КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.11.2006 № 30/423
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів: Барицької Т.Л.
Ропій Л.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ШаповаловаА.О. – представник, дор. №4 від 01.06.2006;
від відповідача - ЧернецькаЛ.В. – представник, дов. №11 від 03.04.2006
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Український науково-дослідний інститут харчування”
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.09.2006
у справі № 30/423 (Ващенко Т.М.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Український науково-дослідний інститут харчування”
до Закритого акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Панацея-1997”
про відшкодування шкоди в розмірі 163445,38 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2006 у справі №30/423 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2005 у справі № 31/387, яким було визнано недійсним договір № 1 від 30.05.1997, укладений між позивачем та відповідачем, і виселено відповідача з нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Чигоріна, 18, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2005, отже набрало законної сили 15.09.2005; як вбачається з наданого відповідачем акту державного виконавця від 23.01.2006, відповідач добровільно виселився з нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Чигоріна, 18; суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що перебування відповідача у період з 30.06.2005 по 23.01.2006 у спірних нежитлових приміщеннях є протиправною поведінкою останнього, при цьому судом враховується те, що рішення суду про виселення відповідачем було виконано в добровільному порядку у визначений державним виконавцем термін; з огляду на відсутність в діях відповідача протиправної поведінки, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача шкоди в розмірі 163 445,38 грн.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2006 у справі № 30/423 скасувати повністю з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник стверджує, що не зважаючи на рішення суду від 30.06.2005 у справі № 31/387, яким договір оренди від 30.05.1997 № 1 визнано недійсним та виселено відповідача із займаних приміщень, відповідач відмовився добровільно звільнити приміщення та продовжував користуватися майном позивача до моменту його примусового виселення державним виконавцем із займаних приміщень, про що складено акт від 23.01.2006.
Позивач зазначає, що при умові встановлення мінімальної орендної плати у розмірі 100 грн. за один кв.м., встановленої експертною оцінкою відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості майна – нежитлової будівлі корпусу інституту ВАТ „УкрНДІ харчування”, шкода майну позивача, яка була заподіяна протиправними діями відповідача, за період з 30.06.2005 по 23.01.2006 становить 209 431,06 грн., а фактично відповідачем за користування приміщеннями сплачено за вказаний період лише 45 985,68 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах відсутні умови цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, зокрема, протиправність дій з боку відповідача; саме позивач є стороною, винною в укладенні недійсного правочину, у зв’язку з чим збитки були понесені відповідачем.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 163 445,38 грн. у зв’язку з використанням за період з 30.06.2005 по 23.01.2006 приміщення площею 303,6 кв.м., хоча рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2005 у справі № 31/387 договір оренди визнано недійсним та виселено відповідача, на підставі ст.ст. 216, 1166 ЦК України, ст. 224 ГК України, ст. 48 Закону України „Про власність”.
30.05.1997 Українським науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України з відповідачем був укладений договір № 1, згідно з п. 1.1 якого Український науково-дослідний інститут харчування МОЗ України, за договором орендодавець, передав, а відповідач, за договором орендар, прийняв в орендне користування приміщення (шість кімнат на 3 поверсі №№ 301 (дві кімнати), 302, 310, 311, 312), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Чигоріна, 18.
В додатку № 2 від 15.12.1997 до договору № 1 від 30.05.1997 зазначено, що з 27.10.1997 Український науково-дослідний інститут харчування МОЗ України змінив форму власності з державної на колективну та у зв’язку з цим і назву на Відкрите акціонерне товариство „Український науково-дослідний інститут харчування”.
Пунктом 1.1 Статуту позивача, зареєстрованого Печерською районною державною адміністрацією м. Києва за № 11125 від 27.06.2003, встановлено, що Відкрите акціонерне товариство „Український науково-дослідний інститут харчування” засновано відповідно до рішення Фонду державного майна України, наказ № 20-АТ від 27.10.1997, шляхом перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство.
Додатком № 6 від 15.10.1998 до договору № 1 пункт 1.1 цього договору викладено в іншій редакції, згідно з якої позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування приміщення (вісім кімнат на третьому поверсі: №№ 301, 301-а, 302, 303, 304, 310, 311, 312 і підсобне приміщення в кім. № 309 та три кімнати на другому поверсі: №№ 225-а, 225-б, 225-в), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Чигоріна, 18.
Згідно з додатком № 11 від 01.07.2003 до договору № 1 відповідач додатково прийняв в орендне користування кім. № 427 загальною площею 17,4 кв.м. на четвертому поверсі замість кім. № 221 загальною площею 14,1 кв.м. на другому поверсі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2005 у справі № 31/387 договір № 1 від 30.05.1997 визнано недійсним та припинено його дію з моменту набрання рішенням суду законної сили; виселено відповідача з нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Чигоріна, 18, які отримані ним на підставі договору № 1 від 30.05.1997, передавши зазначені приміщення для потреб позивача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2005 у справі № 31/387 зазначене рішення залишене без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 85 ГПК України у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2005 у справі № 31/387 набрало законної сили, а договір № 1 від 30.05.1997 припинив свою дію 15.09.2005.
Постановами Державної виконавчої служби у Печерському районі м. Києва про зупинення виконавчого провадження від 12.12.2005 та від 12.01.2006 зупинялося виконавче провадження з примусового виконання наказу № 31/387, у зв’язку із зупиненням виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2005 у справі № 31/387 ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2005 у справі № 31/387 та надсиланням заяви про роз’яснення виконання рішення суду відповідно.
Розпорядженням № 81/6 від 19.01.2006 Державної виконавчої служби у Печерському районі м. Києва запропоновано відповідачу виконати в добровільному порядку в строк до 23.01.2006 наказ № 31/387 від 03.10.2005 Господарського суду міста Києва про виселення відповідача з нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Чигоріна, 18.
23.01.2006 Державною виконавчою службою у Печерському районі м. Києва складено акт державного виконавця, в якому зазначено, що відповідач виселився добровільно, приміщення передано позивачу, ключі від приміщень отримані заступником директора позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”).
Отже, для застосування деліктної відповідальності до відповідача необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, шкоди, причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду.
Таким чином, оскільки відповідач передав позивачу нежитлові приміщення в добровільному порядку у строк, визначений Державною виконавчою службою у Печерському районі м. Києва, відповідно до норм Закону України „Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-XIV, відсутні підстави для визнання дій відповідача неправомірними.
Крім того, позивачем відповідно до ст. 33 ГПК України не доведена наявність та розмір шкоди, заподіяної діями відповідача.
Позивач у позовній заяві стверджує про те, що міг би одержати прибуток від передання приміщення в оренду в розмірі 163 445,38 грн. Однак, позивачем не підтверджено розмір орендної плати, яку міг би одержувати позивач, передавши спірне приміщення в оренду, а наведена ціна орендних офісних приміщень будівлі в розмірі від 100 до 200 грн. за один кв.м. є не конкретною, не підтвердженою документами. Також немає доказів того, що були бажаючі укласти з позивачем договір оренди на зазначені приміщення та період.
Крім того, передання приміщень в оренду, здійснення обов’язків орендодавця та прав власника зумовлює наявність обов’язкових витрат, які відносяться до собівартості орендодавця, власника, проте їх розмір також не доведений позивачем та не врахований у розрахунку суми відшкодування.
Поряд із цим зі змісту позовної заяви не вбачається наявності у позивача твердого наміру здавати приміщення у оренду, адже в позовній заяві зазначено, що відповідач позбавив позивача реальної можливості використовувати власне майно в господарській діяльності, а також передавати таке майно в оренду з метою отримання прибутку, отже не виключено, що позивач міг би прийняти рішення про використання приміщення в господарській діяльності і не було б підстав сподіватись на прибуток саме від передання приміщення в оренду.
Таким чином, оскільки відсутній склад правопорушення, а саме: не доведено протиправності дій відповідача, розмір шкоди, факт спричинення та наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою, підстави для застосування відповідальності до відповідача у вигляді відшкодування позивачу шкоди відсутні.
Оскільки матеріалами справи не доведено факту понесення збитків, розміру збитків, наявності причинно-наслідкового зв’язку між збитками та діями відповідача, немає підстав для застосування відповідальності, передбаченої нормами ст. 224 ГК України, ст. 216 ЦК України та ст. 48 Закону України „Про власність”.
Апеляційний господарський суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, враховуючи викладене та виходячи з наступного.
Як вже було встановлено вище, акт Державної виконавчої служби у Печерському районі м. Києва від 23.01.2006 свідчить про добровільне виселення та передачу нежитлових приміщень, що були одержані відповідачем за договором від 30.05.1997, позивачу.
Позивачем не доведена наявність наміру та можливості передачі вказаних нежитлових приміщень в оренду з розміром орендної плати 100 грн. за один кв.м. в період з 30.06.2005 по 23.01.2006. При цьому позивачем не враховано, що, як вже було встановлено, договір № 1 від 30.05.1997 припинив свою дію 15.09.2005.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2006 у справі №30/423 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 30/423 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Губенко Н.М.
Судді Барицька Т.Л.
Ропій Л.М.