Номер провадження № 22-ц/785/3557/14

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.

Доповідач Косогор Г. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі :

головуючого Косогор Г.О.

суддів Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.

при секретарі Сілукової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановила:

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд розірвати шлюб з відповідачем ОСОБА_2, зареєстрований 29 грудня 1968 р. Виконавчим комітетом Одеської міськради депутатів трудящих УРСР.

При цьому, позивачка посилалась на те, що спільне життя з відповідачем не склалося з приводу непорозумінь, сварок та взаємних образ, які постійно виникали у подружжя з вересня 2009 р., сторони фактично не проживають разом, не спілкуються та мають вкрай негативне ставлення один до одного, відповідач проживає окремо у м. Рівне, подальше спільне життя подружжя неможливо, а збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивачки.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено.

На дане рішення була принесена апеляційна скарга ОСОБА_2, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, шлюб між позивачкою та відповідачем був зареєстрований 29 грудня 1968 р. Виконавчим комітетом Одеської міськради депутатів трудящих УРСР (актовий запис № 4419), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 29 грудня 1996 р. (а.с. 4).

Неповнолітніх дітей у сторін немає.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Одночасно, статтею 56 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку допомогою фізичного або психічного насильства - є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу, якою передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті, про що зазначається у Постанові Пленуму ВСУ № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шяюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Статтею 113 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 112 ч. 2 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу та обставини життя подружжя і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

При таких обставинах, враховуючи наполегливу і категоричну позицію позивачки по справі, яка не змінилася після надання 3-місячного строку на примирення подружжя, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що сім'я розпалась остаточно і зберегти її неможливо, а збереження сім'ї в даному випадку, з урахуванням встановлених судом обставин - буде суперечити інтересам, свободам, здоров'ю позивачки та моральним засадам суспільства.

Суд перевірив усі докази, які навели сторони у підтвердження своїх вимог та заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив обгрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_3.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що при вирішенні справи суд першої інстанції не вжив конкретних заходів для примирення подружжя, оскільки у трьохмісячний строк на примирення, який був наданий сторонам за клопотанням відповідача ухвалою суду від 12 листопада 2013 р., - сторони не примирились і позивачка в судовому засіданні категорично наполягала на розірванні шлюбу з відповідачем, до якого вона втратила почуття любові та поваги, що збереження їхньої сім'ї неможливо та прямо буде суперечити її інтересам та особистій свободі, які були порушені та загострилися внаслідок напруження стосунків з відповідачем з приводу непорозуміння по всіх життєвих та сімейних питаннях і різних поглядів на сімейне життя, у зв'язку з якими, в сім'ї виникали сварки, взаємні образи, панувала напруженість та розлад, внаслідок чого сторони припинили спільне проживання з вересня 2009 р., не спілкуються, і після чого стали проживати окремо.

Позивачка показала, що відповідач на протязі їхнього окремого проживання, а також в період надання судом строку на примирення, неодноразово намагався помістити її у психіатричну лікарню, стверджуючи, що вона хвора на психічну хворобу, викликаючи на адресу її проживання швидку медичну допомогу, що підтверджується картою виїзду швидкої медичної допомоги від 03 січня 2014 р., в графі якої«синдром діагноз» вказується: конфліктна ситуація між родичами (а.с. 29).

Крім цього, необґрунтованими є посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що при вирішенні справи суд першої інстанції не з'ясував фактичні взаємини подружжя та інші істотні обставини життя подружжя, оскільки, як пояснювала позивачка суду першої інстанції, остання не бажає мати з відповідачем нічого спільного, вкрай негативно до нього ставиться, і сварки та напружені стосунки у них з ОСОБА_2 виникли з приводу намагання апелянта заволодіти її будинком, шляхом поміщення позивачки до психіатричної лікарні, зазначивши при цьому, що їхня сім'я з відповідачем існує лише формально та наполягає на розірванні шлюбу у зв'язку з втратою взаємної поваги до відповідача, з яким вона не бажала та не бажає примиритися, так як остаточно втратила почуття поваги та любові до відповідача, з яким не бажає спілкуватися на знайти спільну мову, підтвердивши суду, що навіть побоюється відповідача, який фізично може нашкодити її здоров'ю.

Крім того, безпідставним є твердження ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_3 є тяжко хворою людиною, не здатною адекватно сприймати значення своїх дій, оскільки апелянтом не надано суду відповідних документів на підтвердження таких фактів.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та які б мали правове значення, у апеляційній скарзі не наведено.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Головуючий ___________________ Г.О. Косогор

Судді ___________________ О.С. Комлева

___________________ Н.В. Ісаєва