КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.05.2007 № 40/130
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів: Барицької Т.Л.
Ропій Л.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача - СкляренкоО.П. – представник, дов. б/н від 25.01.2007;
від третьої особи - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Фурик-Дизайн"
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.03.2007
у справі № 40/130 (Смірнова Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок-Айлен", м.Києва
до ВАТ "СПК Меридіан"
про внесення змін до договору оренди №323 від 29.03.05 р.
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю „Фурик-Дизайн”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ринок-Айлен”, Відкритого акціонерного товариства „СПК „Меридіан”
про визнання недійсним договору оренди № 323 від 29.03.2005 та стягнення 5 000 грн.
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 15.05.2007 розгляд справи відкладено на 24.05.2007.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2007 у справі №40/130 у задоволенні позову позивача відмовлено повністю; у задоволенні позову третьої особи відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що як вбачається з договору оренди № 323 від 29.03.2005, між сторонами договору було досягнуто згоди з усіх істотних умов, а тому підстави вважати договір неукладеним відсутні; оскільки оспорюваний договір не ґрунтується на обов’язковому державному замовленні для сторін договору та не є обов’язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір між сторонами щодо спонукання до укладення договору або щодо умов договору може бути вирішений господарським судом лише за взаємною згодою сторін або за умови наявності попереднього договору; суду не надано доказів, які підтверджують взаємну згоду сторін щодо вирішення даного спору, а також попереднього договору, що є обов’язковою умовою, передбаченою ст. 187 ГК України, крім того сторонами не заперечується факт укладення договору оренди, таким чином посилання позивача на приписи ст. 187 ГК України як на підставу своїх вимог, вважаються необґрунтованими; суду не надано доказів, які підтверджують наявність будь-яких розбіжностей між сторонами щодо умов договору при його укладенні, а посилання позивача на лист відповідача № 73 від 04.03.2005, який нібито було направлено у відповідь на звернення позивача щодо умов договору оренди, не прийнято судом як належний доказ у розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки наявність зазначеного листа заперечується відповідачем, а відповідно до висновку № 9957 від 09.12.2005 судово-почеркознавчої експертизи підписи виконані на листі № 75 від 22.03.2005 не тими особами, які зазначено, а кимось іншим; будь-яких інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач суду не надав, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо внесення змін до договору оренди; звертаючись до суду з вимогою про визнання договору оренди недійсним, третя особа не обґрунтувала в чому саме полягає порушення сторонами договору № 323 вимог закону, що тягне за собою недійсність договору, а тому позовні вимоги в цій частині визнано судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню; матеріалами справи не доведено вини позивача щодо неналежного виконання своїх зобов’язань за договором № 10/03-05, а тому позовні вимоги третьої особи про стягнення з позивача на користь третьої особи штрафу в розмірі 5 000 грн. визнано судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі третя особа просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2007 у справі № 40/130 з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та визнати договір оренди № 323 недійсним і стягнути з позивача штрафні санкції у розмірі 5 000 грн.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник стверджує, що судом першої інстанції не застосовано п. 3 ст. 215 ЦК України, відповідно до якого якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін правочину або заінтересована особа заперечує його дійсність, такий правочин може бути визнано судом недійсним.
Третя особа зазначає, що при посиланні на положення ст. 614 ЦК України щодо недоведеності вини позивача у неналежному виконанні договору № 10/03-05, судом першої інстанції не застосовано п. 2 ст. 193 ГК України, відповідно до якого кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, а порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Судом першої інстанції, на думку заявника, було порушено норми ст. 43 ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що заявником скарги не доведена наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору № 323; третя особа не є ані стороною за договором № 323, ані відповідним державним органом, наділеним компетенцією щодо звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, що є додатковою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині; безпідставним є також твердження заявника скарги про невідповідність нормам матеріального права судового рішення в частині відмови в позові про стягнення з позивача штрафу за неналежне виконання договірного зобов’язання; законним та обґрунтованим є рішення суду першої інстанції і в частині відмови у задоволенні вимог позивача про внесення змін до договору № 323.
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника відповідача та враховуючи доводи, викладені у відзиві відповідача на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем до Господарського суду подана позовна заява про внесення змін до договору оренди № 323 від 29.03.2005, виклавши п. 4.1 цього договору в такій редакції: „Даний договір набирає чинності з 1 квітня 2005 року і діє по 31 березня 2006 року” та покладення судових витрат на відповідача.
Згідно з договором оренди нежитлового приміщення № 323 від 29.03.2005 відповідач, за договором орендодавець, передає, а позивач, за договором орендар, бере у тимчасове користування нежитлове приміщення, загальною площею 3 319 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 23, для організації ринкової торгівлі.
Пунктом 4.1 договору № 323 встановлено, що даний договір набирає чинності з 01.04.2005 і діє по 30.04.2005.
Відповідно до ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вбачається з договору № 323, цей договір був укладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, при цьому сторонами досягнуто згоди по усіх істотних умовах, в тому числі щодо строку його дії.
Посилання позивача на листи № 73 від 04.03.2005 та № 75 від 22.03.2005 є безпідставним, оскільки зазначені листи надсилалися до погодження сторонами остаточної редакції договору у формі єдиного документу.
Крім того, слід зазначити, що листи не виражають волевиявлення відповідача навіть на дату їх складання, виходячи з наступного.
У висновку судово-почеркознавчої експертизи № 9957 від 09.12.2005 вказано, що у листі №75 від 22.03.2005 підпис від імені Коваля В.С. в рядку „Заст. Голови Правління, головний інженер”, підпис від імені Кислюк Т.С. в рядку „Головний бухгалтер”, підпис від імені Снігурець Н.О. в рядку „Директор КХ та ГХ „Меридіан”– виконані відповідно не Ковалем В.С., не Кислюк Т.С., не Снігурець Н.О., а кимось іншим.
А також в матеріалах справи знаходяться пояснювальні записки посадових осіб відповідача, прізвища яких містяться в листах за №№ 73, 75, на які посилається позивач, про те, що вказані листи цими посадовими особами не підписувалися (а.с. 52-54, 78-80; том І).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Позивачем згідно зі ст. 33 ГПК України не доведено наявності ознак обов’язковості укладення та зміни умов договору № 323 для відповідача, встановлених ч. 3 ст. 179 ГК України, у зв’язку з чим як укладення договору № 323, так і внесення змін до його положень повинно відбуватися на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Таким чином позовні вимоги позивача про внесення зміни до договору оренди № 323 від 29.03.2005 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
23.02.2006 Товариством з обмеженою відповідальністю „Фурик-Дизайн” до Господарського суду міста Києва подана заява про вступ у справу в якості третьої особи із самостійними вимогами про визнання договору оренди № 323 від 29.03.2005 недійсним та стягнення з позивача штрафу у розмірі 5 000 грн.
Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Третьою особою не наведено і не обґрунтовано, яким чином існування договору № 323 від 29.03.2005 порушує або оспорює права і охоронювані законом інтереси третьої особи.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Третьою особою не доведено наявність підстав для визнання договору № 323 недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Також відсутні підстави для визнання договору № 323 недійсним на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України, оскільки третя особа не є стороною за договором та останньою не наведено в чому саме полягає її заінтересованість і наявність підстав, встановлених законом, для визнання вказаного договору недійсним.
Щодо вимоги третьої особи про стягнення з позивача 5 000 грн. штрафу на підставі п. 4.2 договору № 10/03-05 від 10.03.2005 апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Згідно з п.п. 1.1, 3.1.1, 3.1.2 договору про надання послуг № 10/03-05 від 10.03.2005 третя особа, за договором замовник, замовляє, а позивач, за договором виконавець, бере на себе зобов’язання надати послуги щодо сприяння отримання третьою особою права користування приміщеннями; позивач зобов’язався не пізніше 01.04.2005 забезпечити безперешкодне користування третьою особою торгово-складськими приміщеннями в придатному для використання стані, загальною площею 936,86 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 23; строк користування приміщеннями встановлюється до 31.03.2006 включно.
Пунктом 4.2 договору № 10/03-05 передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків позивачем відповідно до п.п. 3.1.1 та 3.1.2 цього договору, позивач повинен сплатити штраф у розмірі 5 000 грн.
Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вжив залежні від нього заходи з метою продовження строку дії договору № 323 та відповідно оренди приміщень, які останній зобов’язався передати третій особі до 31.03.2006, що підтверджується, зокрема, зверненням позивача із позовом у даній справі до відповідача, який є орендодавцем зазначених приміщень.
Отже вина позивача у невиконанні ним обов’язків, передбачених договором № 10/03-05, відсутня, у зв’язку з чим підстав для застосування відповідальності, встановленої п. 4.2 договору № 10/03-05, немає, тому позовні вимоги про стягнення з позивача на користь третьої особи 5 000 грн. штрафу задоволенню не підлягають.
Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на зазначені обставини та враховуючи таке.
Нормою ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено наявність підстав, встановлених законом, для заперечення дійсності правочину, проте, як вже зазначалось, такі підстави відсутні та на їх існування не вказано заявником скарги.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2007 у справі №40/130 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 40/130 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Губенко Н.М.
Судді Барицька Т.Л.
Ропій Л.М.