Справа  №  22а/3923      Головуючий  в  суді   1-ї  інстанції  Стратович  О.В.

Категорія   39                                    Доповідач  Матюшенко  І.В.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

26  грудня  2006  року  апеляційний  суд  Житомирської  області  в  складі:

головуючого  Матюшенка  І.В.

суддів:   Жизневської  А.В.,   Малахової  Н.М.

при  секретарі  Кульчицькій  І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олевського районного суду від 31 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Олевської міської ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної  шкоди,

встановив:

У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила поновити її на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі та стягнути з Олевської міської ради 1000 грн. на відшкодування моральної  шкоди.

На обґрунтування позову зазначала, що її було звільнено з порушенням трудового законодавства і такими діями  відповідач завдав  їй  моральної  шкоди,   яку  вона  оцінює  в  1000  грн.

Рішенням Олевського районного суду від 31 липня 2006 року у задоволенні   позовних  вимог  ОСОБА_1   відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення її позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права. Зокрема апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового, на її думку, висновку про проведене відповідачем скорочення штатів працівників та не було враховано судом, що її було звільнено під час перебування   її  у  відпустці   та  ще  й  у  вихідний  день.

Представник відповідача заперечує проти                              задоволення

апеляційної  скарги,   вважає  рішення  законним  та  обґрунтованим.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивачки проведено у відповідності до законодавства.   Проте,   такий  висновок  суду  є  помилковим.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 3 січня 2002 року працювала на посаді касира Олевської селищної ради, якій 25 липня 2003 року надано  статус  Міської  ради   (а.с.5,   10).

Відповідно до розпоряджень Олевського міського голови від 20 липня 2005 року НОМЕР_1 (а.с.11) та від ЗО вересня 2005 року НОМЕР_2 (а.с.13) ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2 жовтня 2005 року на підставі п. 1 ст. 4 0  КЗпП  України   (скорочення  штату).

З матеріалів справи (а.с.27,28,29,52) вбачається, що позивачка з   20   липня   по   19   серпня   2005   року   перебувала   на   лікарняному,    а   з

22     серпня    по     2     жовтня    2005    року    -    в    черговій    оплачуваній відпустці.

Відповідно до положень ч. З ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування працівника у відпустці.

За таких обставин звільнення ОСОБА_1 є незаконним і остання підлягає поновленню на роботі. Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Розмір стягнення визначається судом на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями): протягом двох місяців перед звільненням ОСОБА_1 відпрацювала 33 робочі дні (20 у червні та 13 у липні); її заробітна плата становила 531 грн.. у червні та 328 грн. 70 коп. у липні; середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 26 грн. 05 коп. ( (531+328) : (2.0+13) =26.05 грн.). Час вимушеного прогулу становив 312 роб., днів, а тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складатиме 8127 грн.   60  коп.    (26.05   грн.   х  312  роб  днів).

Незаконним звільненням ОСОБА_1 з роботи їй було завдано моральну шкоду, яку апеляційний суд оцінює, з врахуванням обставин справи, в 150 гривень і стягує її з відповідача в порядку ст. 237-1  КЗпП  України.

У решті (стягнення моральної шкоди в сумі 850 грн.) позовні вимоги  задоволенню  не  підлягають.

Керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, апеляційний  суд,

постановив   :.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Олевського районного суду від 31 липня 2006 року скасувати в повному обсязі та ухвалити постанову про часткове задоволення  позову.

Поновити ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1  з  3  жовтня  2005  року.

Стягнути з Олевської Міської ради на користь ОСОБА_1 8127 грн. 60 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 150 грн.   на  відшкодування  моральної  шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і

може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого

адміністративного суду України протягом одного місяця з дня

складення  її  в  повному  обсязі.