Єдиний унікальний номер 257/3645/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2532/2014

Головуючий 1 інстанції Чальцева Т.В.

Доповідач Биліна Т.І.

Категорія 26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Биліни Т.І., Груіцької Л.О.,

при секретарі Мишко Д.О.,

за участю

представника відповідача Щукіної Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька на рішення Київського районного суду м. Донецька від 06 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Шахта імені А.Ф. Засядько» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання,

В С Т А Н О В И В :

05.12.2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділення ВД ФСС від НВВ та ПЗ України у Київському районі м. Донецька, третя особа - ПАТ «Шахта ім.А.Ф. Засядько» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням. Позовні вимоги обґрунтував тим, що він більше 39 років працював у вугільній промисловості у шкідливих та небезпечних умовах праці з повним робочим днем під землею, внаслідок чого захворів на хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології у фазі загасаючого загострення. Згідно виписки з акту МСЕК від 23 квітня 2003 року, позивача було визнано інвалідом третьої групи та встановлено 40% стійкої втрати працездатності безстроково. Зазначеним позивачу спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 15000грн.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 06 лютого 2014 року зазначений позов ОСОБА_2 задоволено частково. З ВВД ФСС НВВПЗУ у Київському районі м. Донецька на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання стягнуто 12000,00 грн.

В апеляційній скарзі ВВД ФССНВВПЗУ у Київському районі м.Донецька, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м.Донецька від 06 лютого 2014 року і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач - Відділення ВД ФСС від НВВ та ПЗ України у Київському районі м.Донецька зазначив, що заподіювачем шкоди в тому числі і моральної є підприємство, на якому працював позивач. Суд безпідставно стягнув з апелянта відшкодування моральної шкоди, оскільки до Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", від 23.09.1999р були внесені зміни, які виключають правові підстави такого виду соціального забезпечення. Докази, на які посилається позивач, а це акт за формою П-4, довідка МСЕК, є документами, які підтверджують настання і встановлення у зв'язку з цим стійкої втрати професійної працездатності, ніяким чином не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди. Крім того моральна шкода не є матеріально-правовою презумпцією, тому повинно бути доведено не тільки сам факт спричинення моральної шкоди, але і її розмір.

Представник відповідача Щукіна Л.А. в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Позивач та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, докази зазначеного мають місце в матеріалах справи на аркушах 48-51. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.305 ЦПК України така неявка не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 більше 39 років працював у вугільній промисловості у шкідливих та небезпечних умовах праці з повним робочим днем під землею. (а.с. 14-15). Внаслідок праці у шкідливих та небезпечних умовах, позивач захворів на хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології. Згідно виписки МСЕК від 23 квітня 2003 року, позивача було визнано інвалідом третьої групи та встановлено 40 % стійкої втрати працездатності, безстроково. (а.с.4). В зв'язку з ушкодженням здоров'я позивачу спричинено моральні страждання.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вірно визначивши обставини, суд першої інстанції не вірно визначив норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та не вірно їх застосував. В якості обґрунтування часткового задоволення позовних вимог, суд першої інстанції посилався на положення ст.ст.1167, 1168 ЦК України, який набирав чинності з 1 січня 2004 року, на ст.ст.233, 234, 237-1 КЗпП України незважаючи на те, що порушені в позові відносини не є трудовим спором та на ст.ст.4, 6, 7, 13 Закону України «Про охорону праці», дія яких не розповсюджується на спірні правовідносини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло 23 квітня 2003 року, тобто до набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року.

Посилаючись на норми Закону України «Про охорону праці», суд першої інстанції не звернув уваги на ч.1 ст.9 вказаного закону, яка передбачає, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до положень ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Правовідносини, які виникли між сторонами щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я позивача, регулюються Законом України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (з наступними змінами).

Відповідно до п.4 ч.1 та ч.2 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Положеннями ст.ст. 21, 28, 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції, що діяла на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності передбачалось обов'язок Фонду здійснити потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

За змістом ст.40 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення висновком МСЕК їй такої стійкої втрати працездатності вперше.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд прийняв до уваги, що у відповідності до ч.3 ст. 34 вказаного Закону ( в редакції від 23 вересня 1999 року) сума страхової виплати за моральну шкоду не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Згідно пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5 «Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тому рішення суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та особи з якої вона стягнута підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги, що акт про нещасний випадок та висновок МСЕК підтверджують факт нещасного випадку і не є доказами наявності моральної шкоди, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, згідно з п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

Доводи апеляційної скарги, що оскільки до Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності,"від 23.09.1999р були внесені зміни, які виключають правові підстави відшкодування моральної шкоди неспроможні.

Ствердження відповідача не відповідають положенням п.п. "е" п. 1 ч. 1 ст.21 та ч. 3 ст.28 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на момент настання страхового випадку з позивачем) згідно яких Фонд соціального страхування виплачує грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Зазначені норми не містять яких-небудь інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу висновком МСЕК від 23 квітня 2003 року була вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 40 % у зв'язку з професійним захворюванням (а.с.4), тобто до набрання чинності Законом України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

За таких обставин апеляційна скарга Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, за яким з відповідача підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 12 000,00грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 06 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька (83054, м. Донецьк, вул. Трудова алея, 14, ЄДРПОУ 25969009) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Крестище, Советського району Курської області, ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання, 12 000(дванадцять тисяч) гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цим рішенням.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Т.І. Биліна

Л.О. Груіцька