АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2006 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючого: Парапана В.Ф.
Суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.
при секретарі: Яні Н.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області на постанову Балтського районного суду Одеської області від 29 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області про визнання незаконною бездіяльність та стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги, -
встановила:
6.06.2006р. позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому зазначав, що він є учасником бойових дій.
Відповідно до ст.22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року, зі змінами №3551-Х11, держава Україна зобов'язалась виплачувати йому щорічно до 05 травня, одноразову щорічну допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Статтею 2 названого закону передбачено, що нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни є недійсними.
Однак у порушення вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи із конкретних сум виплат щорічної допомоги, які встановлені Законами України «Про державний бюджет України» на 2003,2004,2005 роки, відповідач виплатив йому лише 460 грн.
Тому позивач просив суд визнати дії відповідача протиправними, зобов'язати його провести нарахування та виплатити позивачу суму недоплаченої одноразової щорічної допомоги учасникам бойових дій в розмірі 1898,75гр.
Постановою суду від 29.06.200броку позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач просить постанову суду скасувати, прийняти нове
рішення про відмову у позові, оскільки судом першої інстанції порушені норми матеріального
права, зокрема, не застосовані Закони України «Про Державний бюджет України» на 2003-
2005 роки та не враховані фінансові можливості держави.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Справа № 22а-1582/06
Головуючий у першій інстанції П.І.Б. Категорія АП: 38
Доповідач П.І.Б.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2. (а.с.9).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р.№3551-ХІ 1 зі змінами, щорічно, до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
У 2003 році Кабінет Міністрів України своєю постановою від 13.03.2002р. № 279 визначив мінімальну пенсію у сумі 47,3 грн., у 2004 році розмір мінімальної пенсії за віком становив 50 грн. (постанова КМУ №544 від 15.04.2003р.).
У 2005 році розмір мінімальної пенсії за віком встановлений ст.28 ч.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. у розмірі прожиткового мінімуму і відповідно до ст.1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік» від 19.10.2004р. № 2089 становив 332 грн. на місяць на одну особу, яка втратила працездатність.
Таким чином позивачу - учаснику бойових дій, повинні бути сплачені:
· у 2003 році - 236,50 грн. (47,3*5);
· у 2004 році - 250 грн. (50 грн. * 5);
- у 2005 році - 1660 грн. (332 грн. * 5), всього 2146 грн. 50 коп.
Однак виплати були здійснені на підставі Законів України «Про державний бюджет»:
· на 2003 рік від 26.12.2002р. № 380-1V (ст. 28 Закону) у сумі 90 грн.;
· на 2004 рік від 27.11.2003р. № 1344 - IV (ст. 44 Закону) у сумі 120 грн.;
· на 2005 рік від 23.12.2004р. № 2285-1V (ст. 34 Закону) у сумі 250 грн., всього позивач отримав 460 грн.
Проаналізувавши діюче національне законодавство, суд першої інстанції оцінив зміст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 - IV від 09.07.2003р. з точки зору його відповідності Конституції України, яка згідно ст.8 має найвищу юридичну силу, прийшов до висновку про те, що, виходячи із вимог ст. 22 Конституції України при прийнятті нових Законів або внесенні змін до чинних законів держава не вправі допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни, Закон відносно яких (№ 3551-ХП) встановив, що нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
При цьому слід виходити з правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.
Для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (ст. 48 . Конституції України (254к/96-ВР), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом ( частина третя статті 46 Конституції України), тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85, пункту 19 частини першої статті 92 Конституції України (254к/ 96-ВР) надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5 -pп/2002(v005p710-02) у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що практика ревізування пільг, компенсацій і гарантій триває, зокрема, на підставі частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) щорічно, до 5 травня, інвалідам війни повинна виплачуватись разова грошова допомога у розмірах: інваліда 1 групи - десять мінімальних пенсій за віком; 2 групи - вісім мінімальних пенсій за віком; 3 групи -сім мінімальних пенсій за віком. Проте статтею 44 Закону (1344-15) розміри такої допомоги зменшено.
Це, як зазначив Конституційний Суд України, суперечить вимогам статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гаранта їх соціального захисту» (3551-12), згідно з якою права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни (частина друга); нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними (частина третя).
Тому Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР), тобто є неконституційними положення, зокрема ст.44 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» (1344-15), яким встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни 1 групи-195 грн., інвалідам війни 2 групи - 160 грн., інвалідам війни 3 групи - 130 грн., учасникам бойових дій - 120 грн., особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, -195 грн., членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаний за життя інвалідами - 65 грн.
З таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що положення Законів «Про Державний бюджет України», не можуть бути застосовані , оскільки вони суперечать нормам Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ст.22 ч.З Конституції України (254к/96-ВР).
Згідно ст. 17 ч.1 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична ...особа має право
мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в
інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами
міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст. 1 ч.1 Протоколу №1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «ОСОБА_2 проти України» (заява НОМЕР_1) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішеная суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26 рішення ОСОБА_2 проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі ОСОБА_4проти Росії, НОМЕР_3).
З таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного - ст.1 ч.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Тому доводи у скарзі про посилання на відсутність фінансових можливостей держави не можуть бути прийняті до уваги.
Посилання апелянта на те, що спеціальний Закон (lex specialis) тобто Закон України , «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким встановлені пільги для ветеранів війни, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату разової щорічної допомоги учаснику бойових дій до Дня Перемоги є чинним тобто не скасовані, не змінені, і позивач, який є учасником бойових дій має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Прийнявши до уваги, що доводи позивача є особливими, мають відношення до справи та є важливими, суд першої інстанції, маючи певні повноваження на вирішення питань конституційності, що виникли у межах цивільного провадження, проаналізував їх з цієї точки зору, і тим самим виконав свої обов'язки за ст. 6 п. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо права на справедливий суд, на що звернув увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі ОСОБА_3 проти України (див.Саsе Pronina v. Ukraine, application no.63566/00 ).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Однак, зобов'язуючи відповідача нарахувати і виплатити позивачу разову щорічну допомогу у сумі 1898 грн. 75 коп., суд першої інстанції, помилково виходив з того, що у 2004р. розмір мінімальної пенсії складав - 92 грн. 45 коп.
Згідно постанови КМУ №544 від 15.04,2003р. (п.1 »а») з 01.07.03р. мінімальний розмір пенсій збільшено лише до 50 грн.
Зважаючи на викладене, розрахунок разової грошової допомоги повинен становити 2146 грн. 50 коп. (2003р. - 47,3*5=236, 5; 2004р. -50*5=250; 2005р. - 332*5-1660). Позивачу виплачено у 2003-2005р.-460грн., тому заборгованість по разовій щорічній допомозі станове -1686 грн. 50 коп. (2146,5 -460).
У зв'язку з цим, постанова суду підлягає зміні із викладенням її резолютивної частини у
новій редакції.
Керуючись ст.ст. 195, 198 ч.1 п.2, 201 ч.1 п.1, 205, 207 КАС України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області ,-
постановила:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області - задовольнити частково.
Постанову Балтського районного суду Одеської області від 29 червня 2006 року -змінити, виклавши її резолютивну частину у новій редакції:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати незаконною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області по недонарахуванню й невиплаті у 2003-2005р р. разової щорічної грошової допомоги ОСОБА_1., як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Балтської районної державної адміністрації Одеської області провести нарахування й виплату ОСОБА_1 недоплаченої разової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій у сумі 1686 грн. 50 коп. (одна тисяча шістсот вісімдесят шість грн. 50 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Постанова апеляційного суду суддів може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом місяця, з моменту її проголошення.