РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 759/10457/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4113/2014
Головуючий у суді першої інстанції: П’ятничук І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
15 травня2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Українець Л.Д.,
при секретарі: Конику В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання спільним боргового зобов'язання, стягнення суми боргу, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2013 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, вселення і встановлення порядку користування квартирою.
З урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, вселити останнього та визначити порядок володіння і користування вказаним житловим приміщенням, визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «Chery Kimo», д.н. НОМЕР_3, стягнувши з останньої на користь позивача в якості компенсації вартість Ѕ частини даного автомобіля в розмірі 40000 грн. 00 коп.
Заявлені вимоги обґрунтовував тим, що 06.11.2003 р. між ним та відповідачкою було укладено шлюб, який сторони розірвали 10.09.2009 р. Під час перебування у шлюбі подружжям було набуте наступне майно: квартира АДРЕСА_1, яка відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24.12.2004 р., придбана ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у частках в розмірі 1/5 та 4/5 частин відповідно, а також автомобіль Chery Kimo», д.н. НОМЕР_3. Оскільки вказане майно, на думку позивача, є спільною сумісною власністю подружжя, просив поділити його зазначеним у позовних вимогах чином.
У свою чергу третя особа ОСОБА_4 звернулась до суду із самостійними вимогами щодо предмета спору та, з урахуванням уточнень, просила визнати спільним з ОСОБА_6 боргове зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 в розмірі 50000 доларів США, стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 50000 доларів США, що за курсом НБУ становить 399650 грн. 00 коп. та відсотки за користування даними коштами в розмірі 45000 доларів США, що за курсом НБУ становить 359685 грн. 00 коп.
Заявлені вимоги обґрунтувала тим, що 07.12.2004 р. вона надала в борг відповідачам кошти для придбання спірної квартири в розмірі 50000 доларів США зі сплатою 10% річних строком на 7 років, про що ОСОБА_3 в присутності ОСОБА_6 було складено розписку. Оскільки кошти повернуті не були, стверджувала про наявність підстав для їх стягнення в примусовому порядку.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.12.2013 р. клопотання представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задоволено, залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про вселення, встановлення порядку користування спірною квартирою.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.12.2013 р. позов ОСОБА_6 задоволено частково. Поділено спільно набуте майно подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3, а саме: 1/5 та 4/5 частини квартири АДРЕСА_1, автомобіль «Chery Kimo» 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4. Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на Ѕ частину від 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, що становить 1/10 частину квартири та на Ѕ частину від 4/5 частин квартири АДРЕСА_1, що становить 4/10 частини квартири. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на Ѕ частину від 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, що становить 1/10 частину квартири, та на Ѕ частину від 4/5 частин квартири АДРЕСА_1, що становить 4/10 частини квартири. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на спірний автомобіль. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію вартості Ѕ частини вказаного автомобіля, що становить 27830 грн. 00 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини заявлених вимог основного позову та в задоволенні вимог позову третьої особи ОСОБА_4 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Апелянт зазначила, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показанням свідка ОСОБА_8, неправильно визначено частки майна подружжя у спільному майні, неправильно обраховано суму грошової компенсації за спірний автомобіль та порушено норми СК України, відповідно до яких присудження такої компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Відтак, на думку апелянта, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні основних позовних вимог.
У свою чергу треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, мотивовану тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, не надано належної оцінки поясненням відповідачки ОСОБА_3 Враховуючи викладене, просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4
В судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив відмовити в їх задоволенні.
Апелянти та представник ОСОБА_3- ОСОБА_9 доводи апеляційних скарг підтримали, просили оскаржуване рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким основні позовні вимоги залишити без задоволення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_5 підлягає відхиленню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 06.11.2003 р. між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб, який сторони розірвали 10.09.2009 р., що підтверджується відповідними свідоцтвами (а.с. 5,6).
24.12.2004 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_3 придбали у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 у частках: 1/5 та 4/5 частини квартири відповідно, що підтверджується договором купівлі - продажу від 24.12.2004 р., укладеним між ОСОБА_10 з однієї сторони, та ОСОБА_3,ОСОБА_6 з другої сторони (а.с. 63).
02.06.2008 р. ОСОБА_3 придбала автомобіль «Chery Kimo» 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, вартістю 55 667 грн. 00 коп., який зареєстровано на її ім'я (а.с. 84, 99).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу від 24.12.2004 р., під час набуття у власність спірної квартири, сторони домовились про конкретні частки кожного з них у праві власності на вказане майно (а.с. 63).
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відтак, набута подружжям квартира є об'єктом права спільної часткової власності.
Таким чином, зі змісту ст. 70 СК України вбачається, що поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, однак, спірна квартира є об'єктом права спільної часткової власності із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Суд першої інстанції, розподіляючи майно у рівних частках, вищезазначеного не врахував, в результаті чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за кожним з подружжя права на Ѕ частину від їх часток у праві власності на квартиру, що є предметом спору.
Також судом встановлено, що спірний автомобіль «Chery Kimo» 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, було придбано під час перебування сторін у шлюбі. Отже, дане майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу у відповідності до вимог ст. 70 СК України.
Відтак, наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_6 в частині вимог про поділ вищевказаного автомобіля.
Разом з тим, в ході розгляду справи відповідач заявила клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 55-57).
Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Сторони розірвали шлюб 10.09.2009 р., відтак з цього моменту шлюбні відносини між членами подружжя, спільне проживання та ведення господарства припинилися.
Крім того, у позовній заяві позивач звернув увагу суду на те, що з моменту розірвання шлюбу з відповідачкою в спірній квартирі не проживає, оскільки остання чинить перешкоди в користуванні квартирою (а.с. 2-4). Також зазначив, що спірний автомобіль оформлений на ім'я відповідачки та перебуває в її одноосібному користуванні (а.с. 47-50).
Відтак, про порушення свого права власності ОСОБА_6 було відомо з моменту розірвання шлюбу, і перебіг строку позовної давності почався з 10.09.2009 р.
Станом на момент звернення з позовом до суду позовна давність сплинула.
Поважних причин пропуску даного строку позивачем не наведено.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Суд першої інстанції наведені обставини не врахував, в результаті чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_6
Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Таким чином апеляційна скарга відповідачки підлягає частковому задоволенню, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про поділ спільного майна подружжя підлягає скасуванню.
Разом з тим, колегією суддів не встановлено порушень норм права рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання спільним боргового зобов'язання та стягнення коштів з наступних підстав.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 07.12.2004 р. ОСОБА_3 складено розписку про те, що остання отримала від ОСОБА_4 на підставі договору позики кошти для придбання квартири в сумі 50 000 доларів США зі сплатою 10 % річних, які зобов'язалась повернути до 07 грудня 2011 року (а.с. 73).
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України дана розписка надана на підтвердження факту укладення договору позики та його умов.
Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Також відповідно до роз'яснень, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї
Разом з тим, докази укладення ОСОБА_3 даного договору за згодою ОСОБА_6 та подальшого використання отриманих відповідачкою коштів саме в інтересах сім'ї в матеріалах справи відсутні.
Суд також надає оцінку тій обставині, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 придбали у власність спірну квартиру у визначених кожному з подружжя частках.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення в цій частині і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України підлягають відхиленню.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Г.В. Крижанівська
Судді: Л.Д. Українець
М.І. Оніщук