КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 24.05.2007                                                                                           № 9/18

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Ігнатова Н.О.- представник (дов.№ Н-01/469 від 13.02.2007);

 від відповідача - Петлицький Я.А.- адвокат (дов.б/н від 26.01.2007)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Донецька залізниця"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.02.2007

 у справі № 9/18 (Жирнов С.М.)

 за позовом                               Державне підприємство "Донецька залізниця"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Транссистема"

             

                       

 про                                                  стягнення 90929,50 грн.

 На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 24.04.2007 розгляд справи відкладено на 24.05.2007.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2007 у справі №9/18 у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що з огляду на несплату відповідачем рахунку позивача № 276 від 16.06.2006 в частині збору за зберігання вантажу, то відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України 24.06.2006 почався перебіг позовної давності щодо позовних вимог; враховуючи, що право на позов виникло у позивача з 24.06.2006, а фактично позов був заявлений 04.01.2007, заяву від 01.02.2007 та доповнення від 08.02.2007 відповідача про застосування позовної давності, суд, виконуючи вимоги ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2007 у справі № 9/18 скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, розглянути спір по суті з врахуванням всіх обставин справи в їх сукупності та задовольнити позовні вимоги.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вважає, що порушуючи норми ст.ст. 2, 6 Закону України "Про судоустрій України", ст.ст. 1, 3-4, 4-7, 43 ГПК України, суд, замість всебічного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи та оцінки доказів, наданих сторонами, без розгляду спору по суті відмовив позивачеві у позові через пропуск строку позовної давності, чим фактично позбавив його права на розгляд по суті справи у суді та захист оспорюваних прав.

На думку заявника, оскільки ч. 2 ст. 267 ЦК України визначено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, то судом безпідставно відмовлено у позові через сплив позовної давності, адже по суті спір не розглянутий та у рішенні відсутні висновки про обґрунтованість позовних вимог.

Заявник не погоджується із висновком суду про сплив строку позовної давності на час пред’явлення позову, оскільки вважає, що підставою для подання позову стало підписання відповідачем накопичувальної картки № 0507205 із зауваженнями та відмова від оплати нарахованих залізницею платежів, а накопичувальна картка була складена залізницею 05.07.2006, що зазначено у нумерації картки, таким чином саме з цієї дати згідно зі ст. 137 Статуту залізниць України і обчислюється термін позовної давності, який позивачем не пропущений.

Заявник посилається на неправильне застосування судом норм ст. 267 ЦК України, ст. 137 Статуту залізниць України.

У письмовому поясненні позивача від 23.05.2007, наданому на виконання ухвали апеляційного господарського суду від 24.04.2007, позивачем повідомлено, що позовна заява № НЗЕ-10/1312 від 04.12.2006 була направлена до суду вдруге 05.01.2007, а вперше направлену позовну заяву було повернуто без розгляду ухвалою суду № 05-5-7/15463 від 25.12.2006, як вважає позивач, незаконно, проте, позивач не оскаржував зазначену ухвалу, виходячи з того, що термін позовної давності повинен обчислюватись із дати складання та підписання накопичувальної картки № 0507205.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, заперечуючи проти доводів скарги, посилається, зокрема, на такі обставини: відсутність порушення ч. 2 ст. 267 ЦК України, оскільки судом було прийнято позовну заяву позивача; розгляд судом справи із застосуванням правових наслідків спливу позовної давності на підставі заяви відповідача та доповнення до неї, відповідав принципам диспозитивності, змагальності та порядку прийняття судових рішень; матеріалами справи підтверджується, що накопичувальна картка підписана була в період з 12.06.2006 до 15.06.2006 включно; беручи до уваги ч. 2 ст. 530 ЦК України останнім строком виконання відповідачем зобов’язання по сплаті збору за зберігання вантажів є 23.06.2006.

У письмовому поясненні від 14.05.2007, наданому на виконання ухвали апеляційного господарського суду від 24.04.2007, відповідачем повідомлено, що доказом часу одержання відповідачем рахунку № 276 від 15.06.2006 є відмітка про вручення рахунку 16.06.2006 та підпис повноважного представника відповідача про одержання рахунку 16.06.2006, які є у матеріалах справи. До пояснення відповідачем додатково надано копію рахунку № 276 від 15.06.2006 із зазначеними відмітками.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред’явлено позов до відповідача з позовними вимогами про стягнення 90 929,50 грн. збору за зберігання вантажу понад встановлений термін протягом червня 2006 р. у вагонах за перевізними документами №№ 00495253, 00572900-00572924, 00572880-00572899, 0572969, 0572970, 0572972-0572977, 0573014-0573020, 0573022-0573050, 0573284-0573268 на підходах до станції Маріуполь-Порт з причин, що залежали від одержувача, згідно із накопичувальною карткою № 0507205 на підставі ст. 46 Статуту залізниць України, п. 8 Правил зберігання вантажів.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами укладено договір № 17 про організацію перевезення вантажів транзитом через ДП "Маріупольський морський торговий порт" та перевалку за прямим варіантом вагон-судно від 30.12.2005.

Згідно із п. 1.1 договору № 17 цей договір регулює взаємовідносини сторін, пов’язані із організацією планування, як затримками на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні вивантаження на станції Маріуполь-Порт вагонів із сіркою комовою, яка надходить з Російської Федерації через залізничні прикордонні переходи України на станцію Маріуполь-Порт з подальшим перевантаженням в морські судна за прямим варіантом "вагон-судно" при перевезенні транзитних вантажів.

Відповідно до даних накопичувальної картки № 0507205 форми ФДУ-92 станції Маріуполь-Порт відповідачу нараховано за документами: від 06.06.2006, 08.06.2006 ГУ-23а №№ 19, 104, ГУ-23а № 27 за зберігання вантажу у вагонах збір на загальну суму 90 929,50 грн.

Згідно з актами про затримку вагонів форми ГУ-23а, за якими вантажовласником або вантажоодержувачем зазначено відповідача, мала місце затримка вагонів, а саме:

№ 27 на станції Рутченкове мала місце затримка вагонів з 03.06.2006 по 12.06.2006 за відправками, зазначеними у акті;

№ 19 від 06.06.2006 на станції Кальчик мала місце затримка вагонів з 06.06.2006 по 11.06.2006  за відправками №№ 00495253, з № 00572900 по № 00572924, з № 00572880 по 00572899;

№ 104 від 08.06.2006 на станції Ясинувата мала місце затримка вагонів з 08.06.2006 по 11.06.2006 за відправками, зазначеними у акті.

У вказаних актах причинами затримки вагонів зазначено  неприйняття вантажоодержувачем через відсутність кораблів або є посилання на вину одержувача.

Представником відповідача у накопичувальній картці № 0507205 зроблено напис про незгоду із нарахуванням залізницею збору за зберігання вантажу у вагонах, посилаючись на невідповідність ст. 46 Статуту залізниць України, згідно із якою, як зазначається у написі, нарахування збору за зберігання вантажів могло бути лише на станції призначення – Маріуполь-Порт.

Виставлений рахунок станцією Маріуполь-Порт № 276 від 15.06.2006 на сплату 109 238,06 грн., в тому числі 90 929,50 грн. збору за зберігання, відповідачем оплачено за платіжним дорученням № 362 від 26.06.2006 частково, лише у розмірі суми 18 308,56 грн. плати за користування вагонами у червні 2006 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами; сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству,  та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов’язань.

Згідно із ст. 2 Статуту залізниць України (далі-Статут) цей Статут визначає обов’язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом; Статутом регламентується організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу.

Відповідно до ст. 6 Статуту Правила перевезення вантажів – це нормативний акт, що конкретизує передбачені Статутом положення, які регламентують участь та обов’язки сторін у процесі перевезення вантажів.

Пунктом 6 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5081, встановлено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

В п.п. 1.3, 3.2, 3.3 договору № 17 сторони погодили умови про надання послуг з користування вагонами як на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні подачі під вивантаження на станції Маріуполь-Порт; зберігання вантажів у вагонах як на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні вивантаження на станції Маріуполь-Порт; плата за користування вагонами, збори за додаткові послуги, збори за вільними тарифами, перераховані у п. 1.3 договору нараховуються та стягуються згідно із Правилами перевезення вантажів (частина 1), Тарифним керівництвом № 1; облік затриманих з вини відповідача вагонів на підходах до станції Маріуполь-Порт проводиться відповідно до Правил перевезення вантажів (частина 1) розділ 6, пункти 9 і 10, а облік затриманих з вини відповідача вагонів на станції призначення проводиться відповідно до Правил перевезення вантажів (частина 1) розділ 6 пункт 8.

Заперечення відповідача щодо розмірів нарахувань позивачем збору за затримку вагонів відсутнє. Зі змісту напису експедитора відповідача на накопичувальній картці № 0507205 не зазначено про непричетність відповідача до якихось вагонів із зазначених залізницею у цій накопичувальній картці.

