Головуючий суду 1 інстанції - Євтіфієв В.М.

Доповідач - Галан Н.М.

Справа № 432/5458/13-ц

Провадження № 22ц/782/66/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого: Галан Н.М.

суддів: Лісіциної А.І., Назарової М.В.,

при секретарі: Булгаковій М.Е,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Стаханівського міського суду Луганської області від 18 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

20.08.2013р. позивачка звернулась до суду з позовом про визнання втртившим право на житло відповідача, мотивуючи тим, що відповідач без поважної причини не мешкає у спірному будинку з 2004р.

Рішенням суду, яке оскаржується, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням було відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи тим, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як встановлено судом першої інстанції, що з 30.11.1990р. до 14.06.2012р. позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі відповідачем.

Рішенням Стахановського міського суду луганської області від 14.06.2012р. шлюб між сторонами було розірвано.

На підставі мирової угоди сторін, затвердженої ухвалою Стахановського міського суду Луганської області від 02.08.2012р. позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджено відомостями про державну реєстрацію прав від 26.10.2012р.(а.с.7). З 2004 року відповідач у вказаному будинку і до теперішнього часу не проживає. Особистих речей відповідач в будинку не має, але за вказаною адресою зареєстрований згідно довідки квартального комітету від 13.08.2013р.

Згідно ст.61 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку,що між сторонами існують житлові правовідносини, в межах яких вирішується право та обов'язки сторін. Тому посилання позивачки на норми Цивільного кодексу безпідставні, оскільки вона вимагала визнати особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі договору найму.

Проте, в оскаржуваному рішенні судом було вказано, що відповідач, як колишній власник житлового приміщення, до теперішнього часу не уклав договір найму житла, яке знаходиться у приватній власності позивача у письмовій формі, як того вимагає Закон. Тобто, правові підстави на право користування житловим приміщенням у відповідача відсутні. Відтак припинення права власності на вказану квартиру з боку відповідача зобов'язало його звільнити жиле приміщення. Таким чином суд вважав,що позивачем повинно бути заявлено вимоги щодо виселення особи з житлового приміщення з вказаних підстав.

Судова колегія вважає висновок суду таким, що абсолютно не ґрунтується на матеріалах справи з наступних підстав.

В мотивуванні позовних вимог позивачка взагалі не посилалася на існування договору найму між колишнім подружжям, який було наведено судом.

В доводах апеляційної скарги, так само як в обґрунтуванні позовних вимог, ОСОБА_2 посилається на норму ст.319 ЦК України, згідно якої власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Судова колегія погоджується з таким обґрунтуванням позовних вимог у повному обсязі,зважаючи також на наступне.

Відповідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень

На підставі мирової угоди сторін затвердженої ухвалою Стахановського міського суду від 02.08.2012р. позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1,

Право власності на спірний будинок ОСОБА_2 підтверджено витягом про державну реєстрацію прав (а.с.7).

З 2004 року відповідач у вказаному будинку і до теперішнього часу не проживає. Особистих речей відповідач в будинку не має, але за вказаною адресою зареєстрований згідно довідки квартального комітету від 13.08.2013р.

Відповідач був зареєстрований у спірному будинку та мешкав там як чоловік позивачки.

А тому, висновок суду першої інстанції, що припинення права власності на спірний будинок з боку відповідача зобов'язало його звільнити житлове приміщення, через що позивачкою повинно було заявлено вимогу про виселення, є передчасним та суб'єктивним твердженням .

Позивачкою вірно заявлено вимогу про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням, оскільки при розгляді цивільної справи про розірвання шлюбу між сторонами було встановлено, що відповідач фактично не проживає у вказаному будинку з 2005 року.

Відтак судова колегія приходить до висновку, що надані в судовому засіданні в суді першої інстанції докази були неповно досліджені судом,що призвело до хибних висновків при ухваленні оскаржуваного рішення.

Виходячи з положень вимог ст.ст.11,213 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Тому суд не може робити висновків без наявності відповідних доказів.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги є обгрунтованими та дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до вимог 309 ЦПК України у разі неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права,рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304,307,309 ЦПК України, судова колегія , -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Стахановського міського суду Луганської області від 18 грудня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити. Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1

Рішення набуває чинності негайно, але може бути оскаржене у продовж 20 днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: