Єдиний унікальний номер 257/1461/14-ц Номер провадження 22-ц/775/4167/2014
Головуючий у 1-їй інстанції Бурлаченко О.О.
Доповідач Соломаха Л.І.
Категорія 26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Супрун М.Ю.
при секретарі Мишко Д.О.
за участю:
представника відповідача Чугріної Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Київському районі м. Донецька про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Київському районі м. Донецька на рішення Київського районного суду м. Донецька від 01 квітня 2014 року, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 01 квітня 2014 року з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Київському районі м. Донецька на користь ОСОБА_3 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 12 000 грн.
В апеляційній скарзі відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Київському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 31-33).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Чугріна Л.В., яка діє на підставі довіреності юридичної особи від 01 квітня 2014 року за № 30 (а.с. 44), доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення йому 24 квітня 2014 року повістки про явку до суду 29 квітня 2014 року (а.с. 42). Позивач причини неявки у судове засідання суду не повідомив і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що він не з'явився у судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час працював на вугільних підприємствах на підземних роботах. Внаслідок дії шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання - хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології у фазі згасаючого загостренння, легенева недостатність першої-другого ступеня, що підтверджується висновком Донецької обласної клініки професійних захворювань № 12279 від 30 серпня 2002 року (а.с. 13) та актом розслідування хронічного професійного захворювання № 102 від 11 вересня 2002 року (а.с. 10).
Згідно довідок МСЕК серія МСЕ № 079789 та серія 2-18 АВ № 027856 від 09 грудня 2002 року позивачу за цим професійним захворюванням вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та він був визнаний інвалідом 3 групи внаслідок професійного захворювання на строк до 01 січня 2004 року (а.с. 11).
Згідно довідок МСЕК серія МСЕ № 094612 та серія 2-18 АВ № 004365 від 11 грудня 2003 року при повторному огляді позивачу встановлена втрата професійної працездатності 40 % та він визнаний інвалідом 3 групи внаслідок професійного захворювання безстроково (а.с. 12).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, що призвело до професійного захворювання, позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Розглядаючи справу, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V).
Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.
Разом з тим, за змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 09 грудня 2002 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності за професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, які виникли між сторонами, зазначений закон не розповсюджується.
На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 09 грудня 2002 року положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок Фонду, є такими, що не ґрунтуються на законі.
Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати) не спростовує висновків суду, оскільки зазначене рішення Конституційного суду стосується абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, якими внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV та який на правовідносини, що виникли між сторонами не розповсюджується.
Доводи відповідача про відсутність його вини в заподіянні шкоди не спростовують висновків суду.
Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, як страхову виплату, тому покладання на відповідача обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу і правовідносини, що виникли між сторонами, не регулюються нормами ст. 1167 ЦК України.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок компетентного органу, не ґрунтуються на законі.
Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на медико-соціальні експертні комісії дійсно було покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.
«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто діяв на час звернення позивача до суду, на МСЕК не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», а тому підстави для направлення позивача на МСЕК з метою встановлення факту заподіяння моральної шкоди відсутні.
Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням його здоров'я на виробництві та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв'язку з отриманням професійних захворювань, ступінь втрати ним професійної працездатності і визначив її розмір в сумі 12 000 грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач у віці 45 років отримав професійне захворювання та на 40% втратив професійну працездатність, 10 листопада 2003 року його було визнано інвалідом 3 групи безстроково та відновлення стану його здоров'я є неможливим. Внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві йому протипоказана робота в підземних умовах, в контакті з пилом, що вимагало та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Київському районі м. Донецька відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 01 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
М.Ю. Супрун