КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.12.2006                                                                                           № 4/380

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - Гаврик Ю.П. – представник (дов. № 855 від 14.10.2006)

 від відповідача - Тищенко В.П. – представник (дов. б/н від 28.11.2006)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРКАРГО"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 03.10.2006

 у справі № 4/380 (Борисенко І.І.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРКАРГО"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Геліос-РРС"

             

                       

 про                                                  стягнення 6144,42 грн.

 На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 28.11.2006, 14.12.2006 розгляд справи відкладався, а 21.12.2006 в судовому засіданні оголошено перерву на 26.12.2006.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2006 у справі № 4/380 в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що 21.12.2005 позивач приступив до виконання своїх обов’язків за договором, тобто позивач вважав, що передані відповідачем документи для митного оформлення вантажу є достатніми; у разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації, експедитор мав право відкласти виконання своїх обов’язків за договором до надання документів та інформації в повному обсязі; враховуючи лист Держмитслужби України № 11/1-27/13516-ЕП від 27.10.2005 "Про встановлення індикаторів ризику при проведенні моніторингу екпертних операцій", позивач повинен був знати про наявність ознак ризику експертної операції, виходячи із вартості вантажу, та повинен був повідомити про це відповідача і витребувати необхідні документи, але позивач відразу розмістив вантаж у вагонах, не передбачивши можливість чи необхідність додаткового дослідження вантажу, виходячи з існуючих правил;  позивач не розмістив вантаж на складі тимчасового зберігання, пред’явивши його для митного контролю; договором, укладеним сторонами, додаткові послуги, зокрема щодо зберігання товару у вагонах, або їх оплата передбачені не були; позивач не обгрунтував документально розмір понесених збитків та не надав суду доказів наявності причинного зв’язку між діями відповідача та понесеними збитками.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2006 у справі № 4/380 скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 5 924, 42 грн.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

Заявник стверджує про порушення судом ч.6 ст.81-1, ст.84 ГПК України.

На думку заявника, судом не було взято до уваги те, що позивач не мав жодної підстави не приступати до виконання своїх договірних зобов’язань, оскільки не було отримано письмової відмови в митному оформленні від митного органу; 23.12.2005 комісія, сворена митним органом і органом Державної податкової адміністрації, винесла позитивне рішення щодо митного оформлення товару відповідача, отже позивач знав про наявність цінових ризиків і своєчасно вжив усіх заходів щодо вирішення питань митного контролю і оформлення; митним органом 26.12.2005 були надіслані запити за № 3227/141 до Відділу номенклатури КРМ та за № 9 до Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи Державної митної служби України, а відповідно до п.26 наказу Державної митної служби України від 20.04.2005 № 314 митне оформлення товарів, щодо яких направлені запити, не може бути завершеним до отримання відповіді на запити; позивач 21.12.2005 поінформував відповідача про намір митного органу надіслати запити та 22.12.2005 надав відповідачу інформацію для проведення відповідних заходів; запити митні органи надсилали разом з представником відповідача.

Заявник стверджує, що запит до СБУ відповідач направив тільки 28.12.2005 за № 82, що й спричинило довготривалу затримку митного оформлення, оскільки в результаті відповідь на запит (довідка експерта № 41-263 від 03.01.2006) стосовно можливого використання обладнання у військових цілях була отримана 04.01.2006; відповідь на запит від 26.12.2005 № 3227/141 – рішення про визначення коду товару від 29.12.2005 № КТ-100-3227-05, прийняте Відділом номенклатури КРМ, змінило первинний код товару, який був наданий відповідачем, що прямо вказує на недоліки наданої відповідачем документації.

Заявник вважає неправомірним посилання суду на ч.ч. 2, 3 ст. 933 ЦК України, ст. 75 ГПК України, застосування ст. 99 Митного кодексу України та неврахування  положень ч. 3 ст. 1, ч.ч. 3, 4 ст. 10, ч. 2 ст. 12 Закону України від 01.07.2004 № 1955-ІV "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Заявник посилається на те, що відповідач не надав жодного доказу на  підтвердження свого наміру розмістити товар на складі тимчасового зберігання.

На думку заявника, висновки суду про те, що документальне підтвердження додаткових витрат позивача є недостатнім та відсутній причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача та понесеними позивачем додатковими витратами, не відповідає нормам законодавства та матеріалам справи.

Керуючись ст.99 ГПК України, апеляційний господарський суд ухвалами від 06.11.2006, 28.11.2006 витребував у сторін докази.

Позивачем надані документи разом із супровідним листом від 14.11.2006, письмові пояснення від 14.11.2006, 07.12.2006, 14.12.2006, до яких додані документи, письмове заперечення на відзив.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи скарги, зокрема посилаючись на те, що на момент прийняття товару для експедирування позивач повинен був врахувати необхідність проведення митним органом поглибленого аналізу вантажу та не розміщувати останній у вагон; відповідач вважає, що судом правильно зазначено про те, що відповідно до ст.316 ГК України додаткові витрати можуть бути передбачені договором, але у спірному випадку сторони у договорі таке не передбачили; на думку відповідача подання позивачем будь-яких претензій після виконання ним роботи у повному обсязі не грунтується ані на договорі, робота за яким завершена складанням акту, ані на законі, який не зобов’язує контрагентів до розрахунку поза договором.

