А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

23.08.2013 м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Дворніченка В.І.,

суддів: Демченка С.М., Дідика В.М..,

при секретарі: Головець М.А.,

за участі прокурора: Попович І.І.,

потерпілого: ОСОБА_1

його представника: ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді, апеляційну скаргу старшого прокурора відділу прокуратури Закарпатської області на вирок Мукачівського міськрайонного суду від 19.06.2013 року по кримінальному провадженню № 12012070010000092 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

в с т а н о в и л а:

Зазначеним вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2, українця громадянина України з середньою освітою, одруженого, непрацюючого раніше несудимого,

визнано винним в чиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 та призначено йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік і 8 місяців без позбавлення права керування транспортними засобами

на підставі ст..75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового злочину.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» 47783,39 грн. матеріальної шкоди, 5000 грн. моральної шкоди, 650 грн. витрат на оплату оцінки матеріального збитку, 3172 грн. витрат на придбання медичних препаратів залишено без розгляду, з правом звернення в порядку цивільного судочинства.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 45000 грн. задоволено частково і стягнено з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 5000 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 заявлених до ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про речові докази.

Стягнено з ОСОБА_3 в користь держави вартість проведених експертиз.

Згідно встановлених судом обставин, 16.12.2012 року близько 09 години ОСОБА_3, керуючи на підставі довіреності серії ВРС № 838235 від 22.06.2012 року транспортним засобом марки ВАЗ моделі 21063, реєстраційний номер НОМЕР_1, разом з пасажирами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, рухався по другорядній дорозі, яка сполучає населений пункт с.Пістрялово Мукачівського району з головною автодорогою «Н-09» сполученням «Мукачево-Івано-Франківськ-Рогатин-Львів». Під'їхавши до вказаного вище перехрестя нерівнозначних доріг, ОСОБА_3, маючи намір виконати маневр повороту ліворуч, а саме виїзд з другорядної дороги на головну «Н-09» та подальшого руху в напрямку м.Мукачева, діючи всупереч вимогам п.п.2.3 «»; 10.1 та 16.11 Правил дорожнього руху України, не переконався, що це буде небезпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав з другорядної дороги на головну, де допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ 217030, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, який в той час, разом з пасажирами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітньою ОСОБА_9 та малолітніми ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, маючи перевагу в русі, рухався зі швидкістю 80 км/год., яка не перевищувала максимально допустимої швидкості за межами населених пунктів, по своїй смузі руху автодороги «Н-09», зі сторони м.Мукачева в напрямку м.Іршава, та в момент виникнення йому небезпеки для руху, не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль, до місця зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_3

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_1, згідно висновку судово-медичної експертизи № 119/13 від 12.02.2013 року, отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що потягли за собою розлад здоров'я на строк понад 21 день.

В апеляційній скарзі прокурор відділу прокуратури Закарпатської області, не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеності вини засудженого ОСОБА_3 та кваліфікації вчиненого, просить вирок щодо нього в частині вирішення цивільного позову змінити в зв'язку з істотним порушенням судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування вимог апеляції прокурор зазначає, що судом першої інстанції всупереч вимогам ст..129 КПК України частину позовних вимог потерпілого залишено без розгляду з підстав, не передбачених кримінальним процесуальним законом. З цих підстав просить вирок Мукачівського міськрайонного суду від 19.06.2013 року змінити, стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» в користь ОСОБА_1 47783,39 грн. шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля, 650 грн. витрат на оцінку матеріальних збитків та 5000 грн. шкоди, заподіяної його здоров'ю, в решті вимог - відмовити

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, потерпілого ОСОБА_1 та його представника, які вважають апеляцію прокурора підставною та такою, що підлягає до задоволення із зміною вироку суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних міркувань.

У відповідності до ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Як встановлено матеріалами кримінального провадження, викладені у вироку висновки про винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України при обставинах, вказаних у вироку суду, ґрунтуються на зібраних доказах, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ніким із учасників кримінального провадження не оскаржуються. Дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Покарання обвинуваченому ОСОБА_3 призначено у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, пом'якшуючих відповідальність обставин та даних, що характеризують винну особу, і таке покарання є справедливим, достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що в апеляціях ніким з учасників процесу не оскаржується.

Порушень процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку, судом І-ї інстанції допущено не було.

Що стосується залишення без розгляду цивільного позову потерпілого про стягнення матеріальної і моральної шкоди з ПАТ «Страхова компанія «Лафорт», то відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, а згідно ч.3 цитованої статті тільки у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

В свою чергу, згідно ст..370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, а відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому; залишення його без розгляду.

Як вбачається з вироку, суд зазначені вимоги закону в повному обсязі не виконав.

Залишаючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної і моральної шкоди з ПАТ «Страхова компанія «Лафорт» без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що даний цивільний відповідач несе відповідальність за дії ОСОБА_3 на підставі договору страхування, а не в силу закону, як це передбачено у ст..62 КПК України, а відтак, всупереч своєму ж рішенню про залучення ПАТ «Страхова компанія «Лафорт» до участі в справі в якості цивільного відповідача(а.с.129 т.2), суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказана особа не може бути цивільним відповідачем в межах даного кримінального провадження.

Судом першої інстанції не було належним чином проаналізовано цивільні правовідносини, що склалися між сторонами, внаслідок чого було прийнято незаконне рішення в частині вирішення цивільного позову потерпілого, всупереч нормам матеріального права без дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених чинним кримінальним процесуальним законом.

Так, у відповідності до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

В свою чергу, відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Ця особа звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч.2 ст.22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

За загальним правилом та з огляду на положення статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (стартовим відшкодуванням).

За змістом положень цього Закону та ст.1194 ЦК України питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 1961-ІV), обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст.6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровёю та/або майну потерпілого.

Статтею 9 Закону № 1961-ІV встановлено, що страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика.

Відповідно до вимог ст.22 Закону передбачено: п. 22.1. При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

п.22.3. Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 ЦК України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 ЦК України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно зі ст. 29 Закону № 1961-ІV, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395.

Частиною 17 ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Виплата відшкодування потерпілій особі здійснюється на підставі ст.ст. 22, 28, 29, 33, 34, 35, 37 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п.37.4 ст. 37 Закону страховик має право здійснити виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, повязані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

Судом першої інстанції на підставі досліджених під час судового розгляду і належно оцінених доказів вірно було встановлено, що відповідно до поліса № АВ/6328454 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідальність ОСОБА_3 була застрахована ПАТ «Страхова компанія «Лафорт», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями полісу та довіреності на право керування транспортним засобом(а.с. 83, 84 т.2).

З матеріалів справи та доказів, досліджених судом першої інстанції вбачається, що потерпілому ОСОБА_1, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за вказаних у вироку обставин, завдано 47783,39 грн. матеріальної шкоди, завданої ушкодженням транспортного засобу(а.с.51-71 т.2); ним були понесені витрати по оплаті послуг оцінки матеріального збитку транспортного засобу в сумі 650 гривень(а.с.76 т.2), а також понесені витрати на лікування та придбання медпрепаратів в сумі 3172 грн.(а.с.72, 73, 74 т.2), та 5000 грн. моральної шкоди, які, згідно позиції цивільного позивача - потерплого по справі ОСОБА_1, викладеної в зміненому цивільному позові(а.с.124 т.2) підлягають стягненню в його користь з ПАТ «Страхова компанія «Лафорт».

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.16 постанови №4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Враховуючи вище викладене, беручи до уваги, що ОСОБА_3 не висловлено згоди на відшкодування безпосередньо ним шкоди потерпілому ОСОБА_1, а останнім на ствердження заявлених позовних вимог не надано доказів про виконання відповідачем - обвинуваченим ОСОБА_3(страхувальником) обов'язку про повідомлення страховика про ДТП та про звернення позивача до ПАТ «Страхова компанія «Лафорт» з вимогою(заявою) про відшкодування шкоди, заподіяної особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, не заявлено ним і клопотання про витребування таких доказів апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні даної частини позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в зв'язку з їх недоведеністю, а відтак, апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок Мукачівського міськрайонного суду від 19.06.2013 року - зміні в частині залишення позовних вимог потерпілого ОСОБА_13 до ПАТ «Страхова компанія «Лафорт» без розгляду.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що відмова в задоволенні цієї частини позовних вимог потерпілого ОСОБА_1, не позбавляє його права на звернення до суду з новим цивільним позовом в порядку цивільного судочинства, після правильного визначення суб'єктивного складу сторін та обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, згідно роз'яснень абзацу 4 пункту 16 постанови Пленуму ВССУ № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 року.

Керуючись ст.ст.376, 404, 407, 408, 409 КПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Закарпатської області задовольнити частково.

Вирок Мукачівського міськрайонного суду від 19.06.2013 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.1 ст.286 КК України, - змінити в частині залишення позовних вимог потерпілого ОСОБА_13 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» без розгляду.

В задоволенні позовних вимог потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» в його користь 47783,39 грн. матеріальної шкоди; 5000 грн. моральної шкоди; 650 грн.оплати за оцінку матеріального збитку та 3172 грн. оплати за придбані медичні препарати, - відмовити.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Судді: