269/6307/13-ц
№ 2/269/356/2014
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10 квітня 2014 року Совєтський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі:
головуючого судді Мельника Ю.А.
при секретарі Кондратьєвій І.О.
за участю представника позивача Гладишенко Ю.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Макіївка цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Макіївтепломережа» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплопостачання, -
В С Т А Н О В И В :
30.12.2013 року комунальне підприємство «Макіївтепломережа»звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати наданих послуг з централізованого теплопостачання, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачем у порушення зобов'язань тривалий час не здійснюється оплата послуг з теплопостачання.
В обґрунтування вимог представник КП «Макіївтепломережа» зазначила, що відповідач ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, - та користується послугами з постачання теплової енергії, які надаються централізовано, відповідно до встановленого порядку комунальним підприємством як суб'єктом господарювання. В порушення умов ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ст.160, 162 ЖК України, власник своєчасно не вносив оплату послуг теплопостачання, внаслідок чого за період з 01.11.2000 року по 01.11.2013 рік на особовому рахунку відповідача склалась заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 12566.78 гривень, яка підлягає стягненню, та судовий збір /а.с.2/.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, зазначила, що відповідач, який є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, - користуються послугами з постачання теплової енергії, які надаються централізовано, відповідно до встановленого порядку комунальним підприємством як суб'єктом господарювання. Вказаний будинок перебуває на балансі ОСББ «Аркадія, 8», яке забезпечує розподіл та регулювання подачі теплової енергії по квартирам через внутрішньобудинкову систему. За спірний період балансоутримувачем житла та контролерами КП «Макіївтепломережа» систематично складалися акти готовності житлового будинку до опалювального періоду, а комунальним підприємством - щорічно акти на включення опалення. Відповідач, не зважаючи на фактичні договірні відносини між ними, оплату послуг за спожиту теплову енергію в порушення положень частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не здійснює, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 12566.78 гривень за період з 01.11.2000 року по 01.11.2013 рік. Даний житловий будинок було прийнято в експлуатацію з системою централізованого теплопостачання. Власник чи наймач квартири не має права самовільно змінювати систему опалення житлового будинку та здійснювати відключення від мереж централізованого опалення. Виключення комунальним підприємством «Макіївтепломережа» осіб з числа споживачів теплової енергії та припинення нарахувань оплати за послуги теплопостачання по даній квартирі у відповідності до вимог чинного законодавства можливо на підставі затвердженого міжвідомчою комісією органа виконавчої влади акта на відключення від мереж централізованого опалення. Квартиру відповідач отримав у власність на підставі договору дарування в лютому 2007 року, тому і заборгованість зі сплати послуг з водопостачання та водовідведення підлягає стягненню з моменту утворення, оскільки обдарований прийняв у дар не лише квартиру, а й борги, які є зі сплати комунальних послуг в цю квартиру. Посилаючись на наведені обставини, представник позивача вважає, що відсутні законні підстави від звільнення відповідача від оплати послуг з теплопостачання, тому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 12197.39 гривень з урахуванням сплати в листопаді 2013 року послуг з теплопостачання у розмірі 369.39 гривень, та понесені ними витрати на сплату судового збору в розмірі 229.40 гривень.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення заявлених позовних вимог заперечувала, надала суду письмові заперечення, в яких зазначила, що довіритель ОСОБА_2 став власником квартири лише 23.02.2007 року, тому за період з 01.11.2000 року по 23.02.2007 рік не був споживачем теплової енергії. В спірній квартирі він не зареєстрований, в цей період в квартирі були зареєстровані та мешкали зовсім інші особи, до яких позивач не пред'являв ніяких позовних вимог. В позовній заяві КП «Макіївтепломережа» посилається на ст. 160, 162 ЖК України, що не регулюють вказані правові відносини. Будь-якої угоди на постачання теплової енергії відповідач ОСОБА_2 з позивачем не укладав, послуги за спірний період не отримував. 13.11.2012 року ОСОБА_2 звернувся до КП «Макіївтепломережа» для переоформлення особового рахунку, встановлення приборів опалення в квартирі та укладення договору на постачання теплової енергії. В жовтні 2013 року ОСОБА_2 повідомив позивача про встановлення приладів централізованого опалення в квартирі та просив розпочати нарахування за послуги з теплопостачання. Просить застосувати строк позовної давності до заборгованості з теплопостачання.
В судовому засіданні представник позивача підтримала письмові заперечення, додавши, що з 2007 року в квартирі проживали стороні особи - сім'я ОСОБА_4 , ніяких стосунків чи угод з відповідачем останні не укладали. На момент укладення угоди в лютому 2007 року спірна квартира знаходилась в жилому стані, в квартирі були батареї, в той час послуги з теплопостачання надавались. Проте після проживання вищезазначених осіб квартира прийшла в непридатний для проживання стан, прилади опалення були демонтовані. В травні 2011 року довіритель зареєстрував своє право власності в КП «БТІ м.Макіївки». В наступний час в квартирі зроблено ремонт, відновлено теплопостачання. За жовтень 2013 року відповідачем було сплачено 369.39 гривень. Наполягає на застосуванні строку позовної давності та відмови в позові.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог встановив наступне.
Комунальне підприємство «Макіївтепломережа» є юридичною особою, з 08 червня 2001 року зареєстроване в Єдиному державному реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).
Згідно до Статуту КП «Макіївтепломеража» є самостійним суб'єктом господарювання. Метою діяльності підприємства є виробництво, транспортування і постачання теплової енергії, пари та гарячої води споживачам (підприємствам, організаціям та населенню міста) на підставі укладених договорів; задоволення потреб ринку у наданні послуг належної якості (робіт, продукції) власного виробництва; забезпечення економічних та соціальних інтересів трудового колективу підприємства за рахунок отриманого прибутку.
На підставі ліцензій /а.с.90-93/ та рішення Макіївської міської ради №1619 від 01.12.2005 року /а.с.38/ КП «Макіївтепломеража» надає послуги з виробництва, транспортування і постачання теплової енергії споживачам в АДРЕСА_1, в якому знаходиться квартира відповідача.
За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Донецькій області від 22.01.2014 року ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_2.
Аналогічний факт про реєстрацію відповідача не в спірній квартирі підтверджує довіреність від 27.10.2012 року /а.с.10/.
Відповідно до наданого правовстановлюючого документу: договору дарування квартири від 23.02.2007 року, що завірений нотаріально, - квартира за адресою: АДРЕСА_1, - була подарована ОСОБА_2 23.02.2007 року /а.с.27-30/. В договорі зазначено, що квартира складається з двох кімнат загальною площею 43.66 кв. м, в тому числі житловою - 29.86 кв. м. В пункті 1.5 договору зазначено, що під час дарування квартира візуально оглянута «обдарованим» (ОСОБА_2), недоліків, які б перешкоджали б її використанню за призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій до «дарувальників» щодо якісних характеристик відчужуваної квартири «обдарований» не має.
Право власності відповідача ОСОБА_2 зареєстроване у державного реєстратора 25.05.2011 року, на час реєстрації договору - в КП «Бюро технічної інвентаризації м.Макіївки», що підтверджує надана копія витягу з Реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно №30086100 від 25.05.2011 року /а.с.31, 63/
З представленого позивачем розрахунку по спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, - особовий рахунок НОМЕР_1 відкритий на ОСОБА_2, заборгованість з оплати централізованого теплопостачання за період з 01.11.2000 року по 01.11.2013 рік становить 12566.78 гривні /а.с.3-9/. Згідно розрахунку заборгованість з теплопостачання у спірну квартиру утворилась за опалювані періоди:
- з 01.10.2000 року по 01.05.2001 рік;
- з 01.10.2001 року по 01.05.2002 рік;
- з 01.10.2002 року по 01.05.2003 рік;
- з 01.10.2003 року по 01.05.2004 рік;
- з 01.10.2004 року по 01.05.2005 рік;
- з 01.10.2005 року по 01.06.2006 рік;
- з 01.10.2006 року по 01.05.2007 рік;
- з 01.10.2007 року по 01.06.2008 рік;
- з 01.10.2008 року по 01.05.2009 рік;
- з 01.10.2009 року по 01.05.2010 рік;
- з 01.10.2010 року по 01.05.2011 рік;
- з 01.10.2011 року по 01.05.2012 рік;
- з 01.10.2012 року по 01.05.2013 рік, за вказаний період нарахування по наданню послуг з теплопостачання не відбувалось;
- з 01.10.2013 року по 01.11.2013 рік.
Згідно розрахунку протягом періоду з 01.11.2000 року по 01.11.2013 рік за особовим рахунком НОМЕР_1 на спірну квартиру не було жодної оплати.
Враховуючи наведені обставини, суд визнає, що між сторонами: комунальним підприємством «Макіївтепломережа» як суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання послуг з теплопостачання, та власником квартири ОСОБА_2 - фізичною особою, склалися спірні правовідносини у сфері надання і оплати комунальних послуг, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV (з відповідними змінами) «Про житлово-комунальні послуги»(далі - Закон).
Частиною першою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Комунальні послуги, як убачається зі змісту статті 1 Закону «Про житлово-комунальні послуги», це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до пунктів 1-4 статті 13 наведеного Закону залежно від функціонального призначення визначено перелік житлово-комунальних послуги, які поділяються зокрема на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального значення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
За приписами статті 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору.
Вказаний обов'язок споживача щодо укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії також передбачений положеннями частини третьої статті 24 Закону України від 02 червня 2005 року № 2633-ІV «Про теплопостачання».
Таким чином, необхідність укладення договору на надання комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін. Однак дана вимога Закону сторонами спірних правовідносин не виконана.
Між тим відсутність договору відповідно до вимог чинного цивільного законодавства України не є підставою для звільнення споживачів від оплати послуг з централізованого теплопостачання, оскільки згідно з частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Такою дією є надання комунальних послуг позивачем та їх отримання відповідачами.
Статтею 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Чинним Цивільним кодексом України, нормами Законів України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання» не передбачена недійсність договору про надання комунальних послуг у випадку недодержання сторонами його письмової форми.
Матеріалами справи підтверджено, що квартира відповідача розташована в багатоповерховому будинку, який підключений до мережі централізованого опалення; постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_1, в якому знаходиться квартира відповідача, - відбувалось на протязі зазначеного в позовній заяві періоді, про що свідчать акти про включення опалення та відключення опалення, складені спільною комісією балансоутримувача будинку та КП «Макіївтепломережа»/а.с.39-59/; на ім'я відповідача ОСОБА_2 відкрито особовий рахунок теплопостачальним підприємством НОМЕР_1, що свідчить про фактичне існування між сторонами договірних відносин з приводу постачання та споживання теплової енергії.
За таких обставин, при вирішенні спірних правовідносин суд виходить із обсягу прав і обов'язків сторін відповідно до чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є надання послуг з постачання теплової енергії, та фізичної особи, яка отримує зазначені комунальні послуги.
Питання надання послуг з теплопостачання та відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Положеннями пунктів 24, 25 Правил споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Відповідно до пункту 26 цих Правил відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Самовільне відключення від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Норми Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого постачання, затвердженим наказом Міністерство будівництва; архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22 листопада 2005 року в редакції наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 169, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2007 року за № 1320/14587 зазнали змін. Визначена зміна назви вказаного порядку на назву «Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого постачання», що тим самим визначає можливість відключення лише будинку в цілому, а не окремих його приміщень. У пункті 2.1 Порядку встановлено, що для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. У цій заяві зазначається причини відключення
Відповідно до вимог законодавства єдиною підставою для зняття споживачів з обліку і припинення нарахувань є акт про відключення, затверджений Комісією.
Зазначений акт про відключення спірної квартири від централізованого опалення не був складений ні попередніми власниками квартири, ні відповідачем ОСОБА_2, цей факт визнаний сторонами, тому у відповідності вимог ст. 61 ЦПК України не потребує доведенню.
Таким чином кватира відповідача не була відключена у відповідності із діючим законодавством від мереж централізованого опалення, тому надані стороною відповідача письмові докази:
- заява щодо надання дозволу на підключення від 23.11.2012 року /а.с.65/,
- акт обстеження від 02.10.2012 року про обстеження квартири відповідача та встановлення факту відсутності приладів опалення /а.с.66/,
- акт обстеження від 20.06.2012 року про обстеження квартири відповідача та встановлення факту відсутності приладів опалення /а.с.67/;
- попередження колекторської компанії /а.с.70, 71/,
- лист КП «Макіївтепломережі» від 26.11.2012 року /а.с.73/;
- заява відповідача на надання дозволу на поновлення системи централізованого опалення від 27.12.2012 року /а.с.74/;
- лист ОСББ «АРКАДІЯ,8» від 24.12.2012 року /а.с.75/, -.
тільки підтверджують що квартира відповідача «офіційно від мереж централізованого опалення не відключена, радіатори опалення демонтовані без дозволу балансоутримувача, самовільно, відповідачу запропоновано поновити теплопостачання шляхом встановлення радіаторів. Зазначені письмові докази не мають юридичного значення при вирішенні питання щодо відмови в стягненні заборгованості за надані послуги з теплопостачання за заявлений період.
Відповідно до наданого розрахунку позивача за період опалення з 1 жовтня 2012 року по 1 травня 2013 року, було зроблено перерахунок надання послуг з теплопостачання в квартиру відповідача, та в цей період не було проведено нарахувань, оскільки відповідач в цей період займався роботами по відновлюванню системи централізованого опалення, надані стороною відповідача акт обстеження стану квартири відповідача від 02.11.2012 року /а.с.66/ був врахований при нарахуванні заборгованості з теплопостачання.
Надані стороною відповідача акти обстеження спірної квартири від 24.12.2011 року /а.с.94/ та від 29.12.2010 року /а.с.95/ щодо відсутності приладів опалення в цій оселі до КП «Макіївтепломережа» не надходили, стороною відповідача не було надано доказу на підтвердження вручення зазначених актів позивачу, тому в цей період відбулось нарахування за надані послуги теплопостачання.
На момент розгляду справи у суді в квартирі відповідача ОСОБА_2 поновлено систему централізованого опалення, про що свідчить наданий акт обстеження ОСББ «АРКАДІЯ,8» від 30.09.2013 року /а.с.78/ , відповідач користується послугами з теплопостачання, про що свідчить копія квитанції про сплату послуг з теплопостачання від 14.11.2013 року за послуги надані в жовтні 2013 року у сумі 369.39 гривень /а.с.79/.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що квартира відповідача в період часу з 01.11.2000 року по 01.11.2013 рік не була відключена від мереж централізованого опалення у встановленому законом порядку, у той час як Комунальне підприємство «Макіївтепломережа» надання послуг з теплопостачання по житловому будинку не припинило.
У даному випадку позивач як теплопостачальна організація не вправі припинити нарахування оплати за послуги з теплопостачання, а для відповідача самовільне відключення їх квартири від системи централізованого опалення не породжує правових наслідків з несплати платежів за послуги з теплопостачання тому відсутні законні підстави від звільнення відповідача від відповідальності перед КП «Макіївтепломережа» щодо оплати фактично наданих, але не використаних комунальних послуг.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Приписами пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Це положення носить юридично обов'язковий характер і підлягає виконанню учасниками договірних правовідносин.
Згідно з пунктами 18 і 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
З інформації та наданого комунальним підприємством «Макіївтепломережа» розрахунку про нарахування та оплату поточних комунальних платежів з централізованого теплопостачання по спірній квартирі убачається, що за період з 01.11.2000 року по 01.11.2013 рік заборгованість за спожиту теплову енергію становить 12197.39 гривень з урахуванням оплати відповідачем в листопаді 2013 року наданих послуг теплопостачання в жовтні 2013 року у розмірі 369.39 гривень.
Відповідно до пункту 32 Правил споживач має право на несплату вартості послуг лише в разі їх ненадання виконавцем або припинення надання в установленому порядку за письмовою заявою споживача.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що комунальне підприємство «Макіївтепломережа» у спірний період надавало на об'єкт споживання комунальні послуги з централізованого опалення. Суб'єктом господарювання у відповідних випадках неналежного надання послуг з теплопостачання по даному житловому будинку здійснювався перерахунок вартості послуг по кожній квартирі.
Згідно з частиною 3 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» органи місцевого самоврядування затверджують ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК).
Положеннями частин 1-3 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 отримав у подарунок спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, - 23.02.2007 року на підставі нотаріально посвідченого договору дарування.
Стаття 717 ЦК України передбачає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Будь-яких обов'язків щодо сплати комунальних послуг за попередні роки, що покладаються на обдарованого, не передбачено ні законом, ні договором. Тому ствердження представника позивача, що якщо відповідач ОСОБА_2 отримав в якості подарунка квартиру, то він має відповідати за боргами з виплати комунальних послуг за попередніх власників - є хибними і законодавством такий обов'язок відповідача не передбачений.
Проте в заявлених вимогах підлягає обов'язковому з'ясуванню виникнення права власності у ОСОБА_2 на подаровану квартиру.
На загальних правилах відповідно до ст. 722 ЦК України виникнення права власності на дарунок у обдаровуваної особи у більшості випадків відбувається в момент прийняття нею дарунку. Тобто момент прийняття дарунку збігається у часі з моментом виникнення на нього права власності. Проте відповідно до загальних вимог ЦК у певних випадках право власності на річ до набувача може перейти лише після того, як правочину, на підставі якого така річ відчужується, буде надано встановлену законом форму. Зокрема, відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 334 ЦК право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо ж договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, яка обов'язково застосовується до виникнення права власності та інших речових прав на нерухомі речі (ст. 182 ЦК).
Нотаріально посвідчений договір дарування квартири від 23.02.2007 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрував у державного реєстратора, на час реєстрації - КП «БТІ м.Макіївки», - 25.05.2011 року, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав №30086100 /а.с31, 63/, та відповідь КУ «Макіївський міський архів» №02-36 від 25.02.2014 року.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що предметом договору дарування від 23.02.2007 року є нерухома річ, право власності на неї у обдаровуваного (ОСОБА_2) виникло лише з моменту державної реєстрації договору, тобто 25.05.2011 року.
Саме з цієї дати ОСОБА_2 становиться власником квартири, за надання комунальних послуг в яку стає відповідальним.
Враховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем ОСОБА_2, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, - з 25.05.2011 року порушено виконання зобов'язання з оплати фактично наданих КП «Макіївтепломережа» послуг з централізованого теплопостачання, чим заподіяно матеріальну шкоду позивачу. Стороною відповідача не представлено суду об'єктивних доказів, що це сталося не з його вини. Посилання на відсутність опалення в квартирі не може бути підставою для звільнення від оплати, оскільки на відключення від системи централізованого опалення існує інший порядок і вимоги, які відповідач не виконав і не отримав відповідний дозвіл.
Суд визнає правильним наданий позивачем розрахунок терміну та суми заборгованості по оплаті наданих послуг з централізованого опалення спірної квартири, який відповідає встановленому законодавством порядку і затвердженим тарифам.
За період заборгованості з оплати послуг з теплопостачання з 25.05.2011 року по 01.11.2013 рік строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України в три роки. Наслідки спливу позовної давності передбачені ст. 267 ЦК України, зокрема згідно з частинами 3, 4, 5 цієї статті позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивач звернувся до суду 30.12.2013 року, в межах строку позовної давності /а.с.2/.
За таких обставин підлягає стягненню на користь позивача заборгованість по сплаті послуг з теплопостачання за період з 25.05.2011 року по 01.11.2013 рік в сумі 2144.72 гривень з відповідача ОСОБА_2 з урахуванням оплати за послуги теплопостачання за жовтень 2013 року у розмірі 369.39 гривень, сплачені в листопаді 2013 року.
Виходячи із закріпленого в статті 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд за основу приймає період та, зокрема первісну та кінцеву дати стягнення заборгованості, визначені позивачем.
Позивачем, на користь якого ухвалене рішення, документально підтверджені понесені витрати про сплату судового збору в сумі 229.40 грн., які відповідно до вимог статті 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2, - на користь КП «Макіївтепломережа» пропорційно задоволених вимог.
Керуючись статтями 11, 60, 82, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов Комунального підприємства «Макіївтепломережа» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплопостачання - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2:
· на користь КП „Макіївтепломережа" на р/рахунок 26005011453801 ПАТ «Альфа-Банк» м. Київ МФО 300346, код 31534547, заборгованість за відпущену теплову енергію в квартиру за адресою: АДРЕСА_1, - в сумі 2144.72 гривень за період з 25.05.2011 року по 01.11.2013 рік;
· судовий збір у розмірі 39.15 гривень на користь КП „Макіївтепломережа" на р/рахунок 26005011453801 в ПАТ «Альфа-Банк» м. Київ МФО 300346, код 31534547.
В іншій частині позовних вимог КП «Макіївтепломережа» відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення в Апеляційний суд Донецької області, через даний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ю. А. Мельник