КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 20.02.2007                                                                                           № 17/19

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

 від відповідача - ГлушенкоО.М. – представник, дов. №01-25-24 від 22.01.2007;

Яковлєва С.А. – адвокат, дов. № 01-25-371 від 13.11.2006

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Рік 2001"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 23.11.2006

 у справі № 17/19 (Кролевець О.А.)

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Рік 2001"

 до                                                   Підприємство "Господарське управління Федерації профспілок України"

 про                                                  визнання договорів оренди дійсними та усунення перешкод у користуванні орендованим майном

 На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 06.02.2007 розгляд справи був відкладений на 20.02.2007.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2006 у справі №17/19 в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що договори оренди № 238 від 03.12.2001 та № 248 від 29.03.2002, на підставі яких позивачу були передані в оренду нежитлові приміщення загальною площею 593,8 кв.м., розташовані за адресою: Майдан Незалежності, 2 в м. Києві, були розірвані на майбутнє на підставі постанови Вищого господарського суду України від 25.05.2006 у справі № 12/26 за позовом Підприємства „Господарське управління Федерації профспілок України” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Рік 2001”, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що зобов’язання сторін за договорами оренди № 238 та № 248 на підставі ст. 653 ЦК України припинилися; починаючи з 25.05.2006 позивач втратив право на користування вказаними орендованими приміщеннями, а тому твердження позивача про порушення відповідачем його права на користування приміщеннями є безпідставними; позивачем не надано доказів того, що відповідачем порушені права і охоронювані законом інтереси позивача; приймаючи до уваги, що договори № 238 та № 248 є такими, що розірвані судом, вимога позивача про визнання цих договорів дійсними та такими, що не вимагають нотаріального посвідчення та державної реєстрації, на думку суду, є недоречною та безпідставною; також є безпідставними вимоги позивача про зобов’язання відповідача поновити порушене ним право позивача на користування ізольованими нежитловими приміщеннями, що розташовані на першому поверсі будинку Спілок в м. Києві за адресою: Майдан Незалежності, 2, за договорами оренди № 238 та № 248 на майбутнє та зобов’язання відповідача усунути перешкоди у користуванні орендованим майном, шляхом припинення взаємовідносин з третіми особами на користування орендованим позивачем майном, та їх звільнення на користь позивача.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2006 у справі № 17/19 з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник стверджує, що сам факт наявності у справі № 12/26 постанови Вищого господарського суду України від 25.05.2006 не є беззаперечною підставою для відмови позивачу в позові повністю, з тих мотивів, що договори оренди № 238 та № 248 були розірвані на майбутнє на підставі вказаної постанови, оскільки відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. 4 ГПК України судові рішення приймаються виключно на підставі закону, у зв’язку з чим судом першої інстанції були допущені помилки при застосуванні ст. 35 ГПК України.

Позивач зазначає, що місцевим господарським судом не були досліджені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 12/26, в яких було доведено ту обставину, що відповідач в односторонньому порядку припинив виконання зобов’язань за договорами оренди № 238 та № 248 з 01.10.2005.

Заявник вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам позивача щодо факту укладення між відповідачем та Дочірнім підприємством „Юнітрейд-Світ” договору № 01/10-2005-01 від 01.10.2005 про оренду приміщень, які були передані в оренду позивачу за договорами №№ 238, 248.

Судом першої інстанції, на думку позивача, не вірно був визначений момент припинення зобов’язань за договорами №№ 238, 248, а саме: 01.10.2005, а не 25.05.2006.

Позивач стверджує, що з 01.10.2005 не міг фактично користуватися орендованими приміщеннями, адже ці приміщення з 01.10.2005 використовувалися ДП „Юнітрейд-Світ” на підставі договору № 01/10-2005-01 від 01.10.2005, укладеного з відповідачем.

Заявник вказує, що місцевим господарським судом були порушені ст.ст. 43, 45, 47, 35, 38, 43, 47 ГПК України.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач не погоджується з доводами скарги, посилаючись на те, що договори оренди №№ 238, 248 були розірвані постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2006 у справі № 12/26, а тому позовні вимоги позивача щодо усунення перешкод у користуванні орендованим майном є безпідставними, оскільки з 25.05.2006 позивач втратив право на користування орендованими приміщеннями; позивачем не було надано доказів того, що відповідачем були порушені права і охоронювані законом інтереси позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників відповідача та враховуючи доводи заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про визнання договорів оренди № 238 від 03.12.2001 та № 248 від 29.03.2002, укладених між позивачем та відповідачем, дійсними, зобов’язання відповідача усунути створені позивачу перешкоди у користуванні орендованим майном та поновити порушене ним право позивача на використання в оренді ізольованих нежитлових приміщень, що розташовані на першому поверсі Будинку Спілок в м. Києві за адресою: Майдан Незалежності, 2, за договорами № 238 від 03.12.2001 та № 248 від 29.03.2002; стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

06.11.2006 позивачем була подана заява щодо уточнення позовних вимог № 12 від 03.11.2006 про зобов’язання відповідача усунути перешкоди у користуванні орендованим майном, шляхом припинення взаємовідносин з третіми особами на користування орендованим позивачем майном, яким є ізольовані нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі Будинку Спілок в місті Києві за адресою: Майдан Незалежності, 2, загальною площею 593,8 кв.м., та їх звільнення на користь позивача.

Згідно з договором оренди нежитлових приміщень Підприємства „Господарське управління Федерації профспілок України” № 238 від 03.12.2001 відповідач, за договором орендодавець, передає, а позивач, за договором орендар, приймає в строкове платне користування ізольовані нежитлові приміщення за адресою: 01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2, загальною площею 245 кв.м., розташовані на першому поверсі для використання під розміщення салону-магазину.

Відповідно до договору оренди нежитлових приміщень Підприємства „Господарське управління Федерації профспілок України” № 248 від 29.03.2002 відповідач, за договором орендодавець, передає, а позивач, за договором орендар, приймає в строкове платне користування ізольовані нежитлові приміщення за адресою: 01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2, загальною площею 348,8 кв.м., розташовані на першому поверсі для використання під розміщення салону-магазину.

Вказані нежитлові приміщення були передані відповідачем позивачу за актами приймання-передачі в оренду нежитлових приміщень від 03.12.2001 та від 01.04.2002.

Статтею 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2006 у справі № 12/26 постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2006 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2006 у справі № 12/26 скасовано, позов Підприємства „Господарське управління Федерації профспілок України” задоволено, розірвано договори оренди нежитлових приміщень № 238 від 03.12.2001 та № 248 від 29.03.2002, укладені між Підприємством „Господарське управління Федерації профспілок України” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Рік 2001” на майбутнє, в задоволенні зустрічного позову про зобов’язання виконувати договори оренди відмовлено.

Статтями 651, 653 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Статтею 11111 ГПК України передбачено, що за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову; постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, договори оренди № 238 від 03.12.2001 та № 248 від 29.03.2002 припинили свою дію 25.05.2006.

Відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Враховуючи те, що договори оренди №№ 238, 248 припинили свою дію 25.05.2006, право позивача на користування нежитловими приміщеннями на підставі вказаних договорів також припилилося 25.05.2006.

Інших правових підстав виникнення у позивача права користування нежитловими приміщеннями загальною площею 593,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, Майдан Незалежності, 2, з матеріалів справи не вбачається та позивачем не наведено.

Також апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи те, право позивача на користування орендованими за договорами №№ 238, 248 приміщеннями припинилося, позивачем відповідно до ст. 33 ГПК України не доведено станом на день розгляду справи судом першої інстанції наявності порушеного відповідачем права позивача, в тому числі шляхом передачі відповідачем вищевказаних приміщень третім особам.

Таким чином, позовні вимоги про зобов’язання відповідача усунути перешкоди у користуванні орендованим майном, шляхом припинення взаємовідносин з третіми особами на користування орендованим позивачем майном, яким є ізольовані нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі Будинку Спілок в місті Києві за адресою: Майдан Незалежності, 2, загальною площею 593,8 кв.м., та їх звільнення на користь позивача є безпідставними.

Апеляційний господарський суд вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Підставою для відмови позивачу в позові є не сам факт наявності постанови Вищого господарського суду України у справі № 12/26, а висновки, яких дійшов Вищий господарський суд України під час розгляду справи, про розірвання договорів № 238, 248, що були підставою для оренди нежитлових приміщень відповідно до ст. 174 ГК України та ст. 11 ЦК України, та відповідно припинення дії договорів на підставі судового рішення.

Оскільки нормою ст. 35 ГПК України встановлено однією із підстав звільнення від доказування фактів, встановлених рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, то застосування цієї норми відповідає основним засадам судочинства, передбаченим ст. 129 Конституції України, та ст. 4 ГПК України.

Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не досліджені рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 12/26, є безпідставним, адже вказані судові рішення були скасовані постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2006 у справі № 12/26 та відповідно втратили законну силу.

Договір № 01/10-2005-01 від 01.10.2005, укладений між відповідачем та Дочірнім підприємством „Юнітрейд-Світ”, не є предметом та не впливає на результати розгляду даної справи.

Як вже було встановлено вище, згідно зі ст.ст. 651, 653 ЦК України та ст. 11111 ГПК України договори №№ 238, 248 припинили свою дію 25.05.2006, у зв’язку з чим зобов’язання за цими договорами припинилися також 25.05.2006, а не 01.10.2005, як вказує заявник скарги.

Та обставина, що позивач, як стверджується ним, не міг користуватися орендованими приміщеннями з 01.10.2005 не є підставою для виникнення права на користування цими приміщеннями на час прийняття оскаржуваного рішення.

Позивачем не доведено порушення місцевим господарським судом норм ст.ст. 43, 45, 47, 35, 38, 43, 47 ГПК України, крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування зазначених позивачем норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2006 у справі №17/19 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2.          Справу № 17/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.