АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2006 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в
складі головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Кварталової A.M., Плавич Н.Д.
при секретарі - Кодінцевої С.В.
за участі позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, -
встановила:
У серпні 2006 року позивач звернувся до відповідача із позовом в якому зазначив, що є суб'єктом підприємницької діяльності(вантажні перевезення по Україні), 05 квітня 2006 року уклав із відповідачем письмовий трудовий договір про роботу останнього водієм на автомобілі позивача.
Відповідач після повернення з рейсу не повернув до каси гроші, тому 2638 грн. матеріальної шкоди, 1700 грн. грошової компенсації за заподіяну моральну шкоду, 281 грн. судових витрат позивач просить стягнути на свою користь із відповідача.(а.с. 2)
Відповідач позов визнав в частині сум стягнення в розмірі 1200 грн. в іншій частині позовні вимоги і відповідальність заперечував(а.с.28-29) .
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 жовтня 2006 року, позовні вимоги задоволені частково, стягнуто із відповідача на користь позивача 2288 грн. матеріальної шкоди, 1000 грн. грошової компенсації за заподіяну моральну шкоду, 281 грн. судових витрат.(а.с. 31-32)
В апеляційній скарзі, відповідач просить вказане рішення суду скасувати, а справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на недоведеність позивачем вимог, у т.ч. позивач не зазначив, а суд першої інстанції не з'ясував передбачених законом підстав повної матеріальної відповідальності відповідача перед позивачем.
В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали доводи скарги, яку попросили задовольнити, позивач заперечував проти скарги, яку попросив відхилити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, прибувших до суду учасників апеляційного провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частково за наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із загальних підстав відшкодування роботодавцю заподіяної працівником матеріальної шкоди у повному обсязі і при цьому послався на вимоги ЦК України. З таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки він є передчасним, а суд не з'ясував підстав заявлених позовних вимог.
Позивач є суб'єктом підприємницької діяльності, отримав ліцензійну картку, за якою здійснює внутрішні перевезення вантажів.(а.с. 9,11)
Справа № 22ц-6476/06 Категорія ЦП:
Головуючий у першій інстанції Швець В.М. Доповідач Левенець Б.Б.
05 квітня 2006 року сторони уклали безстроковий трудовий договір НОМЕР_1, за п.
2 якого, відповідач зобов'язувався виконувати обов'язки водія, бережливо ставитись до дорученого автомобіля, нести повну матеріальну відповідальність за доручене йому майно, грошові кошти та за збитки нанесені у наслідок своїх неправомірних дій, виконувати інші правила. Цей договір був зареєстрований міськрайонним центром зайнятості(а.с.6-8, 10)
Обґрунтовуючи вимоги відшкодування матеріальної шкоди позивач послався на загальні підстави і умови матеріальної відповідальності за КЗпП України і ЦК України.(а.с.2)
За змістом ст.. З КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. За вказаною нормою для матеріальної відповідальності необхідні юридичні факти: порушення працівником трудових обов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням і шкодою та вина працівника.
Ст.. 134 КЗпП України встановлює перелік випадків і підстав за яких працівника може бути притягнуто до повної матеріальної відповідальності при цьому кожна із цих підстав є самостійною.
За вимог ч. З ст. 10, ст.. 11 ЦПК України позивач, звертаючись до суду із позовними вимогами має зазначити підставу заявлених вимог, у даному випадку, передбачену матеріальним законом підставу притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності, яку суд першої інстанції мав з'ясувати і розглянути справу у межах цих заявлених вимог, перевірити їх обґрунтованість.
Цих вимог матеріального і процесуального закону позивач не дотримав, не звернув увагу на це і суд першої інстанції, задовольняючи вимоги, не обґрунтував висновок про обов'язок працівника відшкодувати моральну шкоду роботодавцю.
За змістом ч. З ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Оскільки суд першої інстанції юридичну сутність правовідносин сторін фактично не з'ясував, норми матеріального закону, які регулюють правовідносини сторін не встановив, не уточнив у позивача з яких підстав він наполягає на повному відшкодуванню відповідачем матеріальної шкоди, не дав оцінку чи є в діях відповідача протиправність поведінки із зазначенням норми матеріального закону, яка передбачає повну матеріальну відповідальність у конкретному випадку, суд апеляційної інстанції не вправі встановлювати ці обставини за власною ініціативою і висловлювати свої судження щодо тих підстав позовних вимог, які не були заявлені позивачем і не були предметом дослідження в суді першої інстанції.
З урахуванням викладеного, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. При розгляді справи по суті суду необхідно уточнити позовні вимоги та вирішити спір відповідно до вимог матеріального та процесуального закону.
Інші доводи скарги не спростовують цих висновків суду, тому мають бути відхилені
Керуючись ст. 303, п.п. 5 ч. 1 ст. 307, ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 жовтня 2006 року скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суду.
Ухвала набирає чинності з часу ії проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо через суд касаційної інстанції.