^УХВАЛА

Іменем України

28 грудня 2006 року                                                                                     м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                                     судді ВОТЬКАНИЧА Ф.А.

суддів                                                 КОНДОРА Р.Ю., СТАНА І.В.

за участю прокурора                        КУРАХА Ю.М.

захисника                                          адвоката ОСОБА_1

засудженого                                      ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 жовтня

2006р.

Цим вироком

ОСОБА_2, мешканця АДРЕСА_1, українця, гр-на України, має на утриманні одну неповнолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого,

засуджено за ст. 345 ч. 2 КК України до 2-х років позбавлення волі із звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим стро­ком на 1 рік.

Ухвалено: запобіжний захід засудженому до вступу вироку в законну силу залишити під­писку про невиїзд; речовий доказ відеокасету зі зйомкою відтворення обстановки і обста­вин події залишити в матеріалах справи.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що 14.02.2006 р. близько 19³⁰ к.ч. він на перевалі „Минчіл" Воловецького району виражався нецензурними словами, по­грожував фізичною розправою, а потім умисно наніс удари рукою в область грудної клі­тини ст. інспектору ДПС взводу супроводу „Кобра" УДАІ УМВС України в Закарпатській обл. ОСОБА_3 при виконанні останнім покладених на нього службових обов'язків, пов'язаних з відпрацюванням Воловецького району по дотриманню Правил дорожнього руху. Внаслідок цих протиправних дій ОСОБА_2, ОСОБА_3 були заподіяні легкі тіле­сні ушкодження.

В апеляції засудженого ОСОБА_2 порушується питання про скасування вироку та закриття справи на підставі ст. 6 п. 2, ст. 213 КПК України через однобічність досудово­го та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, іс­тотне порушення кримінально-процесуального закону. Апелянт вважає, зокрема, що під час досудового слідства було порушено його статус як депутата місцевої ради; належного приводу для порушення кримінальної справи не було; у своїх первісних рапортах потер­пілий та інші працівники міліції не вказували про заподіяння тілесних ушкоджень і він таких не завдавав; у матеріалах справи наявні істотні суперечності щодо характеру тілес­них ушкоджень, які були виявлені у потерпілого, ці суперечності не усунуті і свідчать про заподіяння ушкоджень при обставинах, які не стосуються справи.

Справа № 11-791/2006

Категорія 11-А

Головуюча у 1-й інстанції СОФІЛКАНИЧ О.А.

Доповідач КОНДОР Р.Ю.

Заслухавши доповідь судді, промови засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, які підтримали апеляцію, вказуючи, зокрема, що суд не мотивував у ви­року причини відхилення свідчень працівників Воловецького РВ УМВС, що були на ко­ристь засудженого, не усунув суперечності в даних щодо обставин і характеру заподіяння ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, не звернув увагу на порушення права засудженого на захист, промову прокурора Кураха Ю.М. про необґрунтованість апеляції та законність ви­року, що його слід залишити без зміни, оскільки вина засудженого у вчиненні злочину доведена, обговоривши доводи сторін та перевіривши в їх межах матеріали справи, суд приходить до наступного.

16.03.2006 р. прокурором щодо ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 345 ч. 2 КК України, у зв'язку із спричиненням працівнику міліції ОСОБА_3, який виконував службові обов'язки, тілесних ушкоджень (а.с. 1).

З моменту порушення кримінальної справи і до 05.05.2006 р. слідчі дії з підозрю­ваним ОСОБА_2 не проводилися. Всупереч вимогам ст. 107 КПК України, його не бу-ло допитано одразу після порушення щодо нього кримінальної справи, при цьому відпо­відно до ст. 148 КПК України ні запобіжний захід, ні зобов'язання про явку на виклик слі­дчого до ОСОБА_2 не застосовувалися. Водночас у справі проводилися інші слідчі дії.

Право на захист, передбачене ст. 21 КПК України, підозрюваному було роз'яснене лише 05.05.2006 р. (а.с. 140), протокол про роз'яснення йому прав, передбачених ст. 43¹ КПК України, відсутній.

18.04.2006 р. була призначена судово-медична експертиза потерпілому ОСОБА_3 для встановлення тяжкості і характеру завданих йому тілесних ушкоджень (а.с. 76-77). Питання про те, чи могли виникнути тілесні ушкодження внаслідок падіння людини з висоти власного зросту та удару об тверду поверхню на вирішення експерта не ставило­ся. Не з'ясовувалося й те, як був одягнутий потерпілий, відповідно не ставилося й питання про те, чи могли з урахуванням одягу потерпілого бути йому завдані ці тілесні ушкоджен­ня за наведених ним обставин. Права при призначенні і проведенні експертизи, передба­ченні ст.ст. 43¹) 197 КПК України, ОСОБА_2 роз'яснені не були.

Згідно із висновком судово-медичної експертизи № 41 від 27.04.2006 р., у ОСОБА_3 були виявлені легкі тілесні ушкодження у вигляді синця великого грудного м'яза справа, синця великого грудного м'яза зліва, синця передньо-внутрішньої поверхні лівого колінного суглобу, що могли бути завдані внаслідок ударів затиснутих в кулак рук та взу­тих ніг сторонньої людини (а.с. 166-168). Експертом потерпілий оглядався 15.02.2006 р. (а.с. 27-28).

