КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.12.2006                                                                                           № 9/57

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - КонстантіноваО.Б. – представник, дов. №114/30 від 10.01.2006;

 від відповідача - КузораВ.В. – представник, дор. б/н від 05.10.2006

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків „Житлоінвестбуд-УКБ” Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.04.2006

 у справі № 9/57 (Жирнов С.М.)

 за позовом                               Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків „Житлоінвестбуд-УКБ” Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

 до                                                   Приватного будівельного підприємства „Еталон-2В”

             

                       

 про                                                  стягнення 568764 грн.

 22.08.2006 апеляційне провадження у справі №9/57 було зупинене, а 29.11.2006 поновлене на підставі ст.ст. 79, 99 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2006 у справі №9/57 в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що предметом своїх позовних вимог позивач визначив заборгованість відповідача за договором і звернувся до суду з позовом про стягнення саме виниклої на підставі договору заборгованості відповідача перед позивачем; позивачем не подано доказів відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, що підтверджують наявність у відповідача заборгованості перед позивачем на суму 568 764 грн.; додані до позовної заяви документи не містять доказової бази для визначення наявності саме заборгованості відповідача та у межах ціни позову.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2006 у справі № 9/57 з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким зобов’язати відповідача сплатити на користь позивача суму заборгованості в розмірі 568 764 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Судом першої інстанції, на думку заявника, не прийнято до уваги, що відповідно до п. 6.2 договору № 4/181 за несвоєчасне введення з вини відповідача об’єкта в експлуатацію, відповідач сплачує позивачу за кожен день прострочення пеню, розмір якої обчислюється від договірної вартості робіт, визначеної із розрахунку 0,1% від договірної вартості робіт за один день прострочення, у зв’язку з чим сума заборгованості відповідно до ст. 232 ГК України за 180 днів становить 568 764 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на спростування доводів позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що вимоги скарги не ґрунтуються на законі, не відповідають обставинам справи; позивач не надав суду доказів, що підтверджували б його позовні вимоги.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява, у якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 568 764 грн.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, під терміном: „заборгованість”, позивачем розуміється штрафна санкція, оскільки в тексті позовної заяви обставинами, на яких ґрунтується позовна вимога, зазначено порушення відповідачем умови п. 2.1 укладеного сторонами договору № 4/181 від 14.07.2004, норми ст.ст. 193, 232 ГК України, ст. 525 ЦК України, також наведено розрахунок суми позову, яку названо штрафною санкцією, що вбачається також зі змісту розрахунку.

Згідно з підрядним договором на виконання робіт по будівництву автопаркінгу в житловому будинку № 18/30 по проспекту Академіка Палладіна в м. Києві від 14.07.2004 № 4/181 позивач, за договором замовник, та відповідач, за договором генпідрядник, домовились здійснити будівництво підземної частини з розташованими в ній та прибудованим автопаркінками в житловому будинку № 18/30 по проспекту Академіка Палладіна в м. Києві та здати їх в експлуатацію.

Відповідно до п. 2.1 договору № 4/181 початок будівництва – І квартал 2004 р., строк введення в експлуатацію об’єкта – ІІІ квартал 2004 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2006 у справі № 13/436 за позовом Приватного будівельного підприємства „Еталон-2В” до Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків „Житлоінвестбуд-УКБ” Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним окремої частини договору пункт 2.1 підрядного договору № 4/181 від 14.07.2004 „На виконання робіт по будівництву автопаркінгу в житловому будинку № 18/30 по проспекту Академіка Палладіна в м. Києві” в частині строку введення в експлуатацію об’єкта визнано недійсним.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2006 у справі № 13/436 набрало законної сили.

Частинами 1 ст.ст. 216, 217, 236 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини; нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, оскільки в договорі № 4/181 відсутня умова щодо обов’язку відповідача ввести в експлуатацію об’єкт в ІІІ кварталі 2004 р., то відповідно відсутнє і порушення відповідачем зазначеного зобов’язання, у зв’язку з чим немає підстав для застосування відповідальності, передбаченої п. 6.2 договору № 4/181 та нормами ст. 232 ГК України, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Хоча суд апеляційної інстанції і не згоден із висновком суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача саме заборгованості, висновок, що у позові належить відмовити, є правильним.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2006 у справі №9/57 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2.          Справу № 9/57 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.