УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді:                       Любобратцевої Н.І.

Суддів:                                            Даніла Н.М.

Чистякової Т.І.

При секретарі:            Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловою площею, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловою площею квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду АР Крим від 21 червня 2006року,

встановила:

В вересні 2005року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловою площею, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачка зареєстрована у квартирі за адресою АДРЕСА_1, однак 29 листопада 1992року відповідачка вивезла з квартири свої речі та з того часу по вищевказаній адресі не проживає. В 1993році шлюб між ними був розірваний. У теперішній час відповідач знаходиться у повторному шлюбі та разом з чоловіком та дитиною проживає у іншому місті, на протязі всього часу оплату за квартиру відповідачка не здійснювала. Він також перебуває у повторному шлюбі, жінка проживає разом з ним у вказаній квартирі. Просив визнати відповідачку такою, що втратила право на користування житловою площею на підставі ст. 71, 72, 107 ЖК України.

В квітні 2006року позивач уточнив свої вимоги і просив визнати відповідачку такою, що втратила право на користування житловою площею на підставі ст. 107 ЖК України, як таку, що вибула на постійне проживання в інше жиле приміщення. Позов в частині вимог, заявлених на підставі ст.. 71, 72 ЖК України просив залишити без розгляду.

ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, звернулась із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні житловою площею квартири, мотивуючі позовні вимоги тим, що вона зареєстрована у спірній квартирі з 1989року. В 1992році у неї з ОСОБА_1 почали псуватися відносини і 22 листопада 1992року після чергового скандалу вона вимушена була піти з квартири, залишивши всі свої особисті речі та речі, придбані за час шлюбу. Після цього, ОСОБА_1 змінив замок на вхідній двері , ключ їй не дав. Потім вони домовились, що ОСОБА_1 не буде виписувати її з квартири, а вона у свою чергу буде повністю оплачувати усі розтрати по квартирі. Впродовж десяти років вона давала гроші на оплату квартири. У теперішній час свого житла вона не має та зареєструватися їй крім цієї квартири більш ні де, просила зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в здійсненні права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, шляхом видачі їй ключів від вхідної двері квартири та не чинити їй перешкод у доступі в квартиру.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 21 червня 2006року у

Справа №22- 5975\ 2006р     Головуючий по першій інстанції: суддя - Корогодіна О.Е.

Доповідач: суддя - Чистякова Т.І.

задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволений, усунуті перешкоди в здійсненні права користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1, шляхом видачі їй ключів від вхідної двері та шляхом вселення ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 у вищевказану квартиру.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити по справі нове рішення про задоволення його позову.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши сторони та представника ОСОБА_2 , колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з їх обгрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та законодавству.

Так, із матеріалів справи вбачається, що сторони по справі є колишнім подружжям. ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_3 прописані у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується копією особистого рахунку. ОСОБА_2 дійсно не проживає у спірній квартирі з 22 листопада 1992року, але вона не мала можливості проживати у вказаній квартирі, оскільки з 1993року в квартирі проживає друга жінка ОСОБА_1 - ОСОБА_4, крім того ОСОБА_1 чинив перешкоди ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою. Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки, в тому числі свідок ОСОБА_4.

За таких обставин судом зроблено правильний висновок відносно задоволення позову ОСОБА_2.

Що стосується позову ОСОБА_1, то при визнанні особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст..107 ЖК України, слід встановити, що особа дійсно вибула на інше постійне місце проживання, яке має статус постійного житла, зареєстрована за цією адресою, крім того, всі повнолітні члени сім'ї, які проживають в даному житловому приміщенні, дали свою згоду на проживання цієї особи та на її реєстрацію за цією адресою.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_2, де за законом не передбачена постійна чи тимчасова реєстрація. Тому, колегія суддів погоджується з висновками суду відносно того, що це місце проживання ОСОБА_2 не може бути визнано постійним та офіційним містом проживання, інше житло у неї відсутнє.

Відповідно до положень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985року з наступними змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 Житлового Кодексу України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

В зв'язку з чим є обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд ухвалив рішення, відмовивши йому одночасно по двох підставах ст. 71 та ст. 107 ЖК України. Оскільки позивач уточнив позовні вимоги і обґрунтовував їх тільки підставами ст. 107 ЖК України, то суд не мав права розглядати також і вимоги, які ґрунтуються на підставах ст. 71, 72 ЖК України. Тому колегія суддів вважає необхідним рішення суду в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі ст.. 71, 72 ЖК України скасувати і залишити позов в цій частині без розгляду.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.. 303, 308,310, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду АР Крим від 21 червня 2006року в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі ст.. 71, 72 ЖК України скасувати і залишити позов в цій частині без розгляду.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.