КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.02.2007 № 18/224
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів: Барицької Т.Л.
Ропій Л.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - В’ялий О.В. - представник (дов. б/н від 21.01.2007)
від відповідача - Гладишко Ю.П. – юрист (дов. № 07032.05/261 від 30.01.2007)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне сільськогосподарське підпрємство "Агрофірма "Смірнова"
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.06.2006
у справі № 18/224 (Мандриченко О.В.)
за позовом Приватне сільськогосподарське підпрємство "Агрофірма "Смірнова"
до Українська аграрна біржа
про визнання договору недійсним
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України розгляд справи 30.01.2007 відкладено на 06.02.2007.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2006 у справі №18/224 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що матеріали справи свідчать про те, що об’єктом оспорюваного договору не є державне майно; укладений між сторонами оспрюваний договір не передбачає залучення державних коштів та об’єкт фінансового лізингу згідно з оспорюваним договором не надавався під державні гарантії, а тому господарський суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню; зміст договору фінансового лізингу свідчить про те, що у договорі між сторонами погоджені всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду; посилання відповідача на невідповідність вартості техніки та вартості договору фінансового лізингу є недоречними, оскільки зазначені обставини не є предметом розгляду даного спору.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2006 у справі № 18/224 скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішення місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позов.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник стверджує, що судом неповно з’ясовано вартість оспорюваного договору; твердження, що вартість його складає 196 160 доларів США не відповідає дійсності, оскільки реальна вартість договору фінансового лізингу № 89 становить 247 077 доларів США та саме нереальність ціни договору і її невідповідність реальному стану комбайну в момент передачі були основною обставиною, на яку посилався позивач.
На думку заявника, всупереч положенням ст. 43 ГПК України судом не досліджено посилання позивача на невідповідність вартості техніки її реальному стану через те, що вона вже була в користуванні, а передавалась по договору фінансового лізингу № 89, як нова; не досліджено посилання позивача на невідповідність порядку розрахунку моменту укладання спірного договору, оскільки умови договору передбачили здійснення платежів, термін сплати яких наступав ще до моменту підписання договору.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, заперечуючи доводи позивача, посилається, зокрема на те, що посилання на невірне з’ясування судом вартості спірного договору не обґрунтовані та не змінюють правильності рішення по суті; при укладанні договору сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, вимоги до яких встановлені Законом України "Про лізинг"; доводи позивача про невідповідність порядку розрахунку моменту укладання спірного договору спростовуються наявністю, до часу укладання спірного договору, договору про сумісну діяльність № 3-98 СД від 10.06.1998 між позивачем та Закритим акціонерним товариством "Артанія", погодженим з відповідачем, за умовами якого протягом періоду з 1998 по 1999 р.р. техніка знаходилась у користуванні позивача, проте позивачем не було проведено розрахунки за користування технікою протягом зазначеного періоду у повному обсязі, тому, враховуючи втрату договором № 3-98 СД юридичної сили, між сторонами було досягнуто згоди про покладання на позивача обов’язку по сплаті лізингових платежів за користування технікою у 1998 р.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
30.03.1999 укладено договір фінансового лізингу № 89 між відповідачем, за договором лізингодавцем, що виступає у ролі державного агента з поставки сільськогосподарської техніки компанії "Кейс Корпорейшн" та Колективним сільськогосподарським підприємством ім. Смірнова Бердянського району, за договором лізингоодержувачем.
Пунктом 1.1 договору № 89 передбачено, що відповідач, з огляду на умови договору № 3-98 від 10.06.98 про спільну діяльність та у відповідності до запиту колективного сільськогосподарського підприємства від 27.01.99 надає останньому у вигляді фінансового лізингу з правом викупу в платне користування об’єкт лізингу на умовах, що визначаються цим договором.
Згідно із п. 4.1 договору № 89 вартість договору становить 247 077 доларів США.
Відповідно до Статуту, зареєстрованого 25.02.2000, реєстраційний № 02140840700010072 позивач є правонаступником КСП ім.Смірнова.
Позивачем пред’явлено позов з вимогою визнати договір № 89 недійсним на підставі ст. 48 ЦК Української РСР, ст.ст. 7, 21 Закону України "Про лізинг", оскільки договір № 89 не зареєстрований у встановленому порядку; суттєва умова договору про розмір вартості техніки не відповідає дійсній вартості техніки; вартість договору не обґрунтована; умова пункту 8.5 договору № 89, який укладено 30.03.1999, про здійснення першого платежу до 15.11.1998, не відповідає вимогам Закону "Про лізинг" та принципам цивільного права; зі складу платежів повинні бути виключені платежі за 2001, 2002 р.р. у зв’язку з поверненням 05.05.2001 позивачем відповідачу техніки.
Апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до вимог укладення договору № 89 слід застосовувати положення ЦК Української РСР, який був чинним на час укладення зазначеного договору.
Згідно із ст. 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України "Про лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР (далі-Закон) у разі якщо об’єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку; договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.
Згідно із п. 2 Порядку реєстрації договорів лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 913, чинного на час укладення договору № 89, реєстрацію договору лізингу проводять безоплатно міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, в управлінні яких перебуває державне майно, що є об’єктом лізингу, або вони є розпорядниками державних коштів, що залучаються за договором пайового лізингу, чи надають державні гарантії для забезпечення виконання договору лізингу.
Як свідчить зміст договору № 89, об’єктом лізингу не є державне майно, також договір № 89 не є договором пайового лізингу, що передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання якого надаються державні гарантії.
Таким чином немає підстав для твердження про те, що відсутність реєстрації договору № 89 є порушенням вимог закону.
Згідно із ст. 6 Закону договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.
Відповідно до ст. 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.
Отже умови щодо вартості техніки, вартості договору фінансового лізингу, порядку здійснення лізингових платежів, викладені в договорі № 89 за погодженням між позивачем та відповідачем, не порушують норм законодавства, тому не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
Доводи апеляційної скарги немає підстав визнати такими, що відповідають законодавству та матеріалам справи, враховуючи викладене та наступні обставини.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки законом не передбачено, що зміст таких умов договору лізингу, як вартість договору, вартість техніки, порядок розрахунку є підставами для визнання договору недійсним, суд не мав потреби в детальному дослідженні змісту зазначених умов договору.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2006 у справі №18/224 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 18/224 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Губенко Н.М.
Судді Барицька Т.Л.
Ропій Л.М.