Таким чином вимоги позивача про стягнення збору за зберігання вантажів у вагонах у зв’язку із затримкою їх після закінчення терміну безплатного зберігання у червні 2006 р. за актами про затримку вагонів форми ГУ-23а №№ 19, 27, 104 є такими, що відповідають нормам законодавства та матеріалам справи.

Відповідачем до прийняття судового рішення подана заява від 30.01.2007 та доповнення від 07.02.2007 до заяви про застосування позовної давності відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, у якій відповідач просив до позовних вимог позивача застосувати позовну давність та відмовити у позові крім підстав, викладених у відзиві, також у зв’язку зі спливом позовної давності.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В п.п. 2.2.3, 2.2.4 договору № 17 сторонами передбачено декілька строків проведення розрахунків, а саме: не пізніше 3 робочих днів після вивантаження  вагонів разом зі станцією проводити остаточний розрахунок платежів, здійснювати остаточний розрахунок за актами звірки об’ємів виконаних робіт (послуг) не пізніше 10 банківських днів з дня підписання актів звірки виконаних робіт.

Оскільки  сторонами не складено акт звірки об’ємів виконаних робіт, то підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо позивач виставив відповідачу рахунок  № 276  від 15.06.2006, - 16.06.2006, то у відповідача настав обов’язок його оплатити до 24.06.2006, тобто протягом 7-ми днів, таким чином 24.06.2006 є початком перебігу строку позовної давності.

Статтею 315 ГК України встановлено для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, шестимісячний строк.

Оскільки шестимісячний строк, передбачений статтею 315 ГК України для пред’явлення позивачем позову, закінчився 24.12.2006, то позов позивача, пред’явлений згідно із датою поштового штемпеля на конверті  04.01.2007, є таким, що пред’явлений після спливу позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не надано доказів наявності поважних причин пропущення позовної давності.

Та обставина, що позовна заява 04.01.2007 надіслана до суду вдруге, не є поважною причиною для пропуску строку позовної давності, враховуючи таке.

Згідно із ст. 63 ГПК України ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено; повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Статтею 106 ГПК України передбачено, що у випадку скасування апеляційною інстанцією ухвали про повернення позовної заяви справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Заявник не скористався своїм правом на оскарження ухвали суду першої інстанції від 25.12.2006 за № 05-5-7/15463, в процесі реалізації якого він мав право доводити підстави скарги, керуючись нормами законодавства, отже заявник погодився із законністю зазначеної ухвали, також нормами ГПК України не надано право апеляційній інстанції розглядати та надавати оцінку процесуальним документам, щодо яких апеляційна скарга не пред’являлась.

Отже посилання позивача на ухвалу суду першої інстанції, яка ним не оскаржувалась, є неправомірним.

Таким чином у позові належить відмовити у зв’язку зі спливом позовної давності до пред’явлення позову.

Із доводами апеляційної скарги в частині встановлення початку перебігу позовної давності немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та враховуючи таке.

Згідно зі ст. 62 Статуту належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць; остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення.

Зазначена норма також закріплена у розділі 11 Правил перевезень  вантажів залізничним транспортом України, частина 1.

Отже транспортним законодавством не закріплено залежність між строком оформлення накопичувальної картки та строком настання обов’язку одержувача оплатити надані залізницею послуги. Про зазначену обставину свідчить і рахунок залізниці № 276 від 15.06.2006, який виписаний та наданий для оплати відповідачу до часу закінчення оформлення накопичувальної картки.

Інструкція з ведення станційної комерційної звітності регулює порядок складання та оформлення залізницею документів станційної комерційної звітності, а не встановлює строки платежів одержувачами послуг залізниці. Тим більше, як вбачається із п. 58 зазначеної Інструкції дата 05.07 є складовою частиною нумерації накопичувальної картки, яка залежить від часу передання картки від одного структурного підрозділу залізниці іншому, що здійснює нумерацію, а не від вчинення записів про затримку вагонів.

Підстави для висновку про те, що дата нумерації накопичувальної картка є подією, що стала підставою для подання позову відповідно до ст. 137 Статуту відсутні.

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Отже, оскільки у накопичувальній картці № 0507205 відомості про затримку вагонів та зберігання вантажу, суми збору за зберігання оформлювались окремо 11.06.2006, 12.06.2006, то вже 11.06.2006 та 12.06.2006 позивач мав право пред’явити відповідачу вимоги про сплату збору, оформивши накопичувальну картку.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2007 у справі № 9/18 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2.          Справу № 9/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.

 25.05.07 (відправлено)