УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді:                      Любобратцевої Н.І.

Суддів:                                             Даніла Н.М.

Чистякової Т.І.

При секретарі:           Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Державного комітету України у справах національностей і міграції про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в наданні статусу біженця і зобов'язання надати статус біженця, за апеляційною скаргою ОСОБА_1на постанову Залізничного районного суду М.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05.05.2006 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного комітету України у справах національностей і міграції про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в наданні статусу біженця і зобов'язання надати статус біженця.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він громадянин Іраку, за національністю -араб, віросповідання - іслам, був вимушений виїхати з країни, оскільки там ведуться бойові дії угрупуваннями різного толку між собою і проти коаліційних сил, здійснюються терористичні акти, порушуються права людини. З 24.12.2003 р. по 03.06.2004 р. після вибуху біля його кварталу, він незаконно утримувався у в'язниці, де з ним жорстоко поводились. Вважає, що в його країні ситуація нестабільна і небезпечна, будь-які гарантії захисту з боку держави відсутні. У цій ситуації він не може повернутись до Іраку через побоювання, що до нього буде застосоване фізичне насильство.

Постановою Залізничного районного суду М.Сімферополя суду Автономної Республіки Крим від 05.05.2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1до Державного комітету України у справах національностей і міграції про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в наданні статусу біженця і зобов'язання надати статус біженця відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу,  в якій просить  скасувати  постанову  суду як  необгрунтовану, винесену з порушенням норм матеріального і процесуального права.

   Перевіривши   матеріали    справи,    заслухавши   позивача   і    представника

відповідача, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія судів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Справа №22-4734/2006 р.                                     Головуючий в першій

інстанції, суддя - Гнусарев В.К. Доповідач, суддя - Чистякова Т.І.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, 1975 року народження, є громадянином Іраку, за національністю - араб, віросповідання - іслам, народився і постійно проживав в місті Багдад, до України прибув 01.10 2004 р. на запрошення брата ОСОБА_2 строком на 90 днів.

08.10.2004 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання статусу біженця. Рішенням Державного комітету України у справах національностей і міграції НОМЕР_1 йому відмовлено в наданні статусу біженця відповідно до абзацу 5 ст. 10 Закону України „Про біженців" у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абзацом 2 статті 1 вказаного Закону.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку про законність рішення Державного комітету України у справах національностей і міграції про відмову позивачу в наданні статусу біженця. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Посилання апелянта на Закон України „Про біженців" і Конвенцію „Про захист прав і основних свобод людини" є необгрунтованим.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. І Закону України "Про біженців", біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і в наслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.

В абзаці 5 ст. 10 вказаного Закону визначено, що статус біженця не надається, коли відсутні умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 цього Закону.

      Ст. 23 Закону України "Про біженців" встановлює, що Україна співпрацює з Управлянням Верховного Комісара ООН у справах біженців й іншими міжнародними організаціями з метою усунення причин виникнення проблеми біженців, поліпшення їх матеріального становища і вдосконалення правового статусу.

Приписи ст. 13 Конвенції "Про захист прав і основних свобод людини" вимагають від органів державної влади незалежного і глибокого аналізу заяв громадян про наявність достатніх підстав вважати, що існує реальний ризик зазнати поводження, яке заборонено ст. З Конвенції "Про захист прав і основних свобод людини".

Стаття 1 Конвенції "Про статус біженців" передбачає, що людина є біженцем в силу обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, знаходиться за межами країни свої громадянської належності і невзмозі користуватися захистом цієї країни або не має бажання користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань.

Ст.18 ЗУ «Про біженців» покладає обов'язок надати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання про надання статусу біженця, на особу, що звернулась за статусом біженця.

Згідно позиції ООН «Про обов'язки і стандарти доказів в заявах біженців» -обставини, які підтверджують заяву, повинні доводитися самим заявником.

Позивачем не надано доказів того, що при поверненні до Іраку його життю буде загрожувати небезпека, а також те, що він може стати жертвою переслідувань і дискримінації з боку сил коаліції і влади Іраку за ознаками, вказаними в ст. 1 ЗУ «Про біженців».

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції необгрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про виклик до суду свідків спростовуються протоколами судових засідань від 15.03.2006 р. (а.с.42) і від 05.05.2006 р. (а.с.56), згідно з якими таких клопотань заявлено не було. Заперечень на протоколи судових засідань апелянт не приносив, заяв про ознайомлення з протоколами ним також не заявлялось.

Відповідно до ст.ст. 195,200 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.

Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 195, 200 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Постанову Залізничного районного суду М.Сімферополя суду Автономної Республіки Крим від 05.05.2006 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України  протягом одного місяця з дня її проголошення.