08.12.2006 відповідачем надано письмове пояснення та документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, враховуючи витребувані документи, заслухавши представників сторін, враховуючи відзив на апеляційну скаргу, надані письмові пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред’явлено позов до суду першої інстанції з позовними вимогами про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 5 924,42 грн., державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В позовній заяві  вимога позивача про стягнення 5 924,42 грн. боргу грунтується на зобов’язаннях за договором про транспортне експедирування № 12/05 від 12.12.2005, укладеним сторонами; факті оплати позивачем додаткових рахунків станції Київ – Ліски за користування вагоном – 5 658,00 грн. та за зберігання вантажу у вагоні - 147,84 грн. протягом періоду затримки митного оформлення товару відповідача, завантаженого  21.12.2005 у наданий позивачем автотранспорт та на станції Київ – Ліски перевантаженого у вагон; здійснення такої оплати в інтересах відповідача; відсутності вини позивача в затримці здійснення митних процедур; ст.ст. 20,173,174,193, 216, 224, 225, 316 ГК України, ст.ст. 625, 929 ЦК України, ст.ст. 10, 12 Закону України від 01.07.2004 № 1955-ІУ "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Зі змісту розрахунку, доданого до позовної заяви, видно, що сума 5 924,42 грн. складається із сум, сплачених відповідно до рахунку станції Київ – Ліски від 05.01.2006 № 000017/56 за користування вагоном з 21.12.2005 по 05.01.2006 у сумі 5 658,00 грн., за зберігання вантажу у вагоні протягом цього періоду в сумі 147,84 грн., інфляційні втрати за січень – березень 2006 р. в сумі 93,29 грн. та  25,29 грн. річних.

Згідно із договором транспортного експедирування № 12/05 від 12.12.2005 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейдер Україна", за договором експедитор, зобов’язалось за дорученням відповідача, за договором замовника, виконувати транспортно-експедиторське обслуговування перевезень вантажів відповідача у міжнародному сполученні.

Пунктами 2.1.2, 2.1.3 договору № 12/05 передбачено, що експедитор організовує перевезення вантажів погодженим маршрутом, своєчасно виконує доручення замовника на транспортно-експедиторське обслуговування, оплачує провізні та інші платежі; у разі необхідності залучає до виконання цього договору третіх осіб, в тому числі для митного оформлення перевезення, укладаючи з ними договори.

Обов’язки замовника передбачені в п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору № 12/05, якими встановлено обов’язки відповідача своєчасно завантажувати наданий автотранспорт, завчасно надавати документи для митного оформлення відвантажуваного товару.

Згідно із п.1.1 Статуту позивача, зареєстрованого 26.12.2005 за № 10671050001002932, позивач є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейдер Україна".

На оплату транспортно-експедиторського обслуговування вантажу за маршрутом: Київ – Ліски – Воронеж позивачем надано відповідачу рахунок-фактуру № ЕЖ – 0100 від 16.12.2005 на суму 17 092,47 грн., яким передбачено надання послуг із міжнародного залізничного перевезення, залізничного перевезення по митній території України, доставки вантажу автомобілем до станції Київ – Ліски, обробка вантажу, страховий платіж, митно – брокерські послуги, експедиторські послуги.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 435498 від 21.12.2005 відповідачем відвантажено вантаж автомобілем до станції Київ – Ліски.

Згідно із залізничною накладною № 32449174 зазначений вантаж до перевезення прийнятий залізницею на станції Київ – Ліски  05.01.2006.

05.01.2006 сторонами складено акт № ОУ 0000002 про передання – прийняття робіт за переліком згідно із рахунком № ЕЖ – 0100 від 16.12.2005 на загальну суму 17 092,47 грн. Зазначена сума перерахована відповідачем позивачу за платіжними дорученнями № 744 від 16.12.2005 та № 110 від 20.02.2006.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту , права або законні інтереси якого порушено.

Підставою для нарахування Державним підприємством "Український державний центр транспортного сервісу"  відповідачу плат за користування вагоном в сумі 5 658,00 грн. та зберігання вантажу в сумі 147,84 грн. за рахунком – фактурою № 0000117/56 від 05.01.2006 було перебування вантажу у вагоні на станції Київ – Ліски протягом періоду з 21.12.2005 по 05.01.2006 через здійснення додаткових митних процедур, про що свідчать, зокрема, довідка експерта № 41–263, складена 03.01.2006 Центральним митним управлінням лабораторних досліджень та експертної роботи Державної митної служби України, замовником експертизи у п.1 цього висновку зазначено Київську регіональну митницю ВВ-2 (а.с.38); рішення начальника відділу номенклатури Київської регіональної митниці про визначення коду товару № КТ-100-3227-05 від 29.12.2005 (а.с.41).

Проте матеріалами справи не підтверджується порушення відповідачем договірних зобов’язань.

Згідно із митною декларацією № 100000006/6/940012 декларантом є Мале підприємство "Торгово-комерційний центр" у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сахрибсервіс", із яким  Товариством з обмеженою відповідальністю "Спейдер Україна" укладено договір доручення № 205 від 15.12.2005.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач або декларант зверталися до відповідача з питань недоліків оформлення відповідачем документів, які могли б потягти за собою необхідність у додаткових перевірках митних органів.

Договором транспортного експедирування № 12/05 встановлено для відповідача єдиний обов’язок щодо митного оформлення вантажу у п.2.2.2, а саме завчасно надавати документи для митного оформлення відвантажуваного товару.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позивачем не підтверджено матеріалами справи того, що якийсь документ відповідачем несвоєчасно надано для митного оформлення, внаслідок чого митне оформлення тривало з 21.12.2005 по 05.01.2006.

Та обставина, що у митному документі змінено код товару не свідчить про порушення відповідачем договірного зобов’язання, адже новий код визначений рішенням начальника відділу номенклатури Київської регіональної митниці № КТ-100-3227-05 від 29.12.2005, однак винесення такого рішення не було обов’язковим на час передання відповідачем вантажу на обслуговування позивачем, крім того умови договору, зміст рахунку –фактури позивача № ЕЖ-0100 від 16.12.2005, у якому передбачена плата за митно-брокерські послуги, зазначення у митному документі декларантом особи, із якою позивачем укладено угоду про надання відповідних послуг, свідчать про те, що відповідальність за правильне оформлення митних документів повинен нести позивач, враховуючи, що згідно із ст.932 ЦК України у разі залучення експедитором до виконання своїх обов’язків  за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Отже у разі необхідності зазначення у митному документі іншого коду товару за станом на 21.12.2005, позивач або декларант повинен був би повідомити відповідача про це для виправлення.

Апеляційна інстанція не погоджується із доводами апеляційної скарги, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Статтею 104 ГПК України встановлено, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, із матеріалів справи не вбачається наявності порушень або неправильного застосування нори процесуального права, які вплинули на прийняте рішення.

Докази того, що позивач 21.12.2005 поінформував відповідача про намір митного органу надіслати запити та 22.12.2005 надав відповідачу інформацію для проведення відповідних заходів відсутні, крім того немає доказів того, що відповідачем несвоєчасно було здійснено якісь заходи, які спричинили затримку в діях митних служб, також та обставина, що запити митними органами надсилались разом з представником відповідача не свідчить про наявність зволікань зі сторони відповідача в сприянні діям митних органів.

Твердження позивача про те, що довготривалу затримку митного оформлення спричинило направлення відповідачем запиту до СБУ тільки 28.12.2005 є голослівним, адже при відсутності відомостей про те, коли саме відповідачеві стало відомо про необхідність направлення зазначеного запиту до СБУ, немає підстав стверджувати про несвоєчасне направлення відповідачем цього документу та таким чином порушення зобов’язання за договором № 12/05.

Згідно із ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу; договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу, в тому числі виконання митних формальностей тощо.

Як вже було вказано, позивач зобов’язався надати послуги по виконанню митних формальностей, отже є відповідальним за виконання цього обов’язку так само, як і за інші зобов’язання, встановлені договором, тому немає підстав стверджувати, що стосовно зобов’язань щодо виконання митних формальностей норми ст.933 ЦК України не підлягають застосуванню.

Із твердженням про неврахування судом положень ст.ст.10,12 Закону України від 01.07.2004 № 1955-1У "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі - Закон) немає підстав погодитись, адже статтею 10 передбачене право експедитора на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта, однак між позивачем та відповідачем немає погодження щодо обсягів додаткових витрат. Та обставина, що додаткові витрати складаються із плат за користування вагоном та зберігання вантажу, нарахованих позивачу Державним підприємством "Український державний центр транспортного сервісу" та їх розмір відповідає тарифам, встановленим на послуги залізниці, не звільняє сторін за іншим договором - за договором транспортного експедирування від дотримання умов ст.10 Закону, в тому числі погодження обсягів додаткових витрат.

Статтею 12 Закону встановлено, що клієнт зобов’язаний у порядку, передбаченому договором транспорного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування; договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов’язки клієнта.

Отже умови про зобов’язання клієнта щодо відшкодування витрат, понесених експедитором, повинні бути передбачені сторонами в договорі, однак в договорі № 12/05 порядок відшкодування експедитору таких витрат не передбачений.

Згідно із ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, а в договорі № 12/05, як вже зазначалось, не погоджені сторонами умови, обсяги, порядок відшкодування експедитору додаткових витрат, отже у відповідача немає господарського зобов’язання перед позивачем оплатити останньому додаткові витрати, тому відсутні підстави для застосування норм глав 19, 22, 24, 25 ГК України,  глави 51 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, в зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2006 у справі №4/380 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2. Справу № 4/380 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.

 27.12.06 (відправлено)