Єдиний унікальний номер 227/766/14-ц Номер провадження 22-ц/775/4712/2014

Категорія - 24 Головуючий у 1 інстанції - Лаврушин О.М.

Доповідач - Зінов'єва А.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Зінов'євої А.Г.

суддів: Канурної О.Д.

Ларіної Н.О.

при секретарі: Стефановій Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу комунального підприємства (далі КП) «Компанія «Вода Донбасу» на рішення Добропільського міськрайсуду Донецької області від 15 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Добропільського міськрайсуду від 15 квітня 2014 року вищевказані позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково: відповідача зобов'язано скасувати борг за надані послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 1452 грн. 04 коп. за станом на 01.02.2014 р. та провести розрахунок заборгованості у відповідності з нормами водопостачання з 20.11.2013 р. з урахуванням внесених позивачем оплат. Крім того, з КП «Компанія «Вода Донбасу» в дохід держави стягнуто судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп. В іншій частині вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач приніс апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги КП «Компанія «Вода Донбасу» посилалися на те, що у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову ОСОБА_2 Мотивуючи свої висновки з посиланням на вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказане законодавство на виниклі правовідносини не розповсюджується. Ототожнюючи поняття виконавця та виробника, суд не звернув уваги на Закон України «Про житлово-комунальні послуги» і на Правила технічної експлуатації водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Поза увагою суду залишився той факт, що відповідач як виконавець надає послуги з використанням внутрішньобудинкових систем водопостачання, які знаходяться на балансі утримувача житлового фонду у тариф яких закладено витрати на обслуговування засобу обліку. Відповідно до діючого законодавства засоби вимірювальної техніки підлягають технічній перевірці, обов'язок своєчасного проведення якої покладено, зокрема, на фізичних осіб. При цьому, у разі відсутності приладів обліку, розрахунки проводяться з встановленими нормами. Крім того, у суду першої інстанції не було підстав для покладення на КП «Компанія «Вода Донбасу» обов'язку проведення перерахунку з 20.11.2013 р., оскільки термін придатності засобу обліку скінчився 25.06.2012 р. і на проведення його державної повірки відведено один місяць, після чого нарахування проводяться за загальними тарифами. Обгрунтовуючи свої вимоги неповідомленням про необхідність проведення держповірки, позивач не звернув уваги на те, що розпорядженням Голови обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. відповідач звільнений від такого обов'язку.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.

Позивач до судового засідання не прибув, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм належну оцінку і обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2

При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 і споживачем послуг з водопостачання та водовідведення, які надаються відповідачем у вищевказаний будинок, в тому числі і в квартиру позивача. У серпні 2008 р. в квартирі ОСОБА_2 були встановлені лічильники води, держповірка яких проведена 24.06.2008 р. і які відповідачем прийняті на облік 05.08.2008 р. та опломбовані пломбами №201032 та №201060. 20.11.2013 р. при зніманні показників лічильників позивачем було виявлено факт їх непрацездатності, про що 21.11.2013 р. він повідомив відповідача. Оскільки 24.06.2012 р. ОСОБА_2 не проведено держповірку засобів обліку, з 25.07.2012 р. йому нараховано заборгованість за надані послуги, виходячи з нормативного водоспоживання. Згідно рішення Добропільської міської ради від 22.02.2012 р. №6/21-26 із змінами, внесеними рішенням Добропільської міської ради від 03.08.2012 р. №6/28-3, балансоутримувачем будинку, в якому проживає позивач, призначено КП «Добропільська служба єдиного замовника»; виробником та виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - відповідно Добропільське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» та КП «Добропільська служба єдиного замовника».

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції за станом на день виникнення правовідносин) (далі Закон), комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Згідно ст.ст. 13,14 Закону, комунальна послуга з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та комунальна послуга з централізованого постачання холодної води та водовідведення є різними самостійними видами житлово-комунальних послуг з різним порядком формування і затвердження цін/тарифів.

Як вбачається з п.16 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. №959 (діючого на момент встановлення лічильника), до складу витрат із збуту послуг з централізованого водопостачання та водовідведення включаються витрати з операційної діяльності, безпосередньо пов'язаної із збутом таких послуг, зокрема з: періодичною повіркою, обслуговуванням та ремонтом (включаючи демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) засобів обліку води (за їх наявності), якщо зазначені засоби є власністю підприємства. Крім того, згідно п.20 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. №869 (діючого на момент розгляду справи), До складу витрат на збут включаються витрати, безпосередньо пов'язані із збутом теплової енергії споживачам, а саме: витрати на періодичну повірку, опломбування, обслуговування та ремонт (включаючи демонтаж, транспортування і монтаж) засобів обліку теплової енергії, які є власністю ліцензіата.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про обов'язок саме відповідача здійснювати нагляд щодо приладу обліку, оскільки витрати які пов'язані з виконанням цього обов'язку включені до тарифу оплати послуг. Оплата надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення споживачем проводиться на користь виробника.

За вказаних обставин доводи апелянта про неправомірне ототожнення судом понять виробника і виконавця є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 р. (в редакції за станом на день виникнення правовідносин), засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, випускаються з серійного виробництва, ремонту та у продаж, видаються напрокат, на які поширюється державний метрологічний нагляд, підлягають повірці. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання. За порушення умов і правил проведення повірки засобів вимірювальної техніки керівники та посадові особи відповідних підприємств і організацій несуть відповідальність згідно із законом.

Місцеві органи виконавчої влади повинні сприяти проведенню повірки засобів вимірювальної техніки на місці їх експлуатації, у тому числі, зокрема, повідомляти власників і користувачів засобів вимірювальної техніки про час і місце проведення повірки.

Згідно п.5.14. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Мінжитлокомунгоспу 27.06.2008 р. №190, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2008 р. за №936/15627, усі засоби обліку в обумовлені законодавством строки підлягають періодичній повірці. Задовільні результати повірки підтверджують свідоцтвом про повірку або записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційної документації. Засоби обліку опломбовуються з нанесенням відбитка повірочного тавра в місцях, що передбачені експлуатаційною документацією. У випадку тривалості повірки понад місяць об'єм води визначається відповідно до п. 3.3 цих Правил до дня установки повіреного засобу обліку.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що саме на виробника покладено обов'язок повідомлення споживача про час проведення держповірки і зобов'язав відповідача провести перерахунок заборгованості.

За вказаних обставин доводи апелянта про те, що обов'язок своєчасного проведення держповірки покладено на фізичних осіб є у даному випадку безпідставним, оскільки позивач не був повідомлений про час її проведення. Вказаний факт не оспорювався КП «Компанія «Вода Донбасу».

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про те, що на виниклі правовідносини не розповсюджується Закон України «Про захист прав споживачів» та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21.07.2005 р., оскільки вони безпідставні.

Як вбачається з преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» від

12 травня 1991 р. (в редакції за станом на день виникнення правовідносин), він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Оскільки позивач є споживачем послуг з водопостачання холодної води, які надаються виробником-відповідачем по справі, то правовідносини між ними регулюються вказаним Законом. Щодо Постанови, то вона хоча безпосередньо і не свідчить про порушення щодо дій відповідача, однак регламентує коло осіб до компетенції яких включено обов'язок по встановленню приладів обліку.

Необґрунтованими також є доводи відповідача про неправильно визначений судом період для перерахунку, оскільки зобов'язання провести перерахунок з 20.11.2013 р. не позбавляє КП «Компанія «Вода Донбасу» перевірити правильність нарахувань та оплат до зазначеної дати з додержанням вимог діючого законодавства та висновків суду про відсутність вини позивача щодо несвоєчасного проведення держповірки лічильника. Судом першої інстанції позов ОСОБА_2 розглянутий в межах заявлених вимог і відповідач не позбавлений можливості захищати свої інтереси, якщо вважає їх порушеними, іншим шляхом.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про те, що розпорядженням Голови обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. вони звільнені від обов'язку повідомлення споживача про час проведення держповірки, оскільки вони необґрунтовані. Такий обов'язок на виробника покладений вищевказаним діючим законодавством і саме це стало підставою скасування зазначеного розпорядження.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайсуду Донецької області від 15 квітня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: