УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2006 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Парапана В.Ф.
Суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.
При секретарі: Яні Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 28 вересня 2Q06 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання договору купівлі-продажу дійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та виселення, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2006р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу жилого будинку та визнання права власності.
Вона зазначала, що у квітні 2003р. купила у ОСОБА_2 за 3240 грн. жилий будинок, розташований вАДРЕСА_1.
Гроші вона передала в присутності двох свідків.
Оформити договір купівлі-продажу вони не мали змоги, тому що ОСОБА_2 не мав паспорта громадянина України, а в подальшому відповідач став відмовлятися від оформлення цього договору.
Факт продажу будинку підтверджується і тим, що вона проживає в ньому.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 у серпні 2006р. звернувся
в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про її виселення з
будинку, мотивуючи тим, що восени 2003р. він віддав будинок
ОСОБА_1 у безоплатне користування та догляду за ним на невизначений термін.
Згідно усної домовленості ОСОБА_1 зобов'язалася за першою його вимогою звільнити будинок.
Проте у теперішній час ОСОБА_1 відмовляється звільнити будинок з _тих мотивів, що вона його купила
Посилаючись на ці обставини та вказуючи і на те, що він не продавав будинок, є його власником, позивач на підставі ст.ст. 316, 317, 319, 321, 386, 391 ЦК України, ст.116 ЖК України просив про задоволення його вимог.
Рішенням суду від 28.09.2006 року у первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено.
Справа № 22-6167/2006г Головуючий в 1 інст: Следь В.М.
Категория - 27 Доповідач: Парапан В.Ф.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та про відмову у зустрічному позові, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, яке ухвалене з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 та відмовляючи у позові ОСОБА_1, районний суд обґрунтовано виходив з того, що підстав для визнання угоди - договору купівлі-продажу спірного будинку немає та що ОСОБА_2, як власник будинку, може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння і відшкодуванням завданих збитків.
Разом з тим суд ухвалив рішення, яке не відповідає обставинам справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до п.п.3,4 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення.
Позивачка ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог про укладання з ОСОБА_2 восени 2003р. договору купівлі-продажу спірного будинку за 3240 грн., посилалася на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та фактом її проживання у будинку.
Вирішуючи ці вимоги, суд вважав, що вони регулюються ст.ст. 218, 657 ЦК України 2003р.
Проте цей висновок суду є помилковим.
Згідно із ч.1 ст.5 ЦК України 2003р., акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
ЦК України 2003р. набрав чинності з 1 січня 2004р. І він не має зворотної дії в спірних правовідносинах.
Правовідносини, які виникли між сторонами по укладанню договору купівлі-продажу будинку, мали місце у квітні 2003р. І вони регулюються нормами ЦК УРСР 1963р.
Тому при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 суду необхідно було керуватися ЦК УРСР.
Згідно із ст.ст.46, 47, 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку мав бути укладений у нотаріальній формі, недодержання якої позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилання для підтвердження угоди на показання свідків.
Матеріалами справи встановлено і це не оспорюється у апеляційній скарзі, що договір купівлі-продажу житлового будинку між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не був оформлений ні в нотаріальній, ні в письмовій формі. ОСОБА_1 на підтвердження укладання договору купівлі-продажу жилого будинку посилається лише на показання двох свідків. ОСОБА_2 заперечує проти укладання такого договору.
Відповідно до вимог ст.ст 47, 227 ЦК УРСР недодержання
нотаріальної форми посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку тягне недійсність цього договору.
Тому правових підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу жилого будинку та визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок у справі відсутні.
Відповідно до положень ст.48 Закону України від 7 лютого 1991р.»Про власність» та ст.391 ЦК України власник може вимагати усунення будь-яких порушень \перешкод\ його права, хоча б ці порушення і не були пов'язані із позбавленням володіння.
Згідно із вимогами ст.811 ЦК України 2003р. та ст. 158 ЖК України договір найму жилого приміщення у будинках укладається у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється.
Такого письмового договору сторони між собою не укладали.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 у визначеному законом порядку 31.07.2002р. купив у АДРЕСА_1 житловий будинок, глинобитний, вкритий шифером, позначений на плані літерою А, житловою площею 14.0 кв.м., літня кухня Б, сарай В і погреб Г. У травні 2003р. ОСОБА_2 віддав зазначений будинок ОСОБА_1 у безоплатне користування та догляду за ним на невизначений термін. Сторони також між собою домовилися що за першою вимогою ОСОБА_1звільнить цей будинок. Але з літа 2006р. вона відмовляється це зробити.
Оскільки ОСОБА_1 не довела у судовому засіданні, що вона на підставі договору, укладеному у встановленому законом порядку, є власником, наймачем або іншим шляхом правомірно володіє та користується будинком, вона на підставі ст.818 ЦК України набула статус тимчасового мешканця. Тимчасовий мешканець самостійного права користування житлом не набуває, тому ОСОБА_1 підлягає виселенню зі спірного будинку без надання іншого житла.
В рішенні суду та в апеляційній скарзі без достатніх на то підстав зазначено, що ОСОБА_1 користується спірним будинком за договором найму житла, тому що відсутній письмовий договір житлового найму або будь-які письмові докази про це.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони наведене не спростовують.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 п.п.З, 4, 313-314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Колимського районного суду Одеської області від 28 вересня 2006 р. скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2задовольнити.
ОСОБА_1виселити з домоволодіння, загальною площею 26,-7 кв.м., розташованого в АДРЕСА_1 на земельній ділянці 3400 кв.м. яке належить на праві власності ОСОБА_2, без надання їй іншого жилого приміщення.
У позові ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок відмовити.
Головуючий
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.