Головуючий суду 1 інстанції - Мазур М.В.
Доповідач - Темнікова В.І.
Справа № 423/2134/14-ц
Провадження № 22ц/782/1196/14
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів -Ступіної Я.Ю., Коновалової В.А.,
за участю секретаря - Булгакової М.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 26 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства „Сєвєродонецьке лісомисливське господарство" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
В листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому посилався на те, що він з 14 листопада 2012 року працює у відповідача на посаді майстра лісу Попаснянського лісництва. Наказом № 331 від 15 серпня 2013 р. на нього накладено дисциплінарне стягнення - догану за незадовільну охорону лісів від пожеж, невиконання протипожежних заходів в повному обсязі. Позивачем було оскаржене до суду накладення даного дисциплінарного стягнення. Під час розгляду даної цивільної справи, в судовому засіданні 13 листопада 2013 року в приміщенні Попаснянського районного суду Луганської області, представник відповідача повідомив його про те, що згідно з наказом № 151/к від 26.09.2013року його звільнено з займаної посади. При цьому його не повідомили про причини звільнення, копію наказу про звільнення не вручили. Не будучи обізнаним про своє звільнення він продовжував працювати, виконуючи свої посадові обов'язки та вважаючи, що затримка по виплаті заробітної плати обумовлена труднощами у фінансуванні підприємства. Звільнення відбувалося заочно, з порушенням всіх передбачених діючим законодавством норм та принципів людської моралі. Відповідачем порушені вимоги ст. 47 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи, видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 235 КЗПП України в разі звільнення без законних підстав чи незаконного переводу на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Тому позивач вважає, що оскільки в результаті незаконного звільнення позивачу не було нараховано середньомісячну заробітну плату відповідач при поновленні його на раніше займаній посаді зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Також в позовній заяві позивач посилався на те, що його звільнення було спровоковане особистими мотивами посадових осіб підприємства, що діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у спричинені йому тяжкого психологічного шоку у момент, коли він дізнався про своє звільнення в залі суду, в переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій відповідача, у нехтуванні відповідачем його законних прав, у незаконності дій відповідача, внаслідок яких він вимушений докладати зусиль для організації свого життя, в нього погіршилось самопочуття, появились головні болі, він постійно знаходиться у стресовому стані. З моменту виникнення такого протиправного ставлення відповідача до нього, він перебуває в сумнівах щодо добровільного відновлення порушених відповідачем його законних прав, через що постійно відчуває психологічний дискомфорт, розуміючи про можливі проблеми які можуть виникнути у нього при наступному його працевлаштуванні на інше місце роботи, та будучи на сьогодні безробітним, вимушений за захистом та відновленням своїх прав постійно витрачатися на поїздки до суду. Відповідач позбавив його гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя. Крім того, безпідставне звільнення підриває його ділову репутацію. Зважаючи на характер та обсяги душевних страждань, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, враховуючи вимоги розумності та справедливості, завдану відповідачем йому моральну шкоду позивач оцінив у розмірі 5000грн. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом і просив поновити строк для звернення до суду з позовною заявою. Визнати незаконним звільнення з роботи та скасувати наказ ДП «Сєвєродонецьке лісомисливське господарство» № 151/к від 26.09.2013р. про звільнення ОСОБА_2 з посади майстра лісу Попаснянського лісництва ДП «Сєвєродонецьке лісомисливське господарство», поновити його на посаді майстра лісу Попаснянського лісництва ДП «Сєвєродонецьке лісомисливське господарство» та стягнути з ДП «Сєвєродонецьке лісомисливське господарство» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 26.09.2013р. по дату набрання рішенням чинності, зобов'язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. Допустити негайне виконання рішення суду в частині щодо поновлення на посаді майстра лісу Попаснянського лісництва ДП «Сєвєродонецьке лісомисливське господарство» та стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць.
Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 26 лютого 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено через його необґрунтованість.
Не погодившись с даним рішенням суду позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому він в скарзі посилається на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.
Представник відповідача не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.
Постановляючи рішення по справі, суд виходив з того, що в судовому засіданні були встановлені факти про те, що згідно наказу № 223-к від 14 листопада 2012 року позивач працював у відповідача з 14 листопада 2012 року на посаді майстра лісу Попаснянського лісництва. 23.09.2013року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області на адресу відповідача було направлено копію постанови Апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р., яку відповідачем було отримано 25.09.2013 р. Постановою апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р. позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого ст. 172-4 ч. І КпАП України, через порушення встановленого законом обмеження щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю. Наказом №151-к від 26.09.2013 року позивача було звільнено з роботи за ст.36 п.7-1 КЗпП України на підставі постанови апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р. Згідно акту від 26.09.2013 року, складеного лісничим ОСОБА_3, помічником лісничого ОСОБА_4, майстром лісу ОСОБА_5, вбачається, що в цей день позивач на робочому місці був відсутній. 27.09.2013 р. позивач відмовився від підписання наказу про звільнення, про що свідчить акт№1 від 27.09.2013р. Листом від 26.09.2013 р. відповідач повідомив позивача про звільнення та необхідність з'явитися для отримання трудової книжки. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення цей лист було отримано позивачем 30.09.2013 р. Як пояснила допитана у якості свідка ОСОБА_6, що вона працює у відповідача інспектором відділу кадрів, 26.09.2013 р. вона склала наказ про звільнення позивача, який того ж дня підписав директор. Після цього копію наказу вона дала лісничому ОСОБА_3 для того, щоб він ознайомив з ним позивача, проте ОСОБА_3 повідомив її, що позивач відсутній на роботі, про що був складений акт, у зв'язку з чим вона того ж дня направила позивачу лист з повідомленням про звільнення та необхідність з'явитися за трудовою книжкою. Проте позивач за трудовою книжкою не з'явився, письмову заяву про надсилання йому трудової книжки поштою не подавав. Дані пояснення свідка були підтверджені поясненням свідка ОСОБА_3 Також свідок ОСОБА_3 підтвердив те, що коли позивач 27.09.2013 р. з'явився на робочому місці та йому було оголошено наказ про звільнення та запропоновано взяти копію наказу, але він відмовився від підпису без пояснення причини та пішов з роботи. ОСОБА_3 зателефонував йому та повідомив, що позивачу слід з'явитися для підписання наказу, однак позивач знову відмовився, у зв'язку з чим ним був складений акт про відмову працівника від підписання наказу про звільнення. Обидва цих акта були підписані також помічником лісничого ОСОБА_4 та майстром лісу ОСОБА_5 Свідок ОСОБА_4 пояснив, що на даний момент він не працює у відповідача, але 26.09.2013 р. і 27.09.2013 р. він працював у відповідача на посаді помічника лісничого. Свідок надав пояснення, які повністю узгоджуються з поясненнями свідка ОСОБА_3 Свідок ОСОБА_5 пояснив, що на даний момент він не працює у відповідача, але 26.09.2013 р. і 27.09.2013 р. він працював у відповідача на посаді майстра лісу, також підтвердив, що підписував акт від 26.09.2013 р., але не знає, чи телефонував ОСОБА_3 позивачу в цей день. Також він пояснив, що не пам'ятає, чи підписував акт від 27.09.2013 р., чи оголошували позивачу в цей день наказ про звільнення, чи той відмовився від підпису, висловив сумніви в тому, що підпис на цьому акті належить йому, але категорично не спростував це. Згідно інформації ПрАТ «МТС Україна» (а.с.53-62) про вхідні-вихідні телефонні з'єднання за номером абонента НОМЕР_2, тобто за номером телефону позивача, о 08.08 год. 26.09.2013 р. цей абонент знаходився в м. Попасна, у період часу з 08.32 год. до 11.37 год. 26.09.2013 р. - у містах Первомайську та Лисичаську, з 12.15 год. до 13.36 год. 26.09.2013 р. - у м. Попасна, о 14.24 год. 26.09.2013 р. - у м. Стаханов, з 14.47 год. 26.09.2013 р. до 09.45 год. 27.09.2013 р. - у м. Попасна, з 09.48 год. до 11.43 год. 27.09.2013 р. - у містах Первомайськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьк. Крім того, згідно цієї інформації номер телефону позивача мав кілька з'єднань з номером телефону лісничим ОСОБА_3 (НОМЕР_1), зокрема, о 13.29 год. і 13.36 год. 26.09.2013 р., а також о 08.07 год. і 09.48 год. 27.09.2013 р.
Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вони спростовують пояснення позивача про те, що йому не було оголошено наказ про звільнення. Так, пояснення позивача про те, що 26.09.2013 р. він був на робочому місці, зокрема, на обході в лісі спростовуються інформацією ПрАТ «МТС Україна» про телефонні з'єднання за номером телефону позивача, актом від 26.09.2013 р. про відсутність позивача на робочому місці, актом від 27.09.2013 р. про відмову позивача від підписанні наказу про звільнення, показаннями свідків, листом від 26.09.2013 р. з повідомленням про звільнення і необхідність з'явитися для отримання трудової книжки.
Крім того, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що підставою звільнення позивача за ст.36 п.7-1 КЗпП України є постанова апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення. Пункт 7-1 ст.36 КЗпП України визначає, що однією з підстав припинення трудового договору є набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення. Відповідно до абз.2 ч.2 ст.22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з роботи (служби) у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, чинне законодавство містить імперативну вимогу щодо звільнення осіб, притягнутих до кримінальної чи адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення. При цьому зазначену підставу припинення трудового договору слід відрізняти від розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 36 п.4, 40, 41 КЗпП України). З урахуванням викладеного, суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що перед звільненням у нього не відбиралися письмові пояснення, адже з огляду на положення ст.149 КЗпП України такі пояснення відбираються лише в тому разі, якщо звільнення з роботи застосовується як стягнення за порушення трудової дисципліни, а в даному випадку трудовий договір з позивачем було припинено через скоїння ним адміністративного корупційного правопорушення. Тому розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про те, що позов є безпідставним, а тому в його задоволенні слід відмовити.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті рішення. В зв'язку з чим не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд зробив помилковий висновок про те, що позивача було повідомлено належним чином про звільнення та необхідність з'явитися для отримання трудової книжки, що він своєчасно був повідомлений про наявність наказу про звільнення, так як він був прийнятий на роботу майстром Попаснянського лісництва, і тому саме там йому і повинна була бути вручена трудова книжка, що суд не врахував пояснення свідка ОСОБА_5, так як суд першої інстанції в межах наданих йому законом повноважень дав належну правову оцінку як даним посиланням позивача, так і поясненням свідка ОСОБА_5 в сукупності з іншими доказами по справі. Ніяких інших доказів, крім тих, яким суд дав належну правову оцінку, апелянтом до апеляційної скарги додано не було. Таким чином, дані доводи апеляційної скарги фактично містять суб'єктивне тлумачення апелянта обставин по справі і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені. При цьому апеляційний суд враховує і те, що позивач не заперечує факту отримання ним листа, в якому йому було повідомлено про його звільнення з роботи з 26.09. 2013р. та необхідність з'явитися до Сєвєродонецького лісництва для отримання трудової книжки. Як убачається з матеріалів справи даний лист було відправлено позивачу 26.09.2013р., тобто в день звільнення, та отримано ним 30.09.2013р. В зв'язку з викладеним не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про те, що позивач, не будучи обізнаним про своє звільнення, продовжував працювати, виконуючи свої посадові обов'язки та вважаючи, що затримка по виплаті заробітної плати обумовлена труднощами у фінансуванні підприємства, а також про те, що оскільки йому в результаті незаконного на його думку звільнення не була нарахована середньомісячна заробітна плата, то відповідач при поновленні його на раніше займаній посаді зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Доводи апеляційної скарги про упереджене ставлення посадових осіб відповідача до апелянта, а також про те, що в зв'язку з цим до їх пояснень слід було ставитись критично, адже вони, стверджуючи про законний порядок звільнення, намагалися уникнути відповідальності за порушення законодавства, яке регулює ці відносини, що зацікавленими особами з боку відповідача був підроблений підпис майстра ОСОБА_5, що суд не звернув уваги на допущені відповідачем порушення законодавства при звільненні позивача, не заслуговують на увагу, так як вони не підтверджені належними доказами по справі. Що стосується самого звільнення позивача за ст.36 п.7-1 КЗпП України на підставі постанови апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р., то слід зазначити, що згідно ч. 2 ст. 36 КЗпП України у випадку, передбаченому пунктом 7-1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили. Згідно постанови апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р. позивача було визнано винним у скоїнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-4 ч.1 КпАП України. Частина 1 ст. 172-4 КпАП України передбачає відповідальність за порушення особою встановлених законом обмежень щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту). Відповідно до абзацу 2 ч.2 ст.22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" інші особи (маються на увазі особи, не зазначені у абзаці першому цієї ж частини статті), яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом. Відповідна підстава звільнення окремо передбачена в Кодексі законів про працю України ( пункт 7-1 частини першої статті 36). В п. 12 Методичних рекомендацій "Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування", прийнятих на виконання Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" зазначено про необхідність звертати увагу на те, що ч.2 ст.22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" передбачено звільнення лише за притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом. Це означає, що такий наслідок притягнення до відповідальності за корупційне правопорушення, як звільнення, має обов'язково застосовуватися лише у випадку порушення встановлених вказаним Законом обмежень і не стосується випадків притягнення до відповідальності за недотримання передбачених цим Законом обов'язків (наприклад, невчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов,язання фінансового характеру). Як убачається з тексту постанови апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності саме за порушення встановленого законом обмеження щодо зайняття підприємницькою чи оплачуваною діяльністю, так як позивач, будучи засновником та директором ПП „Нафтохімекологія - 2005" та директором ТОВ „Науково - Виробниче Підприємство „Нафтохімекологія", займав посаду майстра Попаснянського лісництва ДП „Сєвєродонецьк лісомисливське господарство", будучи згідно посадової інструкції посадовою особою органу державної влади. Таким чином, відповідач після отримання постанови апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р. зобов'язаний був у триденний строк звільнити позивача, що спростовує висновки апелянта про упереджене ставлення відповідача до нього під час даного конкретного звільнення з роботи. Доводи апелянта про те, що відповідач отримав постанову апеляційного суду Луганської області від 18.06.2013 р. в червні 2013року, так як апеляційний суд повинен був направити йому копію постанови, не підтверджені належними доказами по справі і фактично є припущенням апелянта. Відповідачем же апеляційному суду під час розгляду справи було надано копію супровідного листа про те, що апеляційним судом Луганської області йому на його запит була направлена копія постанови від 18.06.2013р. тільки 19.09.2013р., яка була ним отримана 25.09.2013р.
Доводи апеляційної скарги про не вручення позивачу копії наказу про скасування догани, тобто про наявність з боку лісництва факту злісного невиконання рішення суду, не мають ніякого відношення до предмету спору по даній справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував положення ст. 47 та ст. 235 КЗпП України, які передбачають, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи, видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, також не є підставою для скасування чи зміни рішення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93р. № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган згідно п. 4.2 Інструкції в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
В данному випадку судом було встановлено, що позивач отримав листа, в якому йому було повідомлено про його звільнення з роботи з 26.09.2013р. та необхідність з'явитися до Сєвєродонецького лісництва для отримання трудової книжки. Як убачається з матеріалів справи даний лист було відправлено позивачу 26.09.2013р., тобто в день звільнення, та отримано ним 30.09.2013р. після цього позивач не з,явився до відповідача за отриманням трудової книжки та не надіслав листа про направлення йому трудової книжки поштою. Доводи апелянта в суді апеляційної інстанції про те, що в розписці про одержання листа 30.09.2014р. стоїть не його підпис, не підтверджені належними доказами по справі. В суді першої інстанції він про це не заявляв та не просив призначити почеркознавчу експертизу, а в апеляційній скарзі навпаки посилався на те, що він отримав даний лист, але не вважав правильним з'являтися до контори відповідача за власний рахунок, так як вона знаходиться за 70 км від безпосереднього його місця роботи. За таких обставин підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки не має.
Інші доводи апеляційної скарги фактично містять суб'єктивне тлумачення апелянта норм матеріального та процесуального права і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені.
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що підстав для скасування чи зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не має, так як доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, та не є підставою для скасування рішення суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.. 303, 307, 308, 314,315 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 26 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.
Головуючий
Судді