КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 14.11.2006                                                                                           № 24/210

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                             

 За участю представників:

 від позивача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином

 від відповідачів - першого - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином,

другого - Броварець Л.М. - (дов. № 3982 від 15.09.2006)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 18.07.2006

 у справі № 24/210 (Смілянець В.В.)

 за позовом                               Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Самгаз-Рівне",

                                                  Підприємства із 100 % іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко"

             

                       

 про                                                  стягнення 3206 грн.

 На підставі ст.ст. 77,99 ГПК України розгляд справи 24.10.2006 відкладено на 14.11.2006.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2006 у справі № 24/210 позов задоволено, із другого відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 206 грн. основного боргу, 102 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 

Рішення мотивовано тим, що втрата вантажу в процесі перевезення від першого відповідача до позивача, сталася з вини другого відповідача; із твердженням другого відповідача про те, що сплаті підлягає компенсація у розмірі задекларованої вартості вантажу - 140 грн., суд не погодився, посилаючись на те, що 140 грн. є вартістю доставки вантажу, а фактична вартість не вказана в декларації, проте  матеріалами справи - рахунком № 135 від 07.02.2005, платіжним дорученням №20 від 07.02.2005 підтверджено дійсну вартість втраченого вантажу - 3 206 грн.

В апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2006 у справі № 24/210 другий відповідач просить рішення скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і передати справу до суду першої інстанції для нового розгляду.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника суду не надано доказів фактичної вартості та кількості вантажу, що перевозився, окрім декларації та багажної відомості від 11.02.2005, у яких задекларована  вартість 5-ти місць вантажу в сумі 112 грн.; надані до справи першим  відповідачем документи не містять відомостей, з яких вбачається , що доставлена партія продукції за відповідними нормативами якості, стандартами була здана до перевезення, а її вага чи одиниці виміру співпадають або не співпадають з відомостями супровідних транспортних або інших облікових документів, оформлених першим відповідачем при здаванні вантажу до перевезення; всі документи про вартість та кількість вантажу, надані суду першим відповідачем, не мають відношення до даного спору та значення для справи, тому що не мають посилання на те, що вони надавались при замовленні перевезення за договором між першим та другим відповідачами.

Заявник стверджує про відсутність документів, складення яких передбачено нормами п.47 Статуту автомобільного транспорту УРСР та п.5 ст.308 ГК України, а укладений між позивачем та першим відповідачем усний договір, на який посилається суд, не є належним перевізним документом, також видаткова накладна не є транспортною накладною.

Заявник вважає, що судом порушено ст.43 ГПК України, не дотримано вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу повідомив, що згоден із оскаржуваним рішенням.

Перший відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, заперечуючи доводи скарги, зокрема, посилається на те, що 07.02.2005 між позивачем та першим відповідачем було досягнуто угоди про продаж лічильників газу типу "Самгаз" та підключаючих наборів на загальну суму 11 200 грн., про що свідчать накладна на отримання товару, довіреність на отримання товару, платіжне доручення про оплату товару, отже сторони вчинили усі необхідні дії для виникнення прав та обов'язків, передбачених гл. 54 ЦК України; видаткова накладна, що була надана другому відповідачу до перевезення, є належним супроводжуючим документом та доказом кількості, асортименту та ціни товару, що здавався до перевезення; відповідно до до п.2 ст.307 ГК України перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника другого відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення 3 206 грн. збитків, спричинених втратою одного місця з 12 шт. газових лічильників та 49 наборами запасних частин до цих лічильників, оплачених за платіжним дорученням № 20 від 07.02.2005, 1 000 грн. втрат, пов'язаних із проїздом до м.Києва, проживанням, оплатою послуг юриста, іншими матеріальними збитками, 420,60 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи,  першим відповідачем було надіслано позивачу рахунок № 135 від 07.02.2005 про оплату 50 шт. лічильників G-4 RS|2001-1LA  та 50 шт. комплектів до лічильників газу на загальну суму 11 200 грн., який позивачем був оплачений за платіжним дорученням № 20 від 07.02.2005.

Відповідно до декларації № 7896179 першим відповідачем, відправником за декларацією, передано другому відповідачу для перевезення до позивача лічильники газу - вантаж в кількості 5-ти місць.

Згідно із багажною відомістю (транзити) КХн-1 від 11.02.2005 другим відповідачем видано позивачу 4 місця вантажу, тобто менше на 1 місце, ніж було передано для перевезення відправником.

Про фактично одержаний вантаж також складено акт від 13.02.2005.

Втрата одного місця вантажу  не заперечується другим відповідачем, останній згоден здійснити компенсацію за втрачений вантаж в розмірі 28 грн., виходячи із загальної суми здійсненого декларування вантажу 140 грн., про що, зокрема повідомив першого відповідача у листі № 2864 від 16.03.2005.

Відповідно до ст.314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини; за шкоду заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно із п.136  Статуту автомобільного транспорту Української РСР автотранспортні підприємства або організації відшкодовують збитки, заподіяні при перевезенні вантажів,  за втрату або нестачу вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого або невистачаючого  вантажу.

Як ст.314 ГК України, так і п.136 Статуту встановлено, що в розмірі оголошеної цінності відшкодовуються  збитки у разі втрати вантажу,  якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Отже посилання другого відповідача на задекларовану суму не відповідає нормам законодавства, оскільки позивачем пред'явлені вимоги про стягнення збитків, спричинених нестачею вантажу, а не втратою, крім того, в декларації не вказана  оголошена цінність вантажу, а зазначена сума 140 грн. стосується вартості доставки, також дійсна вартість вантажу є вищою від розміру, на який посилається другий відповідач.

Відповідно до п.137 Статуту автомобільного транспорту УРСР автотранспортне підприємство або організація  відшкодовують вантажовідправнику (вантажоодержувачу) вартість втрачених, невистачаючих, зіпсованих або пошкоджених вантажів на підставі  рахунку вантажовідправника.

Таким чином, при визначенні розміру збитків, спричинених нестачею вантажу, слід керуватись рахунком першого відповідача № 35 від 07.02.2005.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення збитків від нестачі вантажу підлягають  задоволенню за рахунок другого відповідача.

Згідно із ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Оскільки позивачем до позовної заяви не було додано розрахунку втрат, збитків у сумі 1 000 грн.та підтверджуючих доказів, ухвалою апеляційного господарського суду від 24.10.2006 були витребувані зазначені документи. Однак позивачем не надано доказів розміру, факту спричинення, підстав вимоги 1 000 грн. втрат, збитків, в зв'язку з чим не доведено право на вимогу про стягнення зазначеної суми, тому ці вимоги задоволенню не підлягають.

З доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Оскільки у справі № 24/210 наявні всі докази, необхідні для вирішення спору, підстави для додаткового витребування доказів відсутні, а документи, які могли б підтвердити оставини укладення та виконання договору купівлі-продажу, або іншої угоди, на виконання якої здійснено автомобільне перевезення, не мають значення для справи зі спору щодо обставин виконання договору автомобільного перевезення.

Та обставина, що в складі супровідних документів відправником вантажу надано другому відповідачу накладну № 93 від 09.02.2005, а не товарно-транспортну накладну, надання якої передбачено п.47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР не звільняє  другого відповідача від належного виконання договору перевезення, а саме обов'язку відповідно до ст.307 ГК України доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу).

Статтею 104 ГПК України передбачено, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови , якщо це порушення  призвело до прийняття неправильного рішення.

Нормами розділу Х11 ГПК України не надано право апеляційній інстанції передавати справу до суду першої інстанції для нового розгляду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2006 у справі №24/210 залишити без змін, а скаргу без задоволення, доповнивши резолютивну частину двома реченнями наступного змісту: " В позові про стягнення 1 000 грн. втрат, збитків відмовити. В позові до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Самгаз-Рівне" відмовити".

2.          Справу № 24/210 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

 

                                                                                          Ропій  Л.М.