Справа № 424/4100/14-к
Провадження № 11кп/782/537/14
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2014 травня травня місяця 20 дня
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого судді Бас О.Є.
Суддів Руденко В.В. та Кошелєва Б.Ф.
з участю прокурора Скворцової А.Ю.
захисника ОСОБА_1
при секретарі Сотниковій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську кримінальне провадження за апеляційною скаргою, поданою обвинуваченим ОСОБА_2 на вирок Ровеньківського міського суду Луганської області від 18 лютого 2014 року -
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець Якимівського району, Запорізької області, громадянин України,
українець, з неповною середньою освітою, не одружений, який навчався до
затримання у Ровеньківському професійному ліцеї № 77, не працюючий,
судимий: 21.05.2013 року Ровеньківським міським судом Луганської області
за ст.186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі з застосуванням
ст. 75, 76 КК України з іспитовим строком 2 (два) роки, який мешкає за
адресою: АДРЕСА_2,
визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. ст. 186 ч.3, 15 ч.3 -
186 ч.3 КК України та йому призначено покарання:
за ст. 186 ч.3 КК України - 4 роки 6 місяців позбавлення волі;
за ст.ст.15 ч.3-186 ч.3 КК України - 4 роки позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 років 6 місяців.
Вирок Ровеньківського міського суду Луганської області від 21.05.2013 року, яким ОСОБА_2 засуджено за ст. 186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України з іспитовим строком на 2 роки - залишено до самостійного виконання.
Запобіжний захід залишений у вигляді тримання під вартою. Строк покарання обчислено з 18 години 30 хвилин 28.04.2013р.
Також вироком Ровеньківського міського суду Луганської області від 18 лютого 2014 року засуджено ОСОБА_3 за ст. 186 ч.3 КК України, ОСОБА_4 за ст. 15 ч.3-186 ч.3 КК України та ОСОБА_5 за ст. 15 ч.3-186 ч.3 КК України, але даний вирок ніким з них не оскаржується.
Стягнуто з ОСОБА_2, а у разі відсутності коштів з його законного представника ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у дольовому порядку на користь держави витрати за проведення товарознавчої експертизи № 30-19/7 від 03.05.2013 року в сумі 489 грн. 44 коп., по 122 грн. 36 коп., з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_2, а у разі відсутності коштів з його законного представника ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у дольовому порядку на користь держави витрати за проведення товарознавчої експертизи № 29-18/7 від 03.05.2013 року в сумі 489 грн. 44 коп., по 122 грн. 36 коп., з кожного.
Доля речових доказів вирішена відповідно до положень ст.100 КПК України.
За вироком суду, 22.04.2013 року о 01 годині 30 хвилин, неповнолітній ОСОБА_2, повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно лікарського свідоцтва № НОМЕР_1, маючи намір на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою наживи, розбивши віконне скло, проникли до будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, де ОСОБА_2 та ОСОБА_7 із застосуванням насильства, до ОСОБА_8, яке не є небезпечне для життя та здоров'я потерпілого, що виразилось у нанесенні ОСОБА_2 та ОСОБА_7 потерпілому декількох ударів руками в область тулуба і спричинення фізичного болю, відкрито у трьох заволоділи майном останнього, а саме: мікрохвильовою піччю марки «Saturn», яка згідно з висновком товарознавчої експертизи № 30-19/7 від 03.05.2013 року складає 416 гривень 00 копійок, DVD програвачем марки «ВВК», який згідно з висновком товарознавчої експертизи № 29-18/7 від 03.05.2013 року складає 150 гривень 00 копійок, мобільним телефоном фірми «Motorola», який для потерпілого матеріальної цінності не представляє, а також пакетом, у якому знаходились особисті документи: паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_8, військовий квиток на ім'я ОСОБА_8, ідентифікаційний код на ім'я ОСОБА_8, медична книжка на ім'я ОСОБА_8, чим спричинили матеріальний збиток потерпілому на загальну суму 566 гривень 00 копійок.
28.04.2013 року приблизно о 04 годині, неповнолітній ОСОБА_2, за попередньою змовою з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, маючи намір на відкрите заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, з метою наживи, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, підійшли до будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, де ОСОБА_4 залишився біля воріт, з метою спостерігання та попередження ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про можливу небезпеку, а ОСОБА_2 та ОСОБА_5 увійшли до подвір'я, де підійшли до жилого будинку, та шляхом вибивання вхідних дверей, проникли до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, де мешкає ОСОБА_8 Знаходячись вдома ОСОБА_8, убачивши, що в будинок заскочили ОСОБА_5 та ОСОБА_2, зі столу схопив один із кухонних ножів, при цьому попередив ОСОБА_5 та ОСОБА_2, щоб вони до нього не підходили. ОСОБА_5 також зі столу взяв другий ніж і сказав ОСОБА_8, щоб той кинув свій ніж. ОСОБА_8, побоюючись за своє життя та здоров'я кинув ніж та навмисно повернув табурет з електричною пічкою на підлогу. В результаті падіння сталося замкнення та запалення електричної печі. ОСОБА_8 схопив відро з водою, котре знаходилося біля нього, та вилив воду на піч. Після чого ОСОБА_8, відштовхуючи ОСОБА_2 та ОСОБА_5, вибіг на подвір'я, а вслід за ним вибігли ОСОБА_2 та ОСОБА_5, однак свій злочинний умисел не довели до кінця з причин, не залежних від їх волі і після цього з місця скоєння злочину зникли.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати. Призначити покарання та звільнити від його відбуття з іспитовим строком, згідно ст. 75 КК України. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що більше ніж 9 місяців, він знаходився під вартою, та на собі відчув силу такого покарання, перебуваючи такий строк під вартою він втратив ступінь суспільної небезпечності, завдяки якій його було необхідно тримати під вартою. Також суд першої інстанції при призначенні покарання не дав належної оцінки пом'якшуючим його вину обставинам, які передбаченні ст. 66 КК України, а саме: щире каяття у скоєному злочину, повне визнання провини, усунення завданої шкоди, скоєння злочину у неповнолітньому віці.
Також ОСОБА_2 зазначає, що знаходячись на свободі, навчаючись та працюючи, він зміг би стати на шлях виправлення і принести велику користь суспільству та родині. Перебуваючи під вартою, він усвідомив, що скоїв помилку у своєму житті, пішовши на злочин. Вважає, що призначене йому покарання не відповідає вимогам необхідності і достатності для виправлення та попередження нових злочинів, встановлених ст. 65 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу підзахисного, просив її задовольнити, оскільки роль ОСОБА_2 у скоєнні злочинів не є основною, шкоду відшкодовано, потерпілий не наполягав на суворості покарання, ОСОБА_2 повністю визнав провину, розкаюється у вчиненому, сприяв слідству у розкритті злочинів, пробувши більше року у місці позбавлення волі, зрозумів свою помилку , думку прокурора про залишення вироку без змін, а апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 без задоволення, прийнявши до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого та сам ОСОБА_2 не наполягає на його присутності, в цілях розумності строків розгляду апеляційної скарги провівши апеляційне провадження без присутності неповнолітнього обвинуваченого, провівши судові дебати, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Луганської області приходить до наступного висновку.
На підставі ст.. 65 КК України - суд повинен призначити покарання з урахуванням ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
З матеріалів справи вбачається, що обвинувачені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 у судовому засіданні повністю визнали себе винними в скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушень, та пояснили суду, що вони дійсно вчинили кримінальні правопорушення за обставин, які зазначені в обвинувальному акті. У скоєнні щиро каялись.
Враховуюче вищесказане, на підставі ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував, чи правильно розуміють обвинувачені та прокурор зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що в такому випадку учасники процесу будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
В апеляції обвинувачений ОСОБА_2 доведеність вини та кваліфікацію дій не заперечує.
Апеляційним судом вказані обставини дослідження доказів також не перевіряються згідно зі ст.404 КПК України.
В той же час колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішення питання про призначення міри та виду покарання відносно обвинуваченого ОСОБА_2 не у повному обсязі виконані вимоги ст.. 65 КК України, оскільки недостатньо враховані дані про особу винного, та обставини, які вплинули на призначення йому покарання.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну вироку та призначення йому покарання з іспитовим строком, з застосуванням вимог ст.75 КК України, колегія суддів вважає заслуговуючи ми уваги.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що згідно зі ст.12 КК України ст. 186 ч.3, ст..15 ч.3-186 ч.3 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, прийняв до уваги обставини, що обтяжують покарання - скоєння злочинів особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, але недостатньо врахував дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце мешкання, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, щиро розкаявся, , активно сприяв розкриттю злочину, у зв'язку з чим шкоду відшкодовано шляхом повернення майна потерпілому та цивільний позов не заявлено.
Крім того суд не взяв до уваги , що ОСОБА_2 не є організатором злочинів, його роль не є основною, у зв'язку з чим потерпілий не наполягав на призначенні йому суворого покарання.
Колегія суддів також звертає увагу, що ОСОБА_2 не може вважатись особою, яка раніше судима, оскільки злочини, за які цим вироком засуджується ОСОБА_2 , ним вчинені до постановлення вироку Ровеньківського міського суду Луганської області від 21.05.2013 року.
Також колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 скоїв злочини у неповнолітньому віці разом з дорослими особами, яким суд першої інстанції застосував до призначеного покарання вимоги ст.. 75, 76 КК України.
Сукупність викладених обставин приводить до висновку про те, що неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_2 призначено покарання, яке не відповідає принципу достатності та необхідності його виправлення, про що обґрунтовано вказує в поданій апеляційній скарзі обвинувачений.
Колегія суддів вважає за можливе надати останній шанс ОСОБА_2 для виправлення та звільнення його від ізоляції від суспільства. римерно в 18 час. суда ОСОБА_9 признан виновным в том, что 8.07.2011г. ии со ст.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в питанні визначення обвинуваченому ОСОБА_2 мінімального покарання, передбаченого санкцією ст. ст. 186 ч.3, 15 ч.3-186 ч.3 КК України, але колегія суддів вважає , що враховуючи вищенаведене є підстави для застосування ст.. 104, 75 КК України.
Крім того колегія суддів вважає за необхідне при остаточному визначенні покарання ОСОБА_2 застосувати вимоги ч.4 ст. 70 КК України, оскільки встановлено, що ОСОБА_2 вчинив злочини за епізодами від 22.04.2013р. та 28.04.2013р. до постановлення вироку відносно нього Ровеньківським міським судом від 21.05.2013р.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Вирок Ровеньківського міського суду Луганської області від 18 лютого 2014 року, щодо ОСОБА_2 в частині призначення покарання змінити.
Вважати засудженим ОСОБА_2 :
за ч.3 ст. 186 КК України - до 4( чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
За ч.3 ст. 15- ч.3 ст. 186 КК України - до 4( чотирьох ) років позбавлення волі.
На підставі ст.. 70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим вважати остаточно призначеним ОСОБА_2 покарання у вигляді 4(чотирьох) років 6(шести) місяців позбавлення полі.
Відповідно до ст.. 70 ч.4 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворо покарання , визначеного вироком Ровеньківського міського суду від 21.05.2013року , більш суворим покаранням, визначеним новим вироком від 18.02.2014 року, остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді 4(чотирьох) років 6(шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ст.. 75, 104 КК України ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання звільнити , якщо він протягом встановленого іспитового строку 2(два) роки не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.. 76 КК України, а саме повідомляти органи кримінально- виконавчої системи про зміну місця проживання та навчання та періодично з'являтись на реєстрацію до кримінально- виконавчої інспекції.
Міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 змінити , звільнивши його з - під варти негайно.
В решті вирок Ровеньковського міського суду Луганської області від 18 лютого 2014року залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 - задовольнити.
Судді:
Руденко В.В. Бас О.Є. Кошелєв Б.Ф.