З цим висновком підозрюваного було ознайомлено лише 16.05.2006 р., ОСОБА_2 з ним не погодився (а.с. 178).

Разом з тим, з протоколу медогляду та листа Воловецької ЦРЛ НОМЕР_1 вбачається, що під час медичного огляду 14.02.2006 р. у ОСОБА_3 були виявлені тілесні ушкодження „садни, забійні рани бокової поверхні шиї, грудної клітки по передній і задній поверхні", а від необхідного медичного обстеження він відмовився (а.с. 14, 53). Про наявність таких тілесних ушкоджень стверджував і сам ОСОБА_3 (а.с. 58-59, 82,333), а також свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 34, 42,122-127, 334).

В свою чергу потерпілий ОСОБА_3 стверджував, що ОСОБА_2 наніс йому декі­лька ударів рукою в ділянку грудної клітини, від чого він послизнувся, впав, та вдарився головою об землю (а.с. 55^-59, 79-82), про це ж показував і свідок ОСОБА_6 (а.с. 119). Од­нак, даних про тілесні ушкодження в області голови потерпілого в справі немає.

ОСОБА_2 заподіяння ним тілесних ушкоджень ОСОБА_3 заперечив.

Отже, справа містить очевидні суперечності щодо характеру завданих потерпілому тілесних ушкоджень.

З матеріалів справи вбачається, що на місце події виїжджали керівники УДАІ Кир-лик В.Ю., Бокоч В.В., Бойчук М.М., які давали вказівки щодо медичного освідування уча­сників події, а також, що про обставини інциденту працівники УДАІ доповідали началь­нику Воловецького РВ УМВС (а.с. 40, 65, 72, 121, 146). Проте, ці особи допитані не були, показання щодо обставин виклику слідчо-оперативної групи Воловецького РВ УМВС та її дій не були належно перевірені, зокрема - шляхом проведення очних ставок. Не переві­рені й показання ОСОБА_2 про те, що про неправомірні, як він вважав, дії працівників міліції він повідомив голову Закарпатської ОДА та начальника УМВС України в Закарпат­ській обл. Це, а також про прибуття на місце події керівництва УДАІ засуджений ствер­джував і в апеляційному суді.

Протокол огляду місця події слідчим у даній справі не складався, а в матеріалах справи знаходяться дві роз'єднані частини копії такого протоколу, складеного слідчим, який не має відношення до справи (а.с. 22-24, 309). Відтворення обстановки і обставин події із засудженим та свідком ОСОБА_7 не проводилося, як не проводилися й очні ставки з цим свідком.

Положення ст.ст. 21, 22 КПК України передбачають, що кримінальна справа має бути розслідувана всебічно, повно і об'єктивно, а підозрюваному має бути забезпечене право на захист. Відповідно до ст.ст. 323-324 КПК України, суд, забезпечивши належний розгляд кримінальної справи, постановляє законний вирок. Підставами для повернення справи на додаткове розслідування є такі неповнота та неправильність досудового слідст­ва, що не можуть бути усунуті в судовому засіданні (ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 4 КПК України). Іс­тотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що унеможливлюють по­становления вироку, передбачені ст. 370 КПК України, а порушення права обвинувачено­го на захист є безумовною підставою для його скасування.

З урахуванням викладеного, оцінивши докази у сукупності, апеляційний суд при­ходить до висновку про часткову обґрунтованість апеляції.

Справа містить суперечливі дані щодо істотних обставин, що відповідно до ст. 64 КПК України мають значення для предмету доказування в ній, ці обставини не з'ясовані, суперечності в доказах не усунуті. Зокрема, наявні суттєві суперечності щодо характеру і обставин заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, хоча саме заподіяння таких є ква­ліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 345 ч.2 КК України. Цього стосуються і доводи засудженого на свій захист. Проте, він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права під час призначення і проведення судово-медичної експертизи, з урахуванням якої йому пред'явлене дане обвинувачення. Для усунення відповідних супе­речностей та встановлення фактичних обставин справи на досудовому слідстві не прове­дені необхідні слідчі дії, що з огляду на їх обсяг, характер та специфіку судового процесу не можуть бути проведені судом.

За таких обставин, апеляцію засудженого слід задовольнити частково, вирок суду першої інстанції - скасувати, кримінальну справу для встановлення і перевірки її факти­чних обставин у сукупності повернути на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, порушення права обвинуваченого на захист. Можли­вості одержання доказів у справі не вичерпані. На даний час питання кваліфікації дій за­судженого та доведеності його вини вирішуватися не можуть.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, -

ухвалив:

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково, вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2006 р. щодо нього -скасувати, кримінальну справу направити прокурору Воловецького району Закар­патської області для організації додаткового розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_2 залишити у вигляді підписки про невиїзд з місця постійного проживання.                                                                                                         

В решті апеляцію залишити без задоволення.