Фінанс» був укладений належним чином оформлений договір відступлення права вимоги, в тому числі за Договором та договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_2 Оскільки останньою умови Договору виконувалися неналежним чином, позивачем у нотаріальному порядку був вчинений виконавчий напис на стягнення з позичальника заборгованості у розмірі 45420,20 доларів США. В ході примусового його виконання була арештована спірна квартира, свідоцтво про право власності на яку було видане Банку у зв'язку неможливістю її реалізації. Останнім право власності належним чином не зареєстроване, але при цьому свідоцтво про право власності не скасоване.
Виходячи з наведеного, Банк набув права володіння спірною квартирою в результаті примусового виконання виконавчого напису і відповідно до п.5 Постанови має право на захист свого володіння.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув і помилково дійшов висновку про відсутність у Банку права захищати свої інтереси щодо спірної квартиру з підстав відсутності її державної реєстрації. Суд також безпідставно дійшов висновку про необізнаність ОСОБА_2 про наявність виконавчого документу та його примусове виконання, оскільки більша частина боргу останньої за договором кредиту була погашена Банком за рахунок вартості спірної квартири. Крім того, ОСОБА_2 отримане повідомлення про заміну кредитору з Банка на ТОВ «Кредекс Фінанс» із зазначенням в ньому суми заборгованості за кредитом, яка є значно меншої ніж фактично нею сплачена. Отримання даного повідомлення підтверджується діями позичальниці, оскільки саме перед вказаною фінансовою установою відповідачка виконувала решту грошових зобов'язань.
Крім того, висновки суду про необізнаність відповідачки ОСОБА_2 щодо примусового виконання виконавчого напису шляхом реалізації квартири з прилюдних торгів є передчасними, оскільки дії нотаріуса та відділу державної виконавчої служби не оскаржені, як і не заявлено вимог про недійсність свідоцтва про право власності Банку.
Враховуючи наведене, договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_3 був укладений особою, яка не мала права на його укладання.
Як вбачається з п. 8 Постанови, відповідно до ст. ст. 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього.
Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, власник (уданому випадку володілець) має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи з наведеного, позивач, будучи володільцем спірної квартири на підставі нотаріально посвідченого свідоцтва про право власності від 06.05.2011 р., з володіння якого майно вибуло не з їхньої волі, має право захисту порушеного права на рівні з власником у відповідності з вимогами ст. 396 ЦК України.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 22 Постанови, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Виходячи з п. 25 Постанови, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.
Для укладання договору купівлі-продажу відповідачка ОСОБА_2 отримала від свого кредитора гарантійний лист та довідку про відсутність заборгованості за станом на 02.04.2012 р. Вказані обставини стали підставою для вилучення 03.04.2012 р. запису про заборону відчуження предмету іпотеки (спірна квартира) з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, проведеного на підставі заяви ТОВ «Кредекс Фінанс». Після чого, лише 23.10.2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вчинений за договірною ціною сторін - 94550 грн., отримані продавцем при підписання договору. Право власності покупцем зареєстроване належним чином.
Разом з тим, добросовісність набувача викликає сумнів, оскільки сторони договору є рідними сестрами і тому ОСОБА_3, як покупець майна за договірною ціною - 94550 грн., не могла не знати дійсну вартість спірної квартири, придбаної ОСОБА_2 за кредитні кошти у розмірі більш 45000 доларів США. Більш того, у спірній квартирі, право власності щодо якої ОСОБА_3 хоча і було зареєстроване належним чином, однак до виникнення спору у суді був зареєстрований син ОСОБА_2 - рідний племінник ОСОБА_3
На вказані обставини суду першої інстанції уваги не звернув і помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги Банку про визнання недійсним договору купівлі-продажу у зв'язку із його укладанням особою, яка не мала на це права задоволенню не підлягають, а майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння.
Щодо вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав його фіктивності, то такі вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. №9 (в редакції за станом на день виникнення правовідносин), для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
В ході слухання справи Банком не надано доказів наявності умислу всіх сторін правочину, а крім того, спірна квартира була зареєстрована належним чином на покупця ОСОБА_3
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог Банку, судові витрати, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. (в редакції за станом на день виникнення правовідносин) (далі Закон), підлягають стягненню з відповідачів.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк Восток» задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 11 лютого 2014 року скасувати.
Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Банк Восток» задовольнити частково.
Витребувати у ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Банк Восток» квартиру АДРЕСА_1, отриману нею у власність на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2012 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
В іншій частині вимог публічному акціонерному товариству «Банк Восток» відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Банк Восток» судовий збір в розмірі по 2107 (дві тисячі сто сім) грн. 47 коп.
Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: