ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
30.06.06р. | Справа № А31/172 |
За позовом | Міського комунального підприємства „Житлово-експлуатаційне об’єднання”, м. Орджонікідзе |
до відповідача | Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м. Дніпропетровськ |
про | Визнання недійсним акту |
Суддя Мороз В.Ф. При секретарі: Джихур Т.А. |
Представники:
Від позивача | Шаврова Н.М., дов. від 01.06.06 р.; Плескогуз Н.І., дов. від 01.06.06 р. |
Від відповідача | Брага Л.М., дов. №07-08/2252 від 25.04.06 р. |
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся з позовом про визнання частково недійсним акту Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності за результатами перевірки позивача від 13-14 вересня 2004 р. та прийнятого на підставі нього рішення №187 від 17.09.2004 р., а саме в частині данарахуванння страхових внесків на суму у розмірі 717,71 грн. та штрафу у розмірі 21 109,23 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюване рішення не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам, оскільки висновки відповідача про те, що укладені між позивачем та фізичними особами трудові угоди, на суму оплати за якими донараховано страхові внески, за правовою природою є трудовими угодами, вважає їх угодами цивільно-правового характеру –договорами підряду.
Відповідач проти позову заперечує. Посилається на те, що у ході перевірки позивачем було надано трудові угоди, які за своїм змістом та характерними ознаками були строковими трудовими договорами, а не договорами підряду. На думку відповідача, згідно укладених позивачем трудових угод фізичні особи систематично виконували трудові функції. У всіх випадках позивач виступає як роботодавець, праця за угодами здійснюється в межах діяльності позивача; виконання роботи певного виду (трудової функції) проводиться відповідно до завдання та під гарантовану оплату, в рівномірні проміжки часу; отримання винагороди залежно від кількості відпрацьованих днів; відсутність конкретного результату праці; виконання функцій працівниками, направленими на процес виконання робіт, а не результат.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд, -
В С Т А Н О В И В:
Згідно рішення виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №187 від 17.09.2004 р. за наслідками документальної перевірки позивача донараховано до бюджету Фонду, зокрема, страхових внесків у розмірі 717,71 грн. та накладено штраф у розмірі 21 109,23 грн.
Вказане рішення прийнято на підставі акту перевірки від 13-14 вересня 2005 р., згідно якого встановлено, порушення позивачем ст. 1 Закону України „Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, а саме заниження фонду оплати праці на суму 21 109, 23 грн. Зазначене порушення згідно вказаного акту перевірки, обумовлене тим, що позивачем не були нараховані страхові внески за 9 місяців 2003 р. на фонд заробітної плати робітників, які працювали на підприємстві за трудовими договорами, які не є договорами цивільно-правового характеру. Дані про нарахування страхових внесків додаються до акту (таблиця №1).
Позивач, посилаючись на те, що визначені відповідачем згідно акту перевірки договори з фізичними особами, є договорами цивільно-правового характеру на виконання робіт, а не трудовими, з огляду на що були відсутні підстави для донарахування страхових внесків та застосування штрафних санкцій.
У відповідності до трудових угод, укладених між позивачем та фізичними особами, що надані в матеріали справи позивачем та які містять однотипні умови, позивач доручає працівнику виконання певних робіт (прибирання території, закріпленої за відповідним ЖЕУ в обсязі затверджених норм; обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем та обладнання в ЖЕУ). Режим роботи, згідно п. 2 –п’ятиденний робочий тиждень. Угодою встановлено обов’язок працівника щоденно виконувати роботу, у тому числі, згідно наряду за договорами на санітарно-технічне обслуговування систем та обладнання (п. 3.3.), або згідно затверджених норм праці за договорами на прибирання території. П.3 угод встановлено повну відповідальність за додержання правил та норм техніки безпеки виконуваних робіт. За виконану роботу позивач, як роботодавець, здійснює оплату праці в дні виплати заробітної плати відповідно до акту приймання виконаних робіт та відповідно до кількості відпрацьованих днів; встановлення оплати праці за день роботи.
Визначення трудового договору містить ст. 21 Кодексу законів про працю України. Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Фактично за приведеними трудовими угодами фізичні особи систематично виконували певний обсяг роботи, обумовлений угодою, як то прибирання території, обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем та обладнання і щомісяця отримували однакову винагороду за виконану роботу. Для всіх угод характерними є наступні ознаки: праця за угодами є юридично несамостійною, а здійснюється в межах діяльності позивача; виконання робіт не потребує від виконавця власних засобів виробництва, робота здійснюється коштами (капіталом) власника; відсутність ознак свого страху та підприємницького ризику, а виконання роботи відповідно до завдання та під гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); в рівномірні проміжки часу отримання винагороди за виконану роботу.
З огляду на викладене суд вважає, що роботи, обумовлені трудовими угодами, фактично є роботами, що виконуються на підставі трудового договору та відповідно мали бути оформленими та виконуватися відповідно до вимог трудового законодавства. Укладені трудові угоди за правовою природою є трудовими договорами. Позивач штучно намагався придати трудовим угодам характер цивільно-правових угод.
Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України „Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” базою нарахування внесків на загальнообов’язкове державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, для роботодавців є суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб; для найманих працівників - сума оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб.
Відповідно до ст. 38 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” у разі неповної сплати страхових внесків страхувальниками страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. Штраф накладається у розмірі прихованої суми виплат, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Строк давності у разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.
За викладеного, відповідач правомірно відніс суму оплати за трудовими угодами до фонду оплати праці та визначив заниження фонду оплату праці, у відсотковому відношенні до якого нараховуються страхові внески, на цю суму, донарахував страхові внески та застосував штраф.
На підставі встановлених обставин справи, суд вважає, що оспорюване рішення прийняте відповідачем відповідно до його компетенції та обґрунтовано; підстави для визнання його нечинним відсутні. При цьому суд враховує, що акт перевірки від 13-14 вересня 2004 р. не є актом що підлягає самостійному оскарженню, оскільки не носить обов’язкового характеру, не спрямований на регулювання суспільних відносин. Даний акт не містить жодних обов’язкових приписів та стосується фіксування фактичних обставин, є підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Судові витрати по справі, що полягають в оплаті судового збору, понесені позивачем, відносяться на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 94, 104, ст. ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається у тому ж порядку протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.Ф. Мороз