Справа   № 22-ц 2776 2006 р.                                Головуючий І інстанції Волчко А.Я.

Доповідач Хопта С.Ф.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

7   грудня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Хопти С.Ф.

суддів Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.

при секретарі Муханько О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Києво-Святошинської районної ради Київської області про визнання права на приватизацію 3/4 частин будинку, що належить державі,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2004 року позивачі звернулись з зазначеним позовом, посилаючись на те що 3/4 частини АДРЕСА_1 перейшли до держави, а вони проживають в іншій частині цього будинку, перебувають на обліку на покращення житлових умов, тому в порядку ст. 345 ЦК України просили визнати за ними право власності на ці 3/4 частини.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 200G року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на приватизацію 3/4 частин АДРЕСА_1 в рівних частках.

В   апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду, справу направити на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи вимоги позивачів, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України позивачі мають право на приватизацію 3/4 частини АДРЕСА_1.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст. 345 ЦК України, на яку послались позивачі в обґрунтування своїх вимог, фізична або юридична особа може набути права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, визначеному законом.

Згідно ст. ст. 1-3 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", на який послався в рішенні суд, приватизація може здійснюватись лише громадянами, які використовують житло на умовах найму.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 1992 року за ОСОБА_4в порядку спадкування визнано право власності на 1/4  частину АДРЕСА_1, а на 3/4  частини даного будинку визнано право власності за виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради Київської області.

5 лютого 2003 року був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_5, ОСОБА_6подарували, а ОСОБА_1прийняла в дар 1/4  частину житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1

Рішенням Києво-Святошинскього суду Київської області від 18 травня 2006 року, залишеним без змін ухвалою колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 2 листопада 2006 року, визнано удаваною угодою зазначений договір дарування, укладений 25 лютого 2003 року між ОСОБА_7, який діяв в

інтересах ОСОБА_6і ОСОБА_5з однієї сторони та ОСОБА_1з другої сторони, який посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі № НОМЕР_1.

Визнано дійсним договір, по якому 25 лютого 2003 року ОСОБА_6і ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_1і ОСОБА_3 купили в рівних частках 1/4 частину АДРЕСА_1за суму, еквівалентну 10000 доларів США, що дорівнює 50000 грн., тобто визнано договір дарування від 25 лютого 2003 року, укладений між ОСОБА_7, який діяв в інтересах ОСОБА_6і ОСОБА_5з однієї сторони та ОСОБА_1з другої сторони, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, договором купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_6і ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_1і ОСОБА_3купили в рівних частках 1/4 частину АДРЕСА_1за суму, еквівалентну 10000 доларів США, що дорівнює 50000 грн.

Визнано покупцями за договором купівлі-продажу в рівних частках (по 1/8 частині) будинку ОСОБА_3і ОСОБА_1. Визнано за ОСОБА_3і ОСОБА_1право приватної власності за кожною на 1/8 частину АДРЕСА_1Київської області.

Досліджені докази свідчать про те, що позивачі, як і ОСОБА_3 є співвласниками будинку, в якому 3/4 його частини належить державі, і цю частку житла сторони не використовують на умовах найму.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивачі не послались в позові на обставини про захист порушених невизнаних або оспорюваних прав, та на докази в підтвердження таких обставин.

За таких обставин справи, оскільки законом визначений порядок передачі у власність громадянам житла, яке вони використовують на умовах найму, а позивачі не використовують спірне житло на умовах найму, та у них не виникло спору з приводу установленого законом порядку передачі громадянам житла у власність, і права на передачу їм у власність цього житла, висновок суду про визнання за позивачами права власності на частину будинку, яка перебуває у власності держави колегія, не може визнати законним та обґрунтованим.

Постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення позовних вимог без задоволення, як необгрунтованих.

Доводи апелянта про направлення справи на новий розгляд не можуть бути прийняті до уваги, оскільки апелянт не послався на підстави, передбачені ст. 311 ЦПК України для прийняття такого рішення.

Керуючись ст. 345 ЦК України, ст. 1-3 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Києво-Святошинської районної ради Київської області про визнання права на приватизацію 3/4 частин будинку, що належить державі - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.