УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 «14» листопада 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого судді - Любобратцевої Н.І.

Суддів                      - Даніла Н.М.

- Чистякової Т.І.

При секретарі            - Бурової Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Надія» про поновлення на роботі, оплаті вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 02 серпня 2006року,

ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Надія» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги мотивовані тим, що він працював у відповідача мотористом і наказом НОМЕР_1 був звільнений з роботи з 31.05.2006року на підставі ст.. 38 КЗпП України, як тимчасовий робітник. Вважає звільнення незаконним, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням він не писав. Крім того, звільнення проводилося за ініціативою власника, але згоди на його звільнення від профспілки не отримано. Незаконне звільнення призвело до моральних страждань, утраті нормальних життєвих зв'язків, які він оцінює у 1000грн, та просить стягнути на свою користь.

Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 02 серпня 2006року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із необґрунтованості заявлених вимог, колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та законодавству.

Відповідно до положень п.Зч.1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на час виконання певної роботи.

Відповідно до п.2 ч.1.ст 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 ст. 23).

Із матеріалів справи вбачається, що згідно наказу НОМЕР_2 позивач був прийнятий тимчасово на роботу мотористом на період поливного сезону ( а.с.28). Наказом НОМЕР_1 позивача звільнено з роботи як тимчасово працюючого в зв'язку з закінченням поливного сезону. ( а.с.29) Згідно докладної записки головного агронома СВК «Надія», з 25.05.2006року поливний сезон на Спутніковій насосній станції першого відділення закінчений ( а.с.42) Наказом НОМЕР_3 доповнено наказ НОМЕР_1, звільнено ОСОБА_1 з 31.05.2006року по ст. 36 п.2 КЗпП України в зв'язку з закінченням строку полива як тимчасово працюючого ( а.с.44)

   Справа №22- 6437/2005 р.   Головуючий в першій інстанції, суддя - Литвиненко В.П.

                                 Доповідач, суддя - Чистякова Т.І.

Із листа начальника Красноперекопського управління водного господарства, вбачається, що залежно від посіяних культур в кожному господарстві - водокористувачі свій поливний період. (а.с.52)

За таких обставин суд зробив правильний висновок щодо правомірності звільнення позивача. Доводи позивача про те, що його звільнення повинно бути узгоджене з профспілковою організацією, не ґрунтуються на законі.

Згідно з ч.З ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підстві доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Апелянт не надав доказів того, що насосна станція, на якій він працював мотористом, після його звільнення використовувалася для полива і поливний період на цій ділянці продовжувався.

Між тим, доводи апеляційної скарги відносно того, що з позивача безпідставно стягнуті судові витрати, частково обґрунтовані.

Відповідно до п.5 прикінцевих та перехідних положень ЦПК України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України « Про державне мито» позивач звільнений від оплати державного мита.

Відповідно до ч.4 ст. 88 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Таким чином, стягнення з позивача судових витрат в сумі 59грн.50 коп., не ґрунтується на законі.

Між тим, діюче законодавство не передбачає будь - яких пільг по сплаті витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи, тобто стягнення з відповідача вказаних витрат в сумі 30грн є правомірним

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підстави для скасування рішення суду по доводам, наведеним в апеляційній скарзі, відсутні.

Виходячи з наведеного та  керуючись ст.ст. 303, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 02 серпня 2006року по суті залишити без змін. Уточнити резолютивну частину рішення, виключивши з неї вказівку про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судових витрат в сумі 59грн 50 коп.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до  Верховного  